Читати книгу - "Щира шахрайка"

Джул вважала цю історію зручною. Вона була гарною. Батьки були сміливими. Дівчинка виросте високоосвіченою і надзвичайно сильною.

Але вона знала, що не такою історією треба ділитися з Патті. Натомість, вона м’яко запитала:

— Невже я таке казала?

— Так, і коли ти це сказала, я подумала, що, можливо, також схибила з Імоджен. Ми з Ґілом майже не говорили про те, що вдочерили її, коли вона була маленькою. Ні за її присутності, ні наодинці. Я воліла думати про Іммі як про свою дитинку, розумієш? Ні чиюсь, а мою з Ґілом. Та й тяжко було про це говорити, тому що її біологічна мати стала наркоманкою й не було жодного родича, хто міг би забрати дитину до себе. Я запевняла себе, що захищаю її від болю. Мені навіть на думку не спадало, наскільки я її підводжу, доки вона… — Патті замовчала.

— Імоджен любила вас, — сказала Джул.

— Вона була в розпачі через щось. І вона не прийшла до мене.

— До мене вона також не прийшла.

— Я мусила виховати її таким чином, щоб вона могла відкриватися людям та приймати допомогу, коли потрапила в біду.

— Іммі все мені розповідала, — мовила Джул. — Свої таємниці, страхи, те, як вона хоче прожити життя. Вона назвала мені своє ім’я при народженні. Ми носили одяг і читали книжки одна одної. Чесно, на той час, коли Іммі померла, ми були дуже близькі, тому я гадаю, що їй шалено пощастило мати вас.

Очі Патті наповнилися слізьми і вона торкнулася руки Джул.

— Їй також пощастило мати тебе. Я так подумала, коли вона потоваришувала з тобою на першому році навчання у Ґрінбраярі. Джул, я знаю, що вона обожнювала тебе більше за будь-кого у своєму житті, бо… Ну, через це я і схотіла зустрітися з тобою. Наш родинний юрист повідомив мені, що Іммі залишила тобі свої гроші.

Джул запаморочилось у голові. Вона відклала виделку.

Гроші Іммі. Мільйони.

Це була безпека і влада. Це квитки на літак і ключі від автівок, але, що важливіше, це плата за навчання, запаси харчів, медичне обслуговування. Це означало, що ніхто не зможе їй відмовити. Ніхто більше не зможе її зупинити, і ніхто не зможе завдати їй болю. Джул ніколи ні від кого знову не потребуватиме допомоги.

— Я не розуміюся на фінансах, — Патті вела далі. — Варто було б, знаю, але я довіряла Ґілові й тішилася, що він про все подбає, бо мені від цього до смерті нудно. Іммі це розуміла, тому й лишила заповіт. Вона надіслала його адвокатові перед тим, як померла. Коли їй виповнилося вісімнадцять, вона одержала багато грошей від нас із батьком. До того був договір довірчого управління, а після дня народження Ґіл оформив документи, щоб передати їй гроші.

— Вона отримала гроші, ще коли навчалася в середній школі?

— У травні до початку коледжу. Можливо, то було помилкою. У будь-якому разі все зроблено, — вела далі Патті. — Вона чудово зналася на фінансах. Вона жила на відсотки і ніколи не торкалася капіталу, окрім того випадку, коли придбала квартиру в Лондоні. Ось чому їй не треба було працювати. Й у своєму заповіті вона все лишила тобі. Вона передала невеличку спадщину до «National Kidney Foundation» — через хворобу Ґіла — та до «North Shore Animal League», але основну частину коштів за заповітом вона залишила тобі. Вона надіслала адвокату імейл, у якому конкретно йдеться про те, що вона хоче допомогти тобі повернутися до коледжу.

Джул була зворушена. Це не мало сенсу, але вона розчулилась.

Патті усміхнулася.

— Вона покинула цей світ, відправивши тебе знову до школи. Це той світлий бік, який я намагаюся побачити.

— Коли вона написала заповіт?

— За кілька місяців до того, як померла. Вона нотаріально засвідчила його у Сан-Франциско. Лишилися кілька документів, які треба підписати. — Патті посунула конверт на інший бік столу. — Гроші надійдуть прямісінько на твій рахунок, і вже у вересні ти будеш на другому курсі Стенфорду.

Джул зняла усі гроші, коли ті надійшли до банку, і відкрила новий поточний рахунок у іншому місці. Вона оформила кілька нових кредитних карток і організувала все таким чином, аби щомісяця рахунки сплачувались автоматично.

Потім вона пішла по крамницях. Вона купила штучні вії, основу під макіяж, лайнер, рум’яна, пудру, пензлики, три різні помади, два види тіней і невеличку, але дорогу косметичку. Руду перуку, чорну сукню і взуття на високих підборах. Добре було б накупити більше речей, але їй треба мандрувати порожнем.

Вона скористалася своїм комп’ютером і онлайн замовила квитки на літак до Лос-Анджелеса, забронювала місцевий готель та шукала продавців старих автівок у районі Лас-Вегаса. З Лондона до Лос-Анджелеса, потім автобусом з Лос-Анджелеса до Вегаса. Звідти на машині до Мексики. Таким був план.

Джул продивилася документи на своєму ноутбуці. Вона переконалася, що знає всі банківські номери, номери обслуговування клієнтів, паролі, номери кредитних карток і коди. Вона запам’ятала номери паспорта і водійських прав. Потім, однієї ночі, щойно смерклося, вона пожбурила ноутбук і телефон у Темзу.

Повернувшись до гуртожитку, Джул написала щирого листа подяки до Патті Соколофф на старовинному папері для авіапошти і надіслала його. Вона спустошила свою шафку та зібрала валізу. Її посвідчення особи і документи були чітко підготовлені. Дівчина подбала про те, щоб умістити усі свої лосьйони і засоби для волосся у маленькі пляшечки для подорожей у герметичних поліетиленових пакетах.

* * *

Джул ніколи не була у Вегасі. Вона перевдяглась у вбиральні на автобусній станції. Усе місце біля раковин загарбала білошкіра жінка з тачкою у віці десь п’ятдесяти років. Вона всілася на стільницю і поїдала сандвіч, загорнутий у масний білий папір. Брудні чорні легінси обтягували вузькі стегна. Світло-сіре волосся було скуйовджене і сплутане. На підлозі валялося її взуття — блідо-рожеві туфлі на шпильках. Її босі ноги, заклеєні пластирами на п’ятках, теліпалися в повітрі.

Джул увійшла до найбільшої кабінки і покопирсалась у сумочці. Уперше майже за рік, вона вдягла сережки-кільця. Джул втиснулася в сукню, яку заздалегідь купила — коротка і чорна, а до пари — шкіряне взуття на високій платформі. Вона дістала руду перуку. Перука була неприродно лискучою, але колір добре пасував до її ластовиння. Джул дістала косметичку, закрила сумочку і пішла до раковини.

Жінка, яка сиділа на стільниці, не помітила, що колір волосся Джул змінився.