Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

- На тій стіні скоро дірка пропалиться, я серйозно, Кім. Він вже півгодини не рухається.

Я обертаюся через плече і бачу Генрі за порожнім дерев'яним столиком, який безперервно дивиться на протилежну стіну, лицарно вдаючи, ніби він статуя і не має жодного стосунку до нас з Елайною.

Бідолашний Генрі! У моєму розумінні все це до такої дикості безглуздо, що я навіть не знаходжуся зі словами. Я почуваюся так, ніби мене просто викрали інопланетяни, які мають вигляд тата і мами, а мої справжні батьки в якомусь забутому всіма куточку світу зараз божеволіють від горя, але я настільки безпорадна і дезорієнтована, що вже кілька років не можу придумати, як послати їм сигнал про порятунок. Я закриваю пів обличчя долонею і опускаю очі у фаянсову тарілку списану химерними орнаментами, похмуро тикаючи в неї виделкою.

- Просто зроби вигляд, що його немає, - я невиразно бурмочу в стіл і старанно тисну квадратні макаронинки.

Елайна звертає на мене стривожені очі світло-карамельного кольору. Її погляд стає м'якшим:

- Добре, я постараюсь.

Маленьке небагатолюдне кафе потопає в помірному гулі, ароматах їжі та квітів, за вікном обрій неба починає повільно ставати помаранчевим. Стіни в приміщенні пофарбовані в м'яких пастельних відтінках, вікна завішані ахроматично-білою тканиною, на стелі тихим світлом виблискують споти. Компанія праворуч від нас вибухає какафонією неприємного регота, - надто манірно і невиховано, можна подумати, це не кафе, а забігайлівка якась. Ми з Елайною сидимо за столиком на двох біля вікна; я замовила собі ситний м'ясний салат і велику порцію равіолі з грибами, витративши на це половину своїх кишенькових грошей, - мама попередила, що у неї сьогодні з'явилася незапланована підготовка до виставки робіт наступного тижня, а тато знову батрачить без вихідних, то ж спільна вечеря, обсипана попелом удаваної сімейної ідилії цього вечора скасовується. Але це не означає, що мені пощастило - Генрі отримав виразний наказ дихати мені в потилицю, і я маю на увазі зовсім не метафоричний зміст цієї фрази. Дане розуміння настільки мене опоясує відчаєм, що я відкидаю виделку на стіл і зі стогоном закриваю обличчя долонями. Помітивши зміну, Елайна скидає голову і застигає з телефоном над стравою, яка тільки-но опинилася на її половині столу і яку вона збиралася сфотографувати для Інстаграма.

- Кім, - її погляд плавно наливається обережністю. - Хочеш, я попрошу свою маму поговорити з твоєю?

- Ну що за дурниці, Ел! - вигукую я, різко скидаючи погляд. Вона здивовано рухає бровами вгору.

- Пробач, - я хитаю головою і підчіплюю вилку, впиваючись зубцями в один із грибних квадратиків, що згуртувалися на тарілці. - Навряд чи це якось допоможе змінити її думку.

- Тоді може поговоримо про щось приємніше? Вона казала, що ти вже вибрала собі плаття на випускний. Я чула, як вони з моєю мамою вчора обговорювали це по телефону. Треба ж, твій день народження випадає прямо в день випускного! Це ж така удача, Кім!

- Так, тільки не для мене, - я сумно посміхаюся. - Батьки вже вирішили, що моєю парою буде Стен, і я не зовсім впевнена, чи прийде Кейн. А якщо прийде, то я гадки не маю, як зробити так, щоб він не перетнувся ні з ким із них.

Елайна кидає на мене співчутливий погляд, але жодного слова не наважується сказати. Це ж не її батьки намагаються видати свою доньку заміж за багатенького маминого синка. Що б Елайна не казала, я знаю, що вона не зрозуміє мене так, як мені хотілося б. Все ж таки є різниця в тому, коли це відбувається з тобою, і в тому, коли ти спостерігаєш за всім зі сторони, як глядач, ненав'язливо втягнутий у фільм, що розвертається перед тобою. Втім, досить вже. 

- Ел, я страшенно голодна, - втомлено видихаю я. - Давай просто поїмо? А потім повернемось до мене додому і подивимося якийсь фільм. Заодно поділишся зі мною своїми враженнями від подорожі.

Елайна відкидає хвилястий завиток світлого волосся назад і веде плечем, легко погоджуючись:

- Добре, давай.

І я відпускаю думки, потопаючи в бджолиному гулі відвідувачів і звуках клацаючих кухонних приборів.