Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— За кілька днів до того, як братимемося до справи. Ти із Джипо маєш дістати нові номери, а Джипо нехай ще добре перефарбує автівку. Не можна, щоб машину впізнали, коли Джинні сидітиме за кермом.

Раптом Блек штовхнув Морґана під бік, помітивши, як велика дерев'яна брама Агентства броньованих автомобілів прочиняється.

— А ось і він.

Крізь отвір виїхав броньований автомобіль. Чоловіки вперше побачили свою ціль, тож витріщилися на неї, подумки фотографуючи кожну дрібницю.

Блек здивувався, коли побачив, наскільки машина маленька. Він очікував побачити щось масивніше. Броньовик скидався на сталеву коробку на колесах із кабіною керування. Вони спостерігали за Томасом і Дірксоном крізь лобове скло. Дірксон сидів рівно, наче кілок проковтнув, і дивився вперед. А Томаса вирізняла постава вродженого водія. Поклавши руки на кермо, він втиснув авто в потік машин. Морґан увімкнув запалювання «б'юіка» і виїхав на дорогу, за два автомобілі від цілі.

— Я гадав, він буде трохи більшим, — сказав Блек, намагаючись розгледіти задню частину панцерника за «Лінкольном», що їхав перед ними. — Не таким уже й міцним видається цей броньовик.

— Невже? Може, він і маленький, але не будуй марних ілюзій: він дуже міцний, — заперечив Морґан.

Френк побачив розрив у русі машин, натиснув на педаль газу й ковзнув перед «Лінкольном». Тепер попереду була тільки спортивна машина з низькою посадкою, тож спільники могли чудово розгледіти задню частину броньовика.

На дверях було почеплено вивіску з написом:

Агентство броньованих автомобілів «Веллінґ».

Ви дивитеся на найнадійніший автомобіль з усіх створених.

Якщо вам потрібно перевезти щось цінне, зверніться до нас.

Найбезпечніша і найкраща транспортна служба у світі.

Спостерігаючи за броньовиком, який плавно й швидко рухався ранковою дорогою, Блек відчув, що йому стало важко дихати. Панцерник скидався на куб із твердої криці на колесах. Інтуїтивно Ед відчував, що цей рухомий сталевий куб ставить під загрозу не лише його майбутнє, а й життя.

— Праворуч від тебе, — раптом сказав Морґан.

Вицвілі Блекові очі зиркнули праворуч.

Дорожній патрульний на мотоциклі щойно завів двигун і пірнув у трафік.

— Час забиратися, — прокоментував Морґан. — Цей тип супроводжуватиме авто до виїзду з міста. Якщо ми впадемо на хвіст броньовикові, то коп захоче знати причину.

Він повернув кермо й вивів «б'юік» з автостради на бічну вуличку.

Востаннє зиркнувши на броньовик, Блек зауважив його впевнений блискавичний рух уперед і патрульного, що їхав поруч. Випустивши автомобіль з поля зору, Ед відчув полегшення.

Морґан сповільнився, під'їхав до порожнього паркувального місця й загальмував.

— Ну ось, ти його побачив.

— Так... Сталева коробка. З вигляду мало що можна сказати. Ти запам'ятав точний час, коли автомобіль виїхав з Агентства?

— Так. Восьма година сорок три хвилини, — Морґан витягнув цигарку й запалив її. — За три години він проходитиме через «пляшкове горло». Закладаюся, Джипо й Кітсон уже там, чекають на спеці й пітніють.

— Тепер, коли я побачив машину й обох хлопців, справа стає реальнішою, — сказав Ед, опускаючись на сидінні. — Ти мав рацію, Френку: робота справді велика й буде нелегкою.

— Якщо ми діятимемо за планом, усе буде добре, — сказав Морґан. — А зараз зазирнемо до нічного кафе. Я б хотів побачити дорогу, якою ми втікатимемо, бо накивати п'ятами доведеться швидко. Це та робота, Еде, де помилятися не можна.

— Ця і наступна, наша велика справа, — Блек примружив очі. — Відтепер — жодних помилок.

Морґан кивнув, вивів машину з парковки й поїхав у місто.

II

Десь об одинадцятій тридцять Кітсон і Джипо прибули в уже добряче розбитому «лінкольні» італійця до «пляшкового горла» за дві милі від в'їзду на дослідницьку станцію. За кермом сидів Кітсон. Оскільки Джипо ненавидів пішохідні прогулянки, молодик зупинився на місці засідки й висадив італійця, а тоді проїхав ще чверть милі до лісосмуги, щоб заховати машину. Поставивши авто так, щоб його не було видно з дороги, він повернувся до «пляшкового горла».

Сонце вже добряче шкварило й припікало його неприкриту голову, тож невдовзі молодик добряче спітнів.

На Кітсоні були темно-синя сорочка з відкритою шиєю, джинси й кросівки. Він легко рухався, високо піднявши головуй розмахуючи великими кулаками. Йдучи, ривками видихав повітря розбитим носом. Він радів нагоді розім'яти довгі, сильні ноги, водночас досліджуючи території обабіч запилюженої, вкритої вибоїнами дороги.

«Попереду простягається бакаїста місцина, — думав молодик, здіймаючи ногами пил. Повівши плечима, він із гордістю відчув, як рухаються сильні м'язи під просяклою потом сорочкою. — Тут точно є де сховатися, а „пляшкове горло“ бездоганно пасує для аварії».

Підійшовши до вузького проходу, Кітсон зупинився, щоб добре його розгледіти.

Дорога тут різко звужувалася, затиснута між двома велетенськими скелями, що вкривали схили обабіч дороги. З обох боків від скель росли чагарники й кущі, що могли послужити чудовим сховком.

Зі свого місця він не бачив і знаку Джипо, хоча чудово знав, що італієць засів десь там і спостерігає за ним. Те, що Джипо вдалося так добре заховатися, трішки повернуло молодикові втрачену впевненість.

Операція лякала Кітсона. Він точно знав: перш ніж Дірксон і Томас здадуться, хтось неодмінно постраждає. За останні шість місяців, відколи він покинув ринг, Алекс перебував під впливом Морґана. Френк — єдиний, хто лишився з ним у роздягальні після принизливого побиття спортсменом, удвічі меншим і на сімнадцять фунтів легшим, однак з набагато кращими бойовими навичками. Саме тоді менеджер Кітсона кинув дві десятидоларові купюри на стіл і заявив, що боксера звільнено. Менеджер вийшов — а Морґан увійшов. Він допоміг Алексу, напівосліпленому й досі шокованому від побиття, одягнутися й вийти, а тоді провів зі стадіону до машини. Навіть відвіз до себе додому.

— Годі вже виходити на ринг і перетворювати мозок на кашу. Із боксом покінчено, — сказав Морґан, коли Кітсон розпластався горілиць на його ліжку в жахливій маленькій кімнаті, яку Френк називав домом. — То як? Малий, ми з тобою могли б працювати разом. Я бачив, як ти керуєш машиною. Наразі збираю невеличку банду: хлопців, які могли б легко й швидко виконувати роботу й заробляти на цьому трохи грошенят. Що скажеш?

У двадцять три Кітсон збагнув, що сягнув дна у своїх амбіціях. Він мріяв стати чемпіоном світу в надважкій категорії, але останнє побиття чіткіше, ніж будь-що інше, показало, що то був лише міраж, і тепер він просто ще один боєць у вигрібній