Читати книгу - "Меллорі"

— Гаразд; і що то за питання?

Вона повагалася, а тоді озирнулася через плече на Ренлі.

— Запитай його ти, — сказала вона, махнувши рукою в бік Коррідона.

— О, авжеж, — озвався Ренлі. — Отже, чи не заперечуватимете ви проти того, щоби показати нам свої груди та спину? Ви ж здогадуєтеся, навіщо це, чи не так? Розумієте, річ утому, що ми не цілком упевнені, що ви — насправді Коррідон. Ми розвідали про вас усе, що лише могли. Ми зібрали докладну інформацію, ціле досьє, однак у ньому бракує вашої світлини. Проте нам відомо про шрами на ваших грудях і спині, тож ми маємо переконатися, що ви і є Коррідон.

Коррідон, який досі сидів, закинувши ногу на ногу, випростався у фотелі та зробив рух, аби підвестися. В його очах застиг холодний погляд, а губи стиснулися у розлючену лінію.

— Сидіть на місці, — сказав Ян, погрожуючи йому пістолетом. — Якщо поворухнетеся, я стрілятиму. Я дуже вправний стрілець. Можу відстрілити вам пальця. Саме це я й зроблю у разі потреби.

Коррідон знову вмостився у фотелі.

— Я не збираюся виставляти себе на огляд перед будь-ким, — сказав він. Йому кортіло вдарити Яна. — Ви, усі троє, можете забиратися під три чорти.

На мить запала здивована пауза, а тоді Ян, зсутулившись, зробив крок уперед. Але рука Ренлі перехопила зап'ясток поляка.

— Припини це! — крикнув він. — Ми робимо усе геть неправильно. Йди до Крю та наглядай за ним. Ну ж бо, забирайся звідси!

Ян висмикнув руку.

— Ми марнуємо свій час, — збуджено гаркнув він. — Залиште його мені. — Зараз у його голосі бриніли різкі злостиві нотки. — Він сидить отут і насміхається з нас. Залиште мене з ним на три хвилини — і йому буде непереливки.

— Дурню! — закричала Жанна, зриваючись на ноги. — Ти? Та невже ж ти думаєш, що змусиш його говорити? Після усього, що з ним зробили гестапівці? І хто, ти? — вона презирливо скривила губи.

Ян розвернувся в її бік, його губи судомно стискалися.

— Забагато балачок... — його голос схвильовано зірвався на вереск, аж раптом Коррідон скочив зі свого фотеля, узяв Яна за зап'ясток, вихопив пістолет із його руки та завдав замашного удару полякові у скроню. Усе це сталося, перш ніж будь-хто з присутніх у кімнаті встиг усвідомити раптовий рух Коррідона. Приголомшений Ян зробив кілька нетвердих кроків кімнатою, а тоді наштовхнувся на стіну, сповз на підлогу та непорушно розпластався на ній.

Жанна та Ренлі нерухомо стояли та витріщалися на Коррідона, який тримав у руці націленого в їхній бік маузера.

— Він має рацію. Забагато балачок! З мене вже досить, я йду. — А тоді зненацька вишкірився у посмішці, запхав маузера до кишені та нахилився, аби підняти свого капелюха. — Мій терпець уже майже урвався, — провадив він далі. — Ну, мені вже час забиратися звідси. Надалі раджу вам триматися від мене якнайдалі. Якщо подібне станеться знову, я вже не поводитимуся так ґречно, як оце допіру.

— Це було вельми вправно зроблено, — захоплено сказав Ренлі. Він обернувся до Яна, який плазував підлогою, намагаючись підвестися на ноги та, досі приголомшений, тримався рукою за скроню. — Йди до Крю та наглядай за ним. На сьогодні ти вже й так завдав достатньо шкоди.

Ян увійшов до прилеглої кімнати, не мовивши ані слова, та різко й злостиво захряснув за собою двері.

Коррідон уже рушив до виходу, коли до нього заговорив Ренлі:

— Мені шкода, що так сталося. Ми кепсько з вами поводилися. Чи можемо ми обговорити це питання як ділову пропозицію?

Коррідон озирнувся через плече та зупинився.

— Я так не думаю, — сказав він, переводячи погляд від Ренлі до Жанни. Дівчина пильно спостерігала за ним, але Коррідон так і не спромігся прочитати нічого у тому порожньому виразі, що застиг на її обличчі.

— Я би дуже хотів, аби ви погодилися, — вів далі Ренлі. — Ми потребуємо вашої допомоги та готові за неї заплатити. Ми були цілковито серйозні щодо тисячі фунтів. І, можливо, попри все, ми таки дійдемо згоди? Просто вислухайте нас. Ян — дурень. Він думає, що пістолет дасть йому все, чого йому заманеться. Я ж від самого початку був проти зброї. То чи зміг я переконати вас залишитися?

Несподівано Коррідон вишкірився.

— Гадаю, ви таки змогли. — Він усівся на бильце фотеля, тримаючи капелюха в руці, готовий піти геть, але готовий і вислухати. — Отже, що то за робота?

— Ми мусимо знати, чи він і справді Коррідон, — хутко мовила Жанна. — Насамперед ми мусимо впевнитись у цьому.

— Авжеж, — мовив Ренлі. — Розумієте, якщо ми схибимо і розповімо про суть цієї справи, — почав пояснювати він Коррідонові, — то потрапимо у неабияку халепу. Це завдання — конфіденційне. Ми вже раз припустилися помилки. Той Крю виявився кишеньковим злодієм. Він украв мого гаманця з паперами, що викривають усі наші задуми. Ми збіса багато часу витратили на те, аби його знайти. А тоді він спробував нас шантажувати. Тож ми перебралися сюди й тримаємо його під наглядом. Ми ще й досі не вирішили, що нам із ним робити. Отже, як бачите, ми не можемо собі дозволити ще однієї помилки. Якщо ви — Коррідон, то маєте шрами на грудях і на спині, де гестапівці залишили свої відмітні знаки. Насправді ми не такі вже Томи невірні, просто мусимо бути певні.

Коррідон випустив крізь ніздрі густу хмару тютюнового диму. Якусь мить він роздумував, а тоді нетерпляче знизав плечима, закасав рукав піджака, розстібнув манжету сорочки та оголив свою м'язисту руку. За кілька дюймів від зап'ястка виднівся широкий білий шрам. Він угризався в плоть, неначе туга пов'язка, мав виразні краї та яскраво виділявся на руці.

— Щоночі вони надягали на мене кайданки, — пояснив Коррідон і безрадісно усміхнувся. — А тоді нагрівали їх, аби мені не було холодно. Це вас задовольняє?

Ренлі та Жанна дивилися на шрам Коррідона з холодною відчуженістю. Ані на його, ані на її обличчі не було навіть тіні жалю чи жаху, лише щось на кшталт професійного інтересу.

— Ті гестапівці були нівроку вигадливі, чи не так? — мовив Ренлі. Він доторкнувся до шраму на власному обличчі. — Ось це вони зробили розпеченим багнетом.

Коррідон уважно поглянув