read-books.club » Еротика » (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен 📚 - Українською

Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "(не) Покірне Щастя" автора Джулія Рейвен. Жанр книги: Еротика / Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 74
Перейти на сторінку:
Розділ 4.2.

Саша відчувала як її трусить. Приглушене світло вінтажної лампи, офіціанти, що бігають з тацями, гучні розмови відвідувачів — все це зараз тільки допомагало її наростаючій паніці. Гіпюрова сукня прилипла до спини, з головою виказуючи хвилювання дівчини. Легкий тремор у руках вона ще могла приховати, а ось нервове тремтіння всього тіла - ні.

Дівчина мимоволі смикнулася на м'якому стільці... Це ненормально. Тремтіти перед побаченням, як недосвідчена прищава школярка. Та ще й із ким? З Борисом? Чоловіком, який ніколи не цікавив її в серйозному плані. Мабуть, під впливом гормонів зовсім з розуму вижила.

Жестом руки Олександра покликала до столика худорлявого хлопця у формі. Вона акуратним пальчиком тицьнула в алкогольну карту, тим самим прохаючи повторити замовлення. Їй потрібно випити. Іще. Нерви й так розхитані.

І навіщо вона раніше за нього прийшла в цей ресторан? Краще б він так переживав, чекаючи приходу дівчини.

— Саша, могла б і мене почекати, — не приховуючи глузливих ноток, над головою пробасив Борис. — Справжні леді не набухаються на самоті.

Дівчина гордо підняла підборіддя. На мить вона загубилася під пильним вивчальним поглядом чоловіка. Але тільки на мить. Він мав шикарний вигляд. Костюм кольору мокрого асфальту чудово контрастував зі злегка засмаглою шкірою і сидів на ньому як литий. Волосся, укладене в ідеальну укладку. І цей пряний аромат із ледь вловимими нотками цитруса. Як же він пахнув...

— Справжні леді набухаються саме на самоті, вони просто про це не говорять, — не соромлячись келиха з бурштиновим напоєм, цинічно парирувала дівчина. — До того ж я застудилася, і мені потрібно було зігрітися. Як кажуть? Промочив ноги — змочи й горло?

— Однак, я не знав, що ви, Олександро Петрівно, такий знавець українського фольклору, — Борис відсунув стілець і впевнено зайняв місце біля Саші, так що їхні коліна торкалися. Занадто близько, і не питаючи в неї дозволу, — і така любителька випити, що знаходите найвитонченіші виправдання пияцтву.

— Ти прийшов повчити мене життя чи ми все ж повечеряємо? — з глузуванням усміхнулася Олександра. — На цей випадок у мене теж є приказка. "Скільки дівчину не біси - від голоду її цим не врятуєш".

— Кхм, — куточки губ Бориса піднялися в усмішці, — ніколи такого не чув.

— Істинний джентльмен не буде вихвалятися прогалинами в знаннях, — продовжуючи змагатися в дотепності, Олександра, наче ненароком торкнулася шершавої руки чоловіка. Вона сама не розуміла навіщо. Інстинктивно захотілося відчути його тепло. Злякавшись власних думок, дівчина різко відсунула долоню, немов обпікшись окропу.

— Такий противний? — зачепившись за реакцію Саші, пожартував Борис.

— Раджу замовити стейк у хоспері, — у безглуздій спробі приховати раптове збентеження, вона схопила барвисте меню та зобразила максимальну зацікавленість на яскравому фото апетитного м'яса. — Не пошкодуєш. Це фірмова страва шеф-кухаря. І, на правду, дуже смачна. Я б сказала, божественна.

Вона підняла на Бориса погляд, трохи червоніючи від ніжності, що промайнула в глибині душі. Неусвідомленої, боязкої, точно равликом, що показався з раковини. І ще, можливо, вдячності, і чогось схожого на неї. У божевіллі і безладі ледачо-метушливих днів, Борис здавався єдиним тихим ф'єром, що охороняє її спокій від штормів.

— А знаєш, до біса цей стейк, — Олександра з викликом подивилася на чоловіка і демонстративно накрила його долоню своєю замість запрошення. — Поїхали до тебе.

— Ви чарівно прямолінійні, Саша. Але дозволь нагадати, що найкращий шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок, — зі сміхом відповів Борис, однак руки так і не прибрав. — Тим паче, тобі самій слід поїсти. Б'юся об заклад, ти сьогодні тільки кавою та цигарками харчувалася.

На язиці крутилося уїдливе "ще чаєм, взагалі-то". Хотілося сказати якусь шпильку, і водночас губи зрадницьки розтягувалися в усмішці. Він турботливий, він уважний, він постійно говорить про неї, що так солодко лоскотало її самолюбство. Скільки разів Олександра ловила його довгі вивчальні погляди, насолоджувалася дотиками пальців, які ніби намагалися запам'ятати всі недосконалості шкіри. Борис рідко говорив компліменти її зовнішності, ще рідше характеру та навичкам, ніколи — приготованим стравам. Якщо останнє зумовлене абсолютною бездарністю Олександри, як кулінара, але в іншому очі Бориса були куди красномовнішими за слова. Немає таких слів, які могли б описати повною мірою те чарівне відчуття, схоже на хвилі морської поверхні, коли Борис, грубо стиснувши щиколотку, гаряче притискався до її прикрашених яскравим лаком пальців.

Саша ні на мить не сумнівалася, після вечері вони поїдуть до нього. Або до неї. Місце, за великим рахунком, не мало жодного значення. Вони могли б зайнятися сексом просто в його машині, не від'їжджаючи від ресторану. Борис скрізь неймовірний: чуттєвий і вмілий. Він як віртуозний музикант грав найскладнішу симфонію пристрасті й бажання на струнах її чуйного тіла.

— Мені твоє серце ні до чого, — з непідробною незворушністю парирувала Олександра. — Мене цікавить інший твій пружний орган і вправні пальчики, — повільно зробивши ковток віскі, вона кивнула на сірі штани, красномовно натякаючи, що саме мала на увазі.

— Кхм, — прочистивши горло в кулак, чоловік швидко поправив воріт білосніжної сорочки, — а ти вмієш переконувати.

Борис нашвидкуруч знайшов гаманець і, не чекаючи офіціанта, кинув на стіл кілька великих купюр за випитий віскі. Він різко піднявся і ривком смикнув Сашу на себе, змушуючи її міцніше притиснутися до твердого торсу. І якби не свідки, що позіхають, він би взяв її просто тут. У ресторані, на круглому столі.

— До ранку ти моя, — він гарячим шепотом сповістив на акуратне вушко. — Не думай, що так легко відбудешся за свої слова.

Мурашки колючою вібрацією пройшлися тілом дівчини від такого власницького жесту. Вона нервово облизала пухкі губи і з хитрою посмішкою прошепотіла у відповідь:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 9 10 11 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"