Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

— Так... — підтвердив здоровань. — Кожне слово.

—  От і добре. Ну, що ж, Ніколаїс. Я згодна...

— Тоді, по руках? — простягнув долоню дівчині. Та не відсторонилася, але і зустрічного жесту не зробила.

— Що значить «по руках»?

От чорт, схоже, тут ручкання ще не увійшло в звичку.

— Ритуал. Коли люди тиснуть один одному руки і вимовляють слова «по руках», боги стають свідками угоди. І якщо хтось порушить обіцянку, то у нього всохне рука. В покарання.

— Ого! Суворо... — шанобливо сказала білявка. — Так навіть цікавіше. По руках! — вигукнула зухвало голосно, дивлячись в небо, і дзвінко ляснула долонею по моїй.

— Залишилося вирішити, що робити з цією бандою... — я кивнув у бік новобранців. — Користі від них небагато, але якщо увірвуться до лісу всім натовпом — звіра сполохають точно.

— Я розберуся, — хитнула пишною копицею золотого волосся Леонідія. — Але, з однією умовою. У лісі я виберу куди йти. Не заперечуєш?

— По-моєму, чесно... — погодився я щиро.

Дівчині відповідь сподобалася, і вона, похитуючи стегнами, попливла в сторону підпилої компанії.

Саме — попливла. Шкандибання манекенниць на подіумі ні в яке порівняння не йде з ходою амазонки. Новобранці теж, як побачили хто прямує в їхній бік, так і завмерли без руху, з відкритими ротами і виряченими очима.

Ні, що не кажіть — жіноча краса страшна сила. І часто смертоносна. Будь моя воля, я б усіх красунь ставив на облік, як вогнепальну зброю, бойові ножі чи собак бійцівських порід.

— Е-гей, хлопці! — промуркотіла білявка, зупинившись неподалік від вояків. — Хто з вас мене хоче?

Відповіддю, як і слід було очікувати, стала замогильна тиша. Чоловіки, особливо ті, що ще не навчені багатим і різноманітним життєвим досвідом, майже завжди впадають у ступор від подібних запитань. Навіть, якщо весь час тільки про це і думали.

— Ой... — вишепотів корчмар. — Що зараз буде... Добре, що я гроші з них наперед взяв. А ось яму на задвірку доведеться нову копати...

— Що, зовсім нікому не подобаюся? — тим часом примхливим тоном промовила дівчина. — Ай, як шкода...

Перший шок від несподіванки пройшов, і компанія заворушилася, завовтузилася.

— Кхе... кхе... — невпевнено продер горло один. — Ну, теє... Я би не відмовився... Якщо не жартуєш.

— І я... — обізвалося одразу кілька, другим бути завжди не так страшно.

— Залюбки... — осмілів ще один і, нахабніючи просто на очах, безцеремонно прицмокнув. — З усім задоволенням і аж до «не можу більше».

  Решта змовчали, але дивилися так, що будь-кому було зрозуміло, вони вже подумки мають блондинку в усіх позах, сопучи і повискуючи.

— Ну, слава Праматері, — томно потягнулася амазонка. — Бо я вже було вирішила, що постаріла і більше не цікава чоловікам.

— Ги... — масно усміхнулася компанія, найбільше нагадуючи зграю зголоднілих вовків, що загнали в глухий кут молоду косулю. Очі палахкотять, морди оскалом, пальці мимовільно стискаються, а з привідкритих ротів того й гляди слина закапає.

— Рада, що помилилася... — продовжувала дражнити вояків Леонідія. Обвела неквапливим поглядом, затримуючись на кожному і, немов, задумалась. Мнучи поясок спіднички і облизуючи соковиті губки. — Ось тільки забагато вас... Скажіть, хлопці. Хто з вас щось чув про «поцілунок амазонки»?

Судячи з того, як новобранці перезирнулися, і навіть у наш з корчмарем бік подивилися, — ніхто. Але, хіба знайдеться молодик, здатний зізнатися перед дівчиною в недосвідченості?

— Ну?.. — використав універсальну відповідь один.

—  Ще краще. Тоді пропоную угоду. Кожен, хто встоїть на ногах, може мене... — Леонідія зробила жест, який не потребував пояснення. —  Ну, ви зрозуміли...

— Шарнути? — все ж уточнив той, що відрізнявся від решти більш густою щетиною на щоках і підборідді. — А до чого такі складнощі? Ходи сюди... Лягай животом на стіл і насолоджуйся.

— Можна й так, — погодилася амазонка. — Але ви ж битися почнете, а я чекати втомлюся.

— Битися? — не второпали вояки. — Навіщо?

— А я знаю?.. — знизала плечима білявка. — Ну, наприклад, щоб вирішити, хто буде першим...

— Я! — гаркнули одночасно кілька. Потім недобре покосилися один на одного і потягнулися до руків’я мечів.

У відповідь дівчина тільки руками розвела.

— Самі бачите. Тому я і пропоную зіграти за моїми правилами.

— Добре... — вояки дружно полізли з-за столу.

— Стривайте, хлопці... — несподівано сказав, той що виглядав старшим. — Спершу поясни, навіщо тобі це треба? Свій приз ми бачимо, — він мимоволі проковтнув слину, — а тобі, що за інтерес? Тільки не свищи, ніби скучила за мужиком, а ми всі тут такі писані красені, при погляді на яких підгинаються коліна. Була б ти звичайної трактирної дівкою, що заробляє передком... Але, щоб амазонка сама ноги розставляла… Ніколи не повірю. У чому підступ?