Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"

– Та забий! – фиркає. – Ти можеш дещо інше мені дати. 

Дан знову наступає, а я не вигадую нічого кращого, як поставити перед собою руки. Ідіотка! Сама ж привела його сюди! Дан робить ще крок – і тепер мої долоні лежать у нього на грудній клітці. 

– У тебе крім сексу більше нічого в голові немає? – сердито випалюю і руки забираю. – Ти мені не подобаєшся! Хіба не зрозуміло?

– Я всім подобаюсь, сонце! – Дан знову наступає, а я шкодую, що моя кімната така маленька. Він просто-таки змушує мене втиснутися у стіну, а сам не дає можливості втекти. 

Дан так різко накриває мої уста своїми, що сказати нічого не встигаю. Та якщо він думає, що я так просто здамся, то сильно помиляється. Варіантів у мене не багато, тому доводиться доволі сильно вкусити його за губу. 

– Чорт! – Дан кричить і відступає, а я ще й відштовхую його і беру в руки… сковорідку. А що? Це перше, що під руку потрапило!

– Я ж сказала не чіпати мене! – випалюю.

– Взагалі-то, ти сама притягнула мене у цю конуру, сонце! – сердито випалює, а мені так образливо стає. Так, я не живу багато, як він, але ця кімната мені подобається. – Чи я щось сплутав?

– Вали звідси! – ціджу сердито. – Придурок! 

– Сама дурепа! – гиркає і таки залишає кімнату… без футболки! Недовго думаючи, замикаюсь на ключ, хоча й розумію, що ці двері можна вибити одним сильним ударом. 

Злість не спадає, тому вирішую відігратись на футболці. Беру в руки і, відчинивши вікно, викидаю її з четвертого поверху. І байдуже мені, що коштує вона сто баксів. Не все у цьому житті вимірюється грошима. Моя гордість так точно!

Музика продовжує лунати, та так сильно, що стіни тремтять. Хтось кілька разів стукає у двері, але я не відчиняю. Нехай краще думають, що нікого немає. 

В якийсь момент все це набридає, і я вирішую піти прогулятись. Все одно свято триватиме до півночі, заснути не зможу. 

Швидко залишаю кімнату і, поки ніхто не звернув на мене уваги, біжу до сходів. Можливо, Саша образиться, що я так скоро зникла, але, швидше за все, він навіть не помітить мого зникнення. Все-таки гостей дуже багато. Навіть мажора Мазура якимось вітром принесло. 

Видихаю з полегшенням, коли залишаю будівлю, і вдихаю свіже вечірнє повітря. Через дорогу є парк, тому вирішую йти туди. Тільки от встигаю лише на дорогу вийти, коли несподівано перед моїми очима з'являється чорний монстр і світло фар. Схоже, з усіма цими переживаннями я зовсім забула дивитися по боках. 

На щастя, автомобіль встигає загальмувати, але я все одно падаю на асфальт. Боляче вдаряюсь сідницями і зціплюю зуби. Здається, з моїм-то щастям варто вдома сидіти! 

Гримають двері, і я морально готуюсь до скандалу, адже, по факту, це я винна у цій ситуації, але коли бачу водія… єдина думка, яка з'являється у мене в голові – істерично розсміятися. 

– Ти одягнув футболку, – кажу, розглядаючи Дана у всій красі. На ньому чорна футболка і вираз обличчя зовсім не радісний.

– Що? – вдає, наче не розуміє мене, а тоді сідає навшпиньки поруч зі мною. – Ти навмисне кинулась мені під колеса, Лізо? Так зі мною дівчата ще не знайомилися.

Чого?! Мені не почулося?!