Читати книгу - "Таємничий суперник, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Таппенс підвелася.
— Гадаю, нам варто дотримуватися ділового підходу. У чому саме ми можемо на вас розраховувати, містере Картере?
Містер Картер злегка скривив губи, але відповів стисло:
— Фінансування в межах розумного, детальна інформація з будь-якого питання й ніякого офіційного визнання. Тобто, якщо у вас виникнуть проблеми з поліцією, я не зможу офіційно виручити вас. Ви самі за себе.
Таппенс мудро кивнула.
— Цілком розумію. Я напишу список того, що хочу знати, коли матиму час поміркувати над цим. А зараз — щодо грошей...
— Так, міс Таппенс. Хочете сказати скільки?
— Не зовсім. Наразі в нас удосталь коштів, щоб діяти, та коли нам знадобиться більше...
— Вони на вас чекатимуть.
— Так, але... Не хочу казати грубо про уряд, якщо ви з ним якось пов’язані, але ж ви знаєте, яка чортова прірва часу потрібна, щоб у нього щось видобути! І якщо доведеться заповнити й надіслати синій формуляр, а потім, через три місяці, вони надішлють нам зелений і так далі — то користі від цього буде небагато, так?
Містер Картер щиро розсміявся.
— Не турбуйтеся, міс Таппенс. Надішлете особистий запит мені сюди, і гроші готівкою надійдуть вам поштою. Стосовно зарплати, як щодо, скажімо, трьох сотень на рік? І рівнозначна сума містеру Бересфорду, звісно.
Таппенс блискуче всміхнулася йому.
— Як мило. Ви добра людина. Я люблю гроші! Вестиму акуратну бухгалтерію наших витрат — увесь цей дебет і кредит, баланс на правому полі й окремо під червоною лінією — кінцеві суми. Я справді вмію це робити, коли думаю.
— Упевнений, що вмієте. Що ж, до побачення й щасти вам обом.
Він потиснув їм руки, і наступної хвилини вони вже спускалися сходами будинку № 27 на Каршалтон-Террас. В обох голови йшли обертом.
— Томмі! Скажи-но мені, хто такий цей «містер Картер»?
Томмі прошепотів ім’я їй на вухо.
— О! — вигукнула Таппенс, вражена.
— І можу тобі сказати, старушенціє, це саме ВІН!
— О! — знову вигукнула Таппенс. А тоді замислено додала: — Мені він подобається, а тобі? Видається страшенно втомленим і знудьгованим, і все ж відчувається, що всередині він як сталь, увесь такий гострий і блискучий. Ох! — Вона підстрибнула. — Ущипни мене, Томмі, ущипни мене. Повірити не можу, що це насправді!
Містер Бересфорд послухався.
— Ай! Досить! Так, це не сон. Ми маємо роботу!
— Ще і яку! Спільне підприємство запрацювало.
— І це поважніше, ніж я собі уявляла, — замислено промовила Таппенс.
— На щастя, я не пробудив у тобі жаги до злочинів! Котра година? Пообідаймо — ой!
Обох осяйнула та сама думка. Томмі озвучив її першим:
—Джуліус П. Гершайммер!
— А ми й не казали містеру Картеру, що він нам написав.
— Ну, особливо й не було про що казати — ми ж його ще не бачили. Ну ж бо, візьмімо краще таксі.
— І хто тепер марнотрат?
— Усі витрати буде покрито, не забувай. Застрибуй.
— Принаймні ми справимо краще враження, якщо з’явимось отак, — промовила Таппенс, з шиком відкидаючись на сидінні. — Упевнена, шантажисти ніколи не приїздять на автобусах!
— Ми ж начебто зав’язали з шантажем, — нагадав Томмі.
— Не впевнена, що я зав’язала, — похмуро відповіла Таппенс.
Коли вони запитали про містера Гершаймме-ра, їх одразу провели до його апартаментів. У відповідь на стукіт портьє нетерплячий голос гукнув: «Заходьте!», і хлопець відступив, впускаючи їх усередину.
Містер Джуліус П. Гершайммер виявився набагато молодшим, ніж уявляли собі Томмі чи Таппенс. Дівчина дала б йому років тридцять п’ять. Середній на зріст, він мав міцну статуру, що добре поєднувалася з його щелепою. Обличчя мав задиркувате, але приємне. Кожен безпомилково розпізнав би в ньому американця, хоч говорив він майже без акценту.
— Отримали мого листа? Сідайте й негайно розповідайте все, що знаєте про мою кузину.
— Вашу кузину?
— Звісно. Джейн Фінн.
— Вона ваша кузина?
— Мій батько та її мати були братом і сестрою, — педантично пояснив містер Гершайммер.
— О! — скрикнула Таппенс. — Тоді ви знаєте, де вона?
— Ні! — Містер Гершайммер гримнув по столу кулаком. — Провалитися мені, якщо знаю! А ви?
— Ми дали оголошення, щоб дістати інформацію, а не надати її, — жорстко відповіла Таппенс.
— Це я знаю. Я вмію читати. Але я гадав, може, вас цікавить її минуле й ви знаєте, де вона зараз?
— Що ж, ми не проти послухати про її минуле, — обережно сказала Таппенс.
Але містер Гершайммер раптом зробився підозріливим.
— От що, — заявив він. — Тут вам не Сицилія! Ніяких вимог викупу з погрозами відрізати їй вуха, якщо я відмовлюся. Це Британські острови, тож припиніть ці дивні ігри, або я просто покличу того красеня, великого британського полісмена, якого бачу отам на Пікаділлі.
Томмі кинувся пояснювати:
— Ми не викрадали вашу кузину. Навпаки, ми намагаємося її знайти. Нас для цього найняли.
Містер Гершайммер відкинувся у кріслі.
— Просвітіть мене, — коротко сказав він.
Томмі виконав цю вимогу настільки, що розповів йому стислу версію зникнення Джейн Фінн і висловив можливість, що вона несвідомо опинилася втягнутою в «якусь політичну виставу». Себе і Таппенс він назвав «приватними слідчими», найнятими для її пошуку, і додав, що вони раді будь-яким подробицям, які може надати їм містер Гершайммер.
Джентльмен схвально кивнув.
—Начебто все гаразд. Я трохи поквапився. Але Лондон мене дратує! Я сприймаю лише старий добрий Нью-Йорк. Запитуйте, що вас цікавить, я розповім.
На мить Молоді авантюристи застигли, але Таппенс, оговтавшись, сміливо кинулася у бій, пригадавши детективні романи.
— Коли ви востаннє бачили покі... тобто вашу кузину?
— Ніколи не бачив, — відповів містер Гершайммер.
— Що? — ошелешено перепитав Томмі.
Гершайммер обернувся до нього.
— Так, сер. Я вже казав, що мій батько та її мати були братом і сестрою — мабуть, як і ви... — Томмі не став виправляти його судження про їхні стосунки. — Але не завжди ладнали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий суперник, Агата Крісті», після закриття браузера.