Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Після цього робітники одразу попрямували на вихід. Мені теж хотілося встати і піти геть, та не судилося. Ще вчора Рита попередила, щоб після наради я затрималася. Але, очевидно, не тільки я отримала таку настанову, адже Гордич так само не рухався зі свого місця. 

За робітниками вийшли і наші молодята, попросивши зачекати їх хвилину. І от тоді ми з демоном залишилися наодинці.

Повисла дзвінка тиша, під час якої навіть дихати стало важче. 

Я дивилася на свого колишнього викладача і нервово всміхалася перипетіям життя. Понад усе я бажала ніколи не зустрічати знову цю людину, але тепер ми опинилися в одній компанії.

Навіть не уявляю, як ми зможемо мирно співіснувати в одному середовищі. Мабуть, цього разу все закінчиться тим, що або він мене придушить десь в куточку, або я його.

А він, до речі, майже й не змінився. Темно-коричневе волосся з модною стрижкою, що вкладене доверху… Все те ж саме незадоволене обличчя, що вкрите невеликою щетиною... Він навіть одягнений був так, як завжди одягався в університеті. Цей його незмінний чорний класичний костюм завжди мене бісив. Здається, він його й не знімає. Ще й, як і раніше, доповнив костюм білою сорочкою, в якої розстібнуті верхні ґудзики. Позер. 

І найголовніше, що не змінилося – зневажливий погляд очей кольору сталі. Саме цей погляд найчастіше снився мені у жахах. Не думала, що колись побачу його знову наяву.

– Ніколи наступило, Хоменко, так? –  нахабно першим порушив тишу Гордич, намагаючись вколоти мене моїми ж словами.

Це ж треба, ще й запам’ятав.

– На превеликий жаль, – намагалася відповісти йому впевненим голосом, хоча сама вже всередині починала закипати.

– А я недооцінив твої методи, Хоменко. Змогла все ж пробратися так високо. Але ж не очікувала, що доведеться зустрітися тут зі мною? – він, не відриваючи погляду, різко подався вперед і вперся ліктями у стіл.

– Я думала, що взагалі більше з вами ніколи не зустрінуся, тож робіть висновки, – процідила йому у відповідь, повторюючи при цьому собі в голові фразу: “Тримай себе в руках, Ніко, просто тримай себе в руках.”, адже відчувала, що от-от вибухну.

– Ти вмієш думати? Дуже здивований, – з театральним підняттям брів відповів мені. – Але якщо так, то тепер гарно поміркуй, чи варто тобі залишатися в компанії, – тут він зробив паузу, але потім швидко продовжив. – Слухай, в мене сьогодні гарний настрій, тому дам тобі змогу тихенько самостійно піти з Фієрі, поки ще ніхто не дізнався про твої брудні секрети. Раджу, скористатися пропозицією, Хоменко. Потім – буде пізно.

І після цього навіть моя “мантра” більше не допомагала. 

– Я більше не ваша студентка і не буду терпіти таке ставлення до себе, – холодно сказала йому у відповідь. – Саме тому ось вам моя пропозиція від чистого серця… Ідіть до біса, Властиславе Романовичу!

А потім встала та вийшла із зали, грюкнувши дверима.

Нехай Риті і не сподобається, що я не дочекалася її, але більше знаходитися з Гордичем в одному залі я не можу. 

Недооцінив... Брудні секрети... Взагалі сказився, чи що? Ще й так милосердно піти запропонував...

Не дочекається!

*****

Від автора:

Привіт:)
Хочете побачити, як виглядають Влас та Ніка у моїй голові?) Тоді завітайте у блог, де вже вийшла стаття з візуалом головних героїв:))

P.S. Також дуже чекаю Ваших коментарів, підписок на сторінку та зірочок на книгу, якщо, звісно, Вам подобається те, що Ви читаєте!)

Всім гарного та мирного дня ♥