Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Урешті-решт, — а саме так цей проект і називався, — він дістанеться до того, хто стоятиме так високо, що його варто буде загребти. Тобто ця особа щось знатиме, вона підтримуватиме зв’язок або з виробниками, або з кимось, хто завозить від постачальника, який особисто знайомий із джерелом.
На відміну від інших наркотиків, у Препарату С, очевидно, було лише одне джерело. Він — синтетичний, а не органічний, а отже, походив із лабораторії. Його можна було синтезувати, і це вже було зроблено в експериментах федералів. Але самі компоненти препарату доводилося добувати зі складних сполук, які було майже так само важко синтезувати. Теоретично, його міг виробляти той, у кого були, по-перше, формула і, по-друге, технологічні можливості, щоб облаштувати фабрику. Однак на практиці йшлося про астрономічні витрати. До того ж ті, хто винайшов і виробляв цей наркотик, продавали його занадто дешево, тож з ними було дуже складно конкурувати. А широкомасштабне розповсюдження наштовхувало на думку про те, що, хоча й існувало єдине джерело, воно було розгалужене, імовірно, йшлося про цілу мережу лабораторій у кількох ключових зонах, можливо, по одній поблизу кожного великого урбаністичного осередку, у якому споживався наркотик, по всій Північній Америці та Європі. Чому жодної з них досі не викрили, було загадкою; однак серед громадськості та, поза сумнівом, в офіційних кулуарах ширилися чутки, що Агенція П. С.— як представники влади охрестили організацію, що стояла на цим наркотиком, — настільки глибоко проникла в правоохоронні структури як місцевого, так і національного масштабу, що ті, хто дізнавався щось важливе про її діяльність, дуже скоро або переставали цим перейматися, або просто зникали.
Зрозуміло, що на сьогодні, окрім Донни, Арктор мав декілька інших виходів. Інших дилерів, на яких він поступово тиснув, вимагаючи більшу кількість товару. Та оскільки вона була його дівчиною — принаймні Арктор сподівався, що вона нею стане, — Донна для нього була найлегшою мішенню. Бачити її, розмовляти з нею по телефону, гуляти разом або запрошувати її до себе в гості — це також приносило йому особисте задоволення. У певному сенсі це був шлях найменшого спротиву. Якщо ти вже мав за кимось шпигувати і на когось доносити, то це також могли бути й люди, з якими ти так чи інакше перетинаєшся, а в такий спосіб це виглядало найменш підозріло і було не таким клопітним. А якщо ти не бачився з ними часто до того, як почав спостереження, то це зрештою в будь-якому разі доведеться змінити, тож фінальний результат був точнісінько таким самим.
Арктор зайшов до телефонної будки.
Дзінь-дзінь-дзінь.
— Алло, — відповіла Донна.
Усі платні телефони у світі прослуховувалися. А якщо якийсь — ні, то це лише завдяки тому, що яка-небудь бригада до нього ще просто не дісталася. Записи за допомогою електроніки передавалися до котушок із плівкою, на яких вони зберігалися в центральному сховищі, і приблизно раз на два дні офіцер, котрий, не полишаючи свого кабінету, прослуховував велику кількість телефонів, отримував роздруківку. Він просто дзвонив у сховище, і за сигналом вони прокручували плівку повторно, пропускаючи порожні місця. Більшість дзвінків були невинними. Офіцер міг ідентифікувати серед них ті, що видавалися звичайними лише на перший погляд. У цьому полягало його вміння. Саме за це йому платили. Деякі офіцери робили це краще за інших.
Тож у той час, коли вони з Донною розмовляли, їх ніхто не підслуховував. Найраніше повтор увімкнуть наступного дня. Якщо вони обговорюватимуть щось справді незаконне, і черговий офіцер це помітить, то запишуть зразки голосів. Але все, що їм потрібно було робити, щоб цього уникнути, — це не висловлюватися прямо. Їхню розмову все одно зможуть розпізнати, як купівлю наркотиків. Але тут у гру вступав фактор державної економії — вивчати зразки голосів та відстежувати учасників звичайної незаконної оборудки було невигідно. Занадто багато таких дзвінків відбувалося щодня, й лунали вони у занадто багатьох будках. І Донні, і йому це було добре відомо.
— Як ти? — запитав він.
— Добре.
Її теплий хрипкуватий голос на мить замовк.
— Як сьогодні твоя голова?
— Не дуже добре. Типу депрес.
Пауза.
— Цього ранку мене бос у крамниці кошмарив.
Донна працювала за прилавком маленької парфумерної крамнички в торговельному центрі «Ґейтсайд» у Коста Меса, куди щоранку їздила на своєму MG.
— Знаєш, що він сказав? Він сказав, що цей клієнт, цей сивий старий, який обрахував нас на десять баксів — він сказав, що це моя провина і мені доведеться відшкодовувати. Він вирахує з моєї зарплати. Тож я тепер влетіла на десять баксів, хоча ні в чому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затьмарення, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.