Читати книгу - "Шизґара"

Саме тоді і Олекса, і Сироп, і Ляхов, і ще багато хто збагнули силу згуртованої команди.

До речі, Іванча незабаром перейшов до іншої школи й назавжди зник з Олексиного поля зору.

Потім взимку вони гуртом провчили, заваливши й добряче відбуцавши копняками, старшого на рік пацана Дробу, що плигав до них на шкільному стадіоні, а його однокласникам заявили: «Хочете гурт на гурт — давайте!» Ті не були такими дружними й не схотіли.

А ще за рік по тому ця дурниця — бійки клас на клас — абсолютно припинилися, бо хлопці жили в одному районі й влилися якщо й не до одних і тих само, то точно вже, що до дружніх контор.

6. Артіль

Вони трималися разом уже майже два роки. Їх було всього півтора десятки, а ядра — й того менше: шість перевірених пацанів. Не водилося при них ані малих, ані тьолок — і ті, й інші заважали мобільності. Зустрічі з дівчатами — особиста справа кожного, товариства не стосуються. Вони не були конторою, та й території своєї не мали. І так не звали себе, не йменувалися й шоблою чи кодлою — артіллю. Так вирішив їхній ватажок — опришкуватий і зухвалий Демон. Взагалі-то його звали Віталієм Демчуком, але він сказав пацанам звати його так, і вони, не ремствуючи, підкорилися.

А от билися — майже щодня, лишень знаходився привід, а вони його таки шукали. Їхній ватаг чітко просікав ситуацію: жертвами завжди ставали поодинокі юнаки чи нечисельні неорганізовані компанії. Жодного разу артіль не напоролася на згуртовану зграю, яка могла влаштувати добрий опір, ба й наваляти по перше число. Таких Демон відчував звірячим нюхом, навіть якщо вони порозбрідалися по атракціонах чи розсмокталися по танцмайданчику: чи довго їм зібратися на бойовий поклик: «Наших б'ють!»

Промашок практично не траплялося: вираховувалася жертва, а далі все відбувалося за відпрацьованим сценарієм. Головне — пристібатися: «Дай закурити! Дай десять копійок! Чого в тебе штани такі широкі, краще б ти дві спідниці вдягнув? Чого ти такий патлатий?» — хіба мало приводів причепитися до людини. Був і простіший: «Ага, попався, це — ти, я тебе пізнав!» Що тут має робити звичайний хлопець? Казати, що ні, це не я? Доводити, що тебе переплутали? Тю, вони попросту оточать тебе, зіб'ють з ніг й копатимуть носаками, не згадуючи про жалість. Вихід тут один: не чекати цього, а одразу бити чимдуж найближчого в ніс чи підборіддя й давати драла на всі заставки, змастивши п'яти. На такі випадки в отамана були люди з добрим ривком та пристойною витривалістю.

Збій стався лише раз: днями не змогли одразу завалити на схилах Дніпра довготелесого чувака з густою темною шевелюрою, який відмахувався не надто вміло, але затято, а дівка його так репетувала, що прибігли якісь дядьки. Самі були змушені тягу дати.

Хлопці з артілі не боялися помсти своїх жертв: Київ великий, а для своїх показових виступів вони вибирали завжди різні точки: то парк Партизанської слави, то Голосіївський, то Примакова. І на місця колишніх баталій прагнули не повертатися. От на «Супер-8» точно не підуть. Хай той патлатий тепер збирає свою контору й виловлює їх там, аж поки Дніпро не потече навспак. Днями вони поїдуть з того Києва на півтора місяці, а рік пройде — роз'їдуться хто куди, тоді й поготів — шукай вітра в полі!

Залишався невеликий шанс випадкової зустрічі, але поки доля була сприятливою до хлопців.

7. Дівчина з ердельтер'єром

Якщо ваша дитина років у дванадцять-тринадцять просить у вас собаку, щиро присягаючись все-все робити: гуляти, годувати, купати, чесати й стригти — сто разів подумайте, перш ніж піддатися на пристрасні слізні вмовляння: є велика ймовірність, що чотирилапого вихованця ваше чадо візьме радше вам, ніж собі. Бо за кілька років кровинка ваша витягнеться у привабливого плечистого хлопця чи миловидну ладну юнку з абсолютно новими вподобаннями та інтересами, а догляд за псом переміститься у вашого дитяти в реєстрах цінностей та пріоритетів з розряду великого щастя в перелік надокучливих обов'язків, адже ходити на вечірки, на підготовчі курси, на якісь репетиції чи заняття в спортивній секції, ба й посидіти з друзями на Броді й послухати віртуозну гру на гітарі неперевершеного Фортуни — значно важливіше, ніж швендяти з псом по якихось пустирях, чекаючи, поки він випорожниться… І якщо ви самі в дитинстві, надивившись фільмів про Мухтара, Біле Ікло, чотирьох танкістів та Шарика, К-9, Цивіля, білого Біма, прикордонного пса Алого, Лессі та Бетховена, марили собакою, то, можливо, щоранкові й щовечірні споглядання, як ваш кудлатий чи гладкошерстий супутник у сто п'ятдесят перший раз піднімає лапу під черговим кущем чи деревом, не викличуть у вас надто негативних емоцій. Ви навіть знайдете для себе певні плюси: «Два рази на день він виводить мене на свіже повітря!» Та якщо до кінології ви з пелюшок байдужі, то догляд за кинутим на ваше піклування собакою, взятим з вашого ж дозволу, перетвориться на суцільне незаслужене покарання терміном у цілий собачий вік. А живуть собаки, знаєте, років десять-п'ятнадцять. Є, щоправда, ще один «варіант»: віддати пса в так звані «хороші руки». Але, погодьтеся, якщо чітко пам'ятати те, що вибирали його саме ви із вашим дитям, а не він вас, що за два-три роки, поки чадо награлося, він полюбив вас і вважає своїм другом, а себе — членом родини, такий вихід виглядає малодушністю, а якщо сказати чесно — просто зрадою. І дуже-дуже поталанить, — і вам, і надто — чотирилапому вашому годованцеві, — якщо на майданчику, де вигулюють собак, підбереться товариство однолітків вашого раптом вилюднілого спадкоємця або просто цікавих людей. Тоді питання «чому я?» щодо прогулянок із собакою ані у вас, ані у вашого нащадка практично не виникатиме.

Спеціально облаштованих майданчиків для вигулу та дресури собак з різними бумами, бар'єрами, сходами й шанцями в ті часи в Києві було раз-два та й край лікові: на верхньому полі Центрального стадіону, на схилах Дніпра, в клубі службового собаківництва ДТСААФ і… здається, все — тому цим словом називалися всі пустирі, на яких збиралися собачники зі своїми вихованцями.

Один такий був неподалік від Олексиного будинку — чималеньке обнесене високим парканом пустище, де старі дореволюційні будинки досить давно зламали, а розпочати будівництво нових за кілька років так і не спромоглися: чи то хвалена планова економіка дала збій,