Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

Восьмого місяця нарешті скінчилося будівництво садиби на Шостій лінії, й Ґендзі готувався до переїзду. Південно-західна частина нової садиби призначалася для Імператриці-дружини, що належала їй як спадщина. У південно-східній частині мав оселитися він сам. Північно-східну було вирішено віддати Ханацірусато, що жила зараз у західних покоях Східної садиби, а північно-західну — пані Акасі. У старому саду за розпорядженням Ґендзі дещо змінили відповідно до смаку і побажань майбутніх мешканок будинку. Щось було прибрано зовсім, подекуди змінено обриси струмків, насипано нові пагорби. У південно-східній частині саду з високими пагорбами посадили чимало дерев, що цвітуть навесні. Ставок тут мав плавні обриси, а в саду, перед будинком, було зібрано дерева, якими зазвичай милуються навесні: п’ятиголчаста сосна, слива, вишня, гліцинія, багряник, азалія та інші. Між ними проглядали деякі осінні рослини.

Поруч з покоями Імператриці, на пагорбах від колишніх часів, було посаджено дерева з темно-багряним осіннім листям, проведено в сад прозорі струмки, розставлено камені, між якими жебоніла вода, як на водоспадах. З таким просторим краєвидом, що виблискував яскравими осінніми фарбами, не могли б змагатися навіть славетні гори й поля навколо будинку Ґендзі поблизу річки Ої в Саґа. У північно-східній частині садиби било прохолодне джерело, обіцяючи захист від літньої спеки. Перед будинком ріс чорний бамбук, щоб під ним міг гуляти свіжий вітерець. Поруч темнів гай, тінистий і прекрасний, як де-небудь в гірській глушині, обгороджений кущами дейції. Тут же росли, нагадуючи про колишні дні, помаранчеві дерева, гвоздики, троянди, тирлич, подекуди серед них траплялися весняні та осінні квіти. На окремій ділянці східної частини садиби, обнесеній частоколом, було побудовано павільйон для верхової їзди, який використовували кожного п’ятого місяця під час змагань зі стрільби з лука. На краю ставка густо росли півники, а на протилежному березі була стайня для чудових скакунів. У північно-західній частині садиби, за глинобитною стіною, містилися склади, щільно обсаджені соснами ніби для того, щоб узимку милуватися снігом на їхньому вітті. Поруч видніла огорожа з хризантем, щоб на них лягав ранковий іній в перші зимові дні, а трохи далі височіли гордовиті, так звані «материнські дуби», що славляться густим багрянцем свого листя, і ще якісь розлогі гірські дерева з невідомими назвами.

Хоча переїзд усіх разом намічався до свята Хіґан — Свята осіннього рівнодення, Імператриця воліла трохи затриматися, пославшись на можливу метушню. Пані Мурасакі поїхала в супроводі лише лагідної, покірної Ханацірусато. Хоча весняний сад навколо будинку Мурасакі не відповідав осінній порі, та все одно був прекрасним. Жінки пані Мурасакі їхали в в п’ятнадцятьох каретах, шлях перед якими розчищав передовий ескорт з придворних четвертого і п’ятого рангів. З придворних шостого рангу було обрано лише найдостойніших. І все ж почет не здавався надто пишним. Уникаючи небажаного осуду, Ґендзі обмежився найскромнішим. Почет Ханацірусато зі Східної садиби був також чисельним, крім того її супроводжував молодий послужливий Юґірі, який недавно заслужено дістав звання «дзідзю». Служниці отримали окремі, добре облаштовані, покої. Через п’ять чи шість днів переїхала Імператриця-дружина. Її переїзд був простий, але справив на людей незабутнє враження. І не дивно: ставши улюбленицею щасливої долі, вона мала добру душу й чутливе серце, а тому здобула загальну повагу. Внутрішні перегородки в садибі на Шостій лінії, огорожі та галереї були зроблені так, щоб спростити перехід з одного приміщення в інше і не заважати жінкам вільно спілкуватися між собою.

Коли настав дев’ятий місяць і дерева вкрилися яскравим багрянцем, здавалося, що немає на світі гарнішого саду, ніж перед покоями Імператриці-дружини. Одного вітряного вечора, розклавши на кришці від скриньки різноманітні осінні квіти й багряне листя, вона відіслала їх Мурасакі, пані Весняних покоїв. Її посланниця, висока дівчинка-служниця в темному нижньому одязі, який визирав з-під кількох шарів верхнього, світло-пурпурового кольору і короткою червоно-брунатною накидкою, спритно пройшла по галереях, коридорах і дугоподібних містках. Звичайно, вона не зовсім годилася для виконання такого відповідального доручення, але, видно, Імператриця не змогла знехтувати її миловидністю. Судячи з усього, ця дівчинка звикла до служби в найповажніших родинах. Вона була набагато гарнішою від інших і вирізнялася витонченими манерами.

Ось що написала Імператриця:

«З вітром передаю

Із дому свого

Жменьку листя багряного

У Ваш сад,

Що ніяк не діждеться весни...»

Цікаво було спостерігати, як молоді служниці навперебій вихваляли зовнішність посланниці Імператриці.

Поклавши на кришку скриньки трохи моху, а зверху на нього кілька камінців, що мали зображати дикі скелі, пані Мурасакі прив’язала лист-відповідь до гілочки п’ятиголчастої сосни:

«Ваше листя багряне

Таке легке, що вмить

Його вітер зриває.

Більше мені до душі припадає

Яскравість сосни, що між камінням зросла...»

Уважно придивившись до «сосни, що між камінням зросла», жінки Імператриці помітили, що вона рукотворна і зроблена з великою майстерністю. Милуючись нею, Імператриця була вражена смаком і швидкістю, з якою надійшла вишукана відповідь. Прислуга також нетямилася від захоплення.

«Мені здається, що в листі Імператриці про багряне листя начебто міститься їдкий натяк, — зауважив Ґендзі. — Вам треба гідно відповісти їй, коли настане пора весняного цвітіння. Тепер не варто принижувати красу багряного листя, бо можна прогнівати Тацуту-хіме[31]. Відступивши зараз, ви перейдете в наступ пізніше, коли весняні квіти візьмуть вас під свій надійний захист». Ґендзі здавався зовсім молодим, людиною нев’янучої краси. Він щиро радів, що в цій чудовій садибі жінки можуть щасливо жити, довірливо обмінюючись листами.

Жінка з гірської садиби почекала, поки інші мешканки будинку на Шостій лінії не розмістилися у приготованих покоях, а потім переїхала сама зі скромністю, яка відповідала її низькому становищу. Сталося це десятого місяця.

Оздоблення призначеної їй частини будинку виявилося не менш розкішним, ніж у решти жінок. Почет також був не менш пишним. Ґендзі сам подбав про це, думаючи передусім про майбутнє дочки.

Низка перлин

Головні персонажі:

Ґендзі, Великий міністр, 34—35 років

Юґао, «Вечірнє лице», покійна кохана Ґендзі

Укон, служниця Юґао, потім Ґендзі

Мурасакі, пані із Західного флігеля, 26—27 років, дружина Ґендзі

Тамакадзура, дівчина із Цукусі, панночка із Західного флігеля, 20—21 рік, дочка Юґао і То-но цюдзьо

Ханацірусато, пані зі Східної садиби, кохана Ґендзі

Юґірі, Цюдзьо, 13—14 років, син Ґендзі та Аої

Суецумухана, «Шафран», дочка принца Хітаці

Уцусемі, вдова намісника Хітаці

Хоча відтоді, як раптово, немов роси на пелюстках «вечірнього лиця», не стало Юґао, минуло багато місяців і років, Ґендзі нітрохи про неї не забував. Чимало жінок різної вроди і вдачі він зустрічав згодом, але щоразу його невідступно переслідувала сповнена жалю думка: «Якби-то вона була жива!»

Укон, її колишню служницю, яка особливими здібностями не вирізнялася, Ґендзі взяв під свою опіку, бо вона нагадувала йому про покійну Юґао. Як одна з найстаріших служниць, вона й досі прислуговувала в його домі. Вирушаючи в Сума на вигнання, він передав