Читати книгу - "Спадок з бонусом, Інна Земець"

Все про що адвокат щойно розповів аж до останньої літери Марку переповіла і під фінал історії сороміцькі розревілась, як неврівноважена дівуля підскиглюючи і сльози гіркі ковтаючи. Вибачалась і носом шмигала – знайшла перед ким на клапті розлізтися, йому ж зараз ще гірше за мене. Марк сказав що похорон сам організує, а все що від мене треба – лиш на прощання з чоловіком вчасно  з’явитись. Трохи хотілось із ним посперечатись, та погодилась. Марк чесно і відверто сказав – це для нього дуже важливо, має особисто все для Ігната зробити. І для себе, звісно ж, я все розуміла. Спитала лише, коли тут за містом буде, та конкретної відповіді не отримала. Коли надумає завітати - мені обов’язково скаже, а поки хоче подалі від їх дому побути. Знову, зрозуміла. Наш дім то був перевалочний пункт для прикриття хіба що, а насправді вони обоє у Марка жили. Довго з ним не балакали, йому і без мене було зараз чим займатись. Лиш коли трубку кинула, подумала, що треба було про вагітність правду сказати, та лінія вже була зайнята. Нічого, пізніше повідомлю, він важливіші справи зараз має. Очі та ніс витерла, дихання вирівняла і повернулась до середнього Райчука в кімнату. Він сидів на дивані і чекав поки я розмову закінчу. Може людина він і геть неприємна, та в цю мить у справах корисна. Принаймні, так мені здається і так сам вважає. Якщо хоче правду дізнатись – то мені підходить, бо і сама ні на мить не повірила у випадковість чи прикру помилку. Добре, якщо у правоохоронців відтепер персонально до мене питань немає, шкода що вони взагалі у них зникли. А от родич-слідчий часу не гаяв, одразу спитав де наша спальня.

- На другому наліво, треті двері, - вказала йому напрямок я.

- Можу зараз іти? – з легким подивом у голосі уточнив він.

- Та як хочеш, - і знизала плечима відповідаючи. – Як тебе така швидка відповідь шокувала – не поспішай, отямся. Як маршрут не запам’ятав – проведу.

Смішливий братець, весь час то шкіриться, то приховати свою нахабну усмішку марно намагається. Пішла на другий поверх, чуючи як він слідом тупцює.

- Не цінуєш моєї делікатності. Хотів тобі час дати, може не прибралась, білизну чи іграшки ваші сховати захочеш.

Чорт забирай, а він то не знає, що кожен свою спальню мав.

- Не бійся, нашийник і повідок в іншій кімнаті.

- Хто кого? – засміявся він.

- Це для слідства не важливо.

Провела його до дверей потрібних і пішла до себе. Не шумів, та й часу там провів не багато, за десять хвилин вже під моєю кімнатою стовбичив.

- То не ваша спальня, - впевнено промовив Назар.

- Його. Ми одне одному давали потрібний простір, - пояснила я, правду за вигадкою приховуючи.

- Як це? У вас платонічний шлюб був?

- Ні, по ночам в карти не різались.

- То він тут частіше ночував? – вимовив свою здогадку він. - Тоді не ту кімнату мені вказала.

- Це моя. Теж оглянути хочеш? Даремно. Лише мої речі тут знайдеш.

Витріщився на мене, рукою по своїй голові пошкріботів, неохайно зарослу мордяку пальцями почухав.

- Щось я деяких технічних деталей не розумію. То де ви жили? В його кімнаті взагалі наче ніхто і не мешкав. Якісь речі є, та як в готельному номері.

- Технічні деталі тебе не обходять, а у мене нічого цікавого тобі не знайдеться – крапка, - відрізала я. -Ми в основному в квартирі жили, - додала побрехеньку, бо знала що бодай там Ігнатова кімната обжитою виглядала. - Зараз туди поїдемо?

- Тут вже цікавого точно нічого не знайду.

- Тоді дай хвилину -  водію нашому зателефоную, а ти зачекай на мене внизу.

- Не треба, я за кермом, - зупинив мене Назар. - Ти збирайся, а я скоро під’їду.

За десять хвилин я стояла під воротами і крутила головою на всі боки, виглядаючи автівку. З лісової грунтовки вивернув потріпаний життям сірий «Ланос» з Назаром за кермом і зупинився поруч зі мною.

- Переживеш поїздку в такому тарантасі? – відкриваючи мені дверцята запитав родич.

- Легко, - заспокоїла його я. - Не «Москвич» і слава Богу, а то і від назви і від колихання знудило б.

Адресу нашої квартири повідомляти не довелось – маршрут сам вже знав, тож доїхали швидко. Пан слідчий знову впав у видкий ступор від наших окремих спалень, та тут вже все простіше було – речей Ігнатових багато і помітно, що він ними користувався. Чи знайшов Назар щось, чи ні, а за годину повертались назад.

- Які далі плани?

- Насичені. Надаш мені доступ до рахунків? Красти не планую, дещо перевірити хочу.

- До всіх доступу не маю, та ті що знаю – покажу. То скоріше до Марка питання, я з ним про це днями побалакаю.

Обіцянку йому дала, та вирішила це на потім відкласти – Марк поки іншими справами заклопотаний. На мою велику радість Назар з вечора кудись завіявся і на два дні пропав, а я за цей час встигла і на основну роботу і в салон навідатись. Дорогою додому в маркет зазирнула, купила «Колу» і пачку цигарок. Порожній будинок мене повільно добивав, та в квартирі ще гірше було. Цього разу з напоями міру знала, просто сиділа у альтанці і цідила повільно напій, шматочками кригами в келиху брязкаючи і дим гіркий випускаючи. Сьогодні родич з’явився не так ефектно як минулого разу, а ніби нормальна людина - в відеофон пальцем тицяв і чекав, поки ворота гостинно йому прочиняться. Під дім підкотилася блискуча чорна «Ауді» і Назар почав з багажника якісь пакети діставати.