Читати книгу - "Біжи або кохай, Люсі Лі "

Ємельянов не відриваючи від мене, своїх поросячих очей, почав повільно підходити. 

Тільки зараз я могла повною мірою розглянути значні недоліки його фігури, особливо в області талії. Михайло був дуже недоладний, та потворний.

Чоловік повільно підійшов і злегка нахилившись, чемно простягнув мені руку. Несміливо обхопивши яку, я з гидилася.  Долоня була липкою та холодною. 

Від його дотику по тілу проповз морозний озноб, і я проти волі спробувала звільнити руку, як тільки стала на ноги. Але Михайло лише сильніше стиснув, у липких лещатах мою кисть, притягуючи до себе ближче. В  ніс одразу вдарив неприємний запах поту із сумішшю солодкуватих парфумів. І мене замутило, та так сильно, що я лишень великим зусиллям змусила себе придушити блювотний рефлекс, аж сльози накотили на очі.

Чоловік, помітивши мої смикання, видно сприйняв по своєму.

- Ну, повно Ариночко, - оманливо спокійно зашепотів чоловік, ще ближче притягуючи мене до себе. - Плакати будеш коли я дозволю, - додав уже грубіше. З силою тягнучи на величезний шкіряний диван, на якому буквально хвилину тому сидів Маркус.

Я закусивши губу, щосили стримуючись, щоб не закричати від страху й огиди, піддалася йому.

Через хвилину жирний боров плюхнувся на м'яке сидіння і посадив мене поруч. Буквально втиснувши у свій круглий бік, і придавлюючи рукою зверху. Мабуть, щоби не втекла.

- Як шкода, що ми раніше з тобою не познайомилися Ариночка, - промуркотів, масляно посміхаючись і відверто витріщаючись мені на груди.

Я була в білій робочій сорочці, і глянувши туди ж, куди й Михайло, з жахом виявила, що два верхні ґудзики були еротично розстебнуті. Відкриваючи на огляд Михайла верх білого, ажурного ліфа.

Ох матінко, цього мені ще не вистачало.

Серце, що й так билося в божевільному ритмі у грудях, забилося пораненим птахом. До мене тільки зараз почав доходити, зміст слів Маркуса. І я повільно підняла очі на Ємельянова, що зараз буквально пропалював мене поглядом. Його свинячі оченята скажено горіли від передчуття, чогось приємного, та ласого. Знаєте, як у дитини, перед якою розгортають фантик із цукеркою. А надмірно повні губи, розтягнулися в безсоромній усмішці.

- Може спершу вип'ємо? - намагаючись тримати голос рівним, спробувала я відволікти чоловіка від себе.

- Мені подобається хід твоїх думок, крихітко, - сказавши це чоловік підвівся. А я змогла полегшено видихнути. 

Михайло попрямувавши до вбудованого в стелажі бару, зі спритністю фокусника налив нам по склянці віскі. - Чим любиш розбавляти? - Поцікавився кидаючи на мене швидкий погляд.

- Я буду чистий, - прошелестіла, ковтаючи, підступивши до горла колючий ком.

Чоловік хмикнув і різко розвернувшись на підборах, новеньких туфель, попрямував у мій бік, продовжуючи свердлити поглядом.

- Любиш міцніше?

- Угу, - видавила з себе, хапаючи ослаблими пальцями, простягнуту мені склянку.

- Тоді за знайомство, - відсалютувавши, чоловік одним духом випив весь вміст селянки та навіть не скривився. А потім запитливо зиркнув на мене.

Я легенько пригубила терпку отруту, з яскраво вираженим деревним прикусом і мене почало ще більше мутити. Відсунувши склянку, я різко прикрила рота, стримуючи черговий блювотний порив.

- Ну вистачить вироблятися, - невдоволено пробасив чоловік. І присунувшись щільніше до мене, обдав терпким запахом алкоголю, вкрадливо додав. - Адже я можу і по поганому. Будь хорошою дівчинкою і для початку відсмокчи у мене.

Сказавши ці слова, чоловік багатозначно зиркнув на ширинку своїх штанів. А я, від страху та огиди, зовсім втративши контроль над ситуацією, відчайдушно замотала головою.

- Ні - промовила одними губами.

- Значить по-доброму все-таки не хочеш. Ну нічого, буде тоді по-поганому. Мені так навіть більше подобається.

І обличчя Михайла перекосила в зловісній посмішці, а шия почала покриватися багряними плямами. І він зі швидкістю, не властивою його комплекції. Почав насуватись на мене, практично вдавивши в спинку шкіряного дивана.

Моє тіло зреагувало миттєво, перш ніж мозок встиг проаналізувати ситуацію. І я, ривком спочатку виплеснула вміст склянки в очі чоловікові, від чого той заревів, а потім каблуком врізала по тому місцю, де, у нього мали бути яйця. Потім о проміттю кинулась за двері, та вибігла в коридор. Хрип Михайла перейшов, як мені здалося, у свинячий вереск. Та затих як тільки я пробігла кілька метрів уздовж пустельного коридору. 

До наступної зміни залишалося приблизно три години, клуб був напівпорожнім. Може мені й вдасться непоміченою вискочити надвір. Але коли я вже практично дісталася рятівного виходу. Шлях мені перегородило кілька охоронців на чолі з Паличем.

Я слізно поглянула на чоловіка.

- Ти вже переговорила із шефом? - оцінивши мене поглядом, запитав начальник охорони.

- Так, і він мене відпустив, - практично шепотом відповідаю. Бо від хвилювання голос кудись зник.

- А що там був за вереск ? - підозріло дивиться.

- Не знаю, - вблаганно дивлюсь я на Палича, про себе молячись, щоб він допоміг як і обіцяв. 

- Гаразд Сергій, Матвій зганяйте перевірте до боса. А я буду з Аріною, - скомандував начальник охорони.

І як тільки хлопці зникли, ривком, схопив мене під лікоть та потяг до пожежного виходу.

- Швидше, якщо вони зараз тебе спіймають, тобі не жити. Ти хоч знаєш, що наробило дурне дівчисько. Розбита пляшка це ще квіточки, порівняно з тим, що ти втекла від Ємельянова.

- Звідки ти знаєш, що я втекла? - трохи пригальмувавши, щоб віддихатися, спитала.

- Тому, що таких, як ти, він так просто не випускає. А тепер бігцем.

Палич підштовхнув мене до виходу, виштовхуючи надвір. І вже перед тим, як закрити двері додав.

- Тікати тобі треба Арина, і бажано з міста, а може й із країни. Ємельянов такого не прощає, - припік наостанок начальник охорони.

У вухах свистів вітер, серце вистрибувало з грудей, а ноги підкошувалися від швидкого бігу. Благо, додому було не далеко, та я вирішила пробиратися манівцями, щоб уникнути стеження.