Читати книгу - "Заборони тебе кохати, Ольга Вісмут"

— Щось ти маєш втомлений вигляд, — зауважує Сніжана. — На роботі проблеми?

Ми зібралися невеликим дівичником у ресторані. Троє з моїх подруг — вже заміжні дівчата. А Сніжана — мати-одиначка. Її чоловік свого часу втік, залишивши дружину-студентку з немовлям на руках. У неї тоді навіть роботи не було. Але нічого, змогла видертися і живе зараз спокійно, собі на втіху.

Загалом, вважаю її молодчинкою.

— Та студентів прислали на мою голову, — зітхаю у відповідь. — Очі б мої не бачили. Але Маршалов підкидає нам практикантів, доводиться няньчитися з ними замість того, щоб займатися справами.

У нас велике виробництво з обробки металів. Природно, що випускники ВНЗ, які пов’язані з цим, приходять до нас. Але поки що я не зустрічала особливо охочих відпрацювати практику в бухгалтерії. Цього разу мені просто не пощастило.

— Еге ж, молода кров, — Сніжана закочує очі.

— Та ну його. Маніяк якийсь, — пересмикую плечима. — Так дивиться, ніби дірку в мені хоче пропалити. Або завалити на стіл і використати просто в кабінеті!

І тільки коли вся компанія дружно повертається до мене, розумію, що бовкнула.

— Ем-м… — Мурочка — висока брюнетка з класичними рисами обличчя й оливковою шкірою, обводить мене оцінювальним поглядом, — так це не дивно. Ти в нас дуже апетитна жінка. Була б я мужиком….

І вона грайливо грає бровами.

— Так, час тобі мужика завести! — ще і Сніжана підпрягається.

— Ось-ось, — підтакує Аріна — фарбована білявка зі строгим каре. — Досить целібатничати. Заведи собі мужика й добряче відтягнися! От хоч би для здоров’я.

— І стрес знімеш, перестанеш так смикатися, — хихикає Лєрка, поправляючи окуляри. — Ой, дівчатка, пішли в караоке, заспіваємо.

Дівчата залишають на столику келихи з коктейлями. Пританцьовуючи, прямують у бік караоке. Тільки Сніжана залишається зі мною. Я відпиваю зі свого келиха і з полегшеним зітханням відкидаю потилицю на м’яку спинку диванчика.

Ці посиденьки — найбезтурботніший час у моєму дорослому житті. Хотілося б, щоб він тривав якомога довше. Але дівчата мають рацію, невдалі стосунки — не привід ставити хрест на особистому житті. Час подумати не тільки про роботу, а і про себе.

— Слухай, може, тебе і справді з кимось познайомити? — підморгує Сніжана. — У мене є відповідний тип на прикметі. Розлучений, без дітей, шукає «серйозні стосунки».

— Починається, — затуляю очі рукою. — Відчуття, що ти пропонуєш мені вдруге познайомитися з Кирилом. Адже він теж був «розлученим, без дітей» і шукав «серйозні стосунки», — передражнюю її.

Нагадування про колишнього нареченого, який ледь не став чоловіком, неприємно дряпає. Біль образи й досі не минув.

— Мені лише тридцять років. І заміж я не планую. Може, заведу дитину — і все. Навіщо мені мужик? Буде постійно скиглити, що я йому час не приділяю. А в мене така робота — ненормована.

— А дитині зможеш приділяти? — скептично хмикає Сніжана.

— Звичайно, зможу. Няню найму в разі чого. Та й мама допоможе. Вона при кожному дзвінку питає, коли я вже її онуками порадую. А мужик сам собі няню знайде, поки я буду на роботі горбатитись. Нафіга мені таке?

— Гаразд, але це не означає, що ти маєш закопати в собі жінку. То що там за студент-маніяк?

— Бабій він, підвид кобель, сімейство козляче, — знизую плечима. — Клеїться до всіх без розбору.

Я коротко розповідаю про Микиту. Він, мабуть, зрозумів, що зі мною йому нічого не обломиться, і почав демонстративно витися навколо Насті. Наче мене це має вразити.

І вразило ж! Особливо те, що Микита мені так і не зателефонував. Але ж погрожував як.

Сумно зітхаю.

Так, Діано, стрепенися! Тобі подобаються дорослі чоловіки!

А може, це мене так зачіпає, тому що мужика давно не було? Гормони грають і таке інше…

— Ти себе накручуєш, — пирхає Сніжана. — Я б на твоєму місці розважилася б із цим студентиком. Нехай навіть на одну ніч. Молодий, гарячий, м-м-м, — вона закочує очі

Я лише виразно підіймаю брову.

Так, Микита дуже привабливий. І, судячи з його поведінки, знає про це. Але мені не подобається, як я реагую на нього.

— Ні, це не варіант, — знову прикладаюся до келиха. — Так, він молодий, симпатичний, сексуальний…

— І в чому проблема?

— Мені лише службових романів зі студентами не вистачає для повного щастя. Гаразд, якби ми зустрілися в іншому місці. Уяви, як мені з ним потім працювати? — хитаю головою. — Краще спробую завести нормальні стосунки із нормальним чоловіком.

— Ну й чудово, а поки шукаєш цього гіпотетичного «нормального чоловіка», можна й зі студентиком один раз, — хихикає подруга. — Ну, чисто для душі!

Я знову скептично дивлюся на неї.

— Та чого? — пихкає вона, продовжуючи штовхати мене в розпусту. — Розтрусиш жирки поруч із ним. Нехай навіть на одну ніч.

— Та не хочу я на одну ніч! Краще взагалі ніяк, аніж так.

— Діано, зі студентом серйозних стосунків не буде, сама розумієш. У вас різниця у віці скільки? А ось молодого коханця упускати — це гріх. Після тридцяти в чоловіків лібідо падає, живіт росте. Встигнеш ще нажитися з яким-небудь кабачком. А зараз бери, що дають!

Тепер уже я закочую очі:

— У тебе язик як помело.

— Проте правду меле!

Може, вона має рацію. Адже один раз живемо. Микита мене приваблює. Я давно не відчувала збудження просто від того, що чоловік на мене дивиться. Та ще як дивиться! Одночасно пропалює, пестить і роздягає поглядом. Страшно уявити, на що він здатен у ліжку.

Але сумніви все одно мучать мене.

Я важко зітхаю.

— Ну не знаю…

— Не сци! Ти в нас красуня, — Сніжана цілує мене в щоку.

Так-так. Відпиваю ще вина.

Хміль бере своє. Перед очима починає все розпливатися. Незабаром Сніжана вирішує, що з неї вистачить, і вирушає з ресторану. Я ж приєднуюсь до подруг, які катують мікрофон та вуха інших відвідувачів.