Читати книгу - "Хрест із сапфірами"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Всі, хто зрозумів військовий символізм цієї сцени, ледь стрималися, щоб не зааплодувати.
Ця сцена все змінила в житті Ніла О’Брайєна. Коли він знову прогулювався ранковим садом, котрий все ще зберігав свою таємницю, в його серці вже не залишилося колишнього смутку. Тепер у нього були причини, щоб почуватися щасливим. Лорд Гелловвей, оскільки був джентльменом, вибачився перед ним. Леді Маргарет була не просто світською дамою — вона була жінкою, і під час ранкової прогулянки серед старих клумб, напевно, знайшла слова, котрі були більш втішні, ніж вибачення. Всі гості повеселіли та полагіднішали. Хоча кривава таємниця залишалася нерозгаданою, та підозра нікого не обтяжувала, оскільки її переклали на таємничого мільйонера, котрий втік у Париж. Диявола вигнали з будинку, точніше, він сам себе вигнав.
І все-таки таємниця залишалася; тому, коли О’Брайєн присів на лавку біля доктора Сімона, цей учений хотів було заговорити про неї. Та молодий чоловік не був схильний до такої розмови, оскільки його полонили приємніші думки.
— Мене це мало цікавить, — відверто зізнався він, — тим паче, що справа більш-менш з’ясована. Напевно, Брейн чомусь ненавидів цього чоловіка, заманив його до саду і вбив моєю шаблею. Потім утік до міста, а шаблю викинув по дорозі. До речі, Іван сказав мені, що в кишені вбитого знайшли американський долар. Отож він був співвітчизником Брейна. Все сходиться. По-моєму, для слідства вже немає жодних труднощів.
— Є п’ять труднощів, і доволі серйозних, — спокійно заперечив доктор, — вони утворюють цілий лабіринт. Зрозумійте мене правильно, я зовсім не сумніваюся в тому, що вбивство здійснив Брейн; на мою думку, це підтверджує його втеча. Та ось питання: як він його здійснив?! По-перше, навіщо вбивці брати велику шаблю, якщо можна вбити людину кишеньковим ножем, котрий легко сховати в кишені? По-друге, чому не було чути ніякого шуму чи криків? От хіба ви змовчите, якщо на вас накинуться з оголеною шаблею? По-третє, вхідні двері ввесь вечір були під наглядом слуги, в сад Валантена навіть миша не прошмигне. Тоді як проник сюди вбитий? По-четверте, яким чином Брейн залишив сад?
— А по-п’яте? — запитав молодий чоловік, очима слідкуючи, як доріжкою до них повільно наближався англійський священик.
— Це, звичайно, не так вже й важливо, однак доволі дивно. Коли я оглядав шию, то побачив, наскільки вона посічена, і подумав, що вбивця наніс кілька ударів. Та коли я докладно її дослідив, то помітив, що і зріз посічений ударами, що їх завдали, напевно, вже після того, як голову відрубали. Невже Брейн так люто ненавидів свого ворога, що при місячному світлі сік шаблею труп?
— Який жах! — здригнувся О’Брайєн.
Отець Бравн підійшов під час розмови й, зачекавши її завершення, з притаманною йому сором’язливістю, сказав:
— Вибачте, що перебиваю. Мене прислали повідомити вам новину.
— Новину? — нервово повторив Сімон, втупившись у нього поглядом крізь пенсне.
— Так, — ніби вибачаючись, сказав Бравн, — розумієте, виявили ще одне вбивство.
Обидва співрозмовники схопилися настільки різко, що лавка захиталася.
— І що особливо дивно, — продовжував священик, дивлячись похмурими очима на рододендрони,[2] — знову відрубана голова. В річці, неподалік від будинку, по дорозі в Париж, знайшли другу голову, котра ще кровоточила. Так що припускають…
— Праведний Боже! — вигукнув О’Брайен. — То що ж, Брейн — маніяк?
— В Америці існує кривава помста, — байдуже завважив священик, а потім додав: — Вас просять відразу ж іти до бібліотеки, щоб оглянути сьогоднішню знахідку.
Майор О’Брайен, котрий прямував за іншими до бібліотеки, де вже починалось дізнання, відчув напад нудоти. Він, солдат, гидився цієї таємничої різні. Де кінець цього ланцюга усікновень, котрий ні на що не подібний? Відрубали одну голову, тепер ось ще одну. «Ось тут вже не скажеш, — гірко подумав він, — одна голова добре, а дві — краще».
В кабінеті Валантена, через котрий треба було пройти, на нього чекало нове потрясіння: на столі він побачив ще одну закривавлену голову, цим разом — самого господаря. Це була кольорова ілюстрація в журналі націоналістів «Гільотина», де кожного тижня друкували малюнок, на котрому було зображено когось з політичних опонентів з виряченими очами та спотвореним обличчям, ніби після страти; а Валантен був показним діячем антиклерикального напрямку. Та ірландець О’Брайєн навіть у падінні був здатен зберігати чистоту, і все його єство обурилось проти такого інтелектуального свинства, котре можна зустріти лише у Франції. Весь Париж видавався йому однаковим — від чудернацьких кам’яних статуй на середньовічних храмах до грубих карикатур у газетах. Йому згадалися страшні насмішки часів Великої революції. Це місто було скупченням жорстокої сили — від кровожерної ілюстрації у Валантена на столі до собору Нотр-Дам, з вершини котрого з-над готичних чудовиськ шкіриться сам сатана.
Бібліотека була подовгаста, низька та темна; лише з-під опущених штор зовні пробивалося ранкове світло. Валантен та його слуга Іван чекали на всіх, стоячи біля верхнього кінця довгого та трохи похиленого столу, на якому лежали страшні рештки, котрі в напівтемряві видавалися зловісними. Велике чорне тіло й жовте обличчя чоловіка, знайденого в саду, були такими ж, як і вчора. Друга голова, котру ранком виловили в річковому очереті, лежала поруч, з неї ще стікала вода. Люди Валантена все ще шукали тіло, котре, напевно, плавало десь неподалік. Отець Бравн, котрий видавався не настільки чутливим, як О’Брайєн, підійшов до другої голови й уважно обдивився її, примружуючись, як завжди. Грива мокрого білого волосся завдяки рожевому рівномірному ранковому світлу ставала схожою на срібний ореол; обличчя, потворне, багряне й ніби злочинне, було понівечене у воді ударами до дерев або каміння.
— Доброго ранку, майоре О’Брайєн! — сказав Валантен зі спокійною привітністю. — Припускаю, що ви вже чули про останній подвиг цього вбивці?
Отець Бравн, котрий все ще стояв над сивою головою, не піднімаючи очей, сказав:
— Цю голову, безперечно, також відрубав Брейн.
— З погляду здорового глузду — так, — відповів Валантен, котрий стояв, тримаючи руки в кишенях. — Вбивство скоєне так само, як попереднє. Голову знайшли неподалік від першого тіла. І її відрубали тією ж зброєю, котру, як ми знаємо, він забрав із собою.
— Так, так, я знаю, — покірно відізвався священик. — Але, розумієте, я сумніваюся в тому, що Брейн міг відрубати цю голову.
— Чому ні? — запитав доктор Сімон, уважно дивлячись на священика.
— Гаразд, докторе, — отець Бравн, моргаючи, підвів очі, — як ви думаєте, може людина сама собі відрубати голову? Я не знаю.
О’Брайєну здалося, що божевільний світ з гуркотом руйнується, а доктор схопився й відкинув з мертвого лиця
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрест із сапфірами», після закриття браузера.