Читати книгу - "Ліс духів"

Жанна поклала маркер. Підсоли. Приперчи. І подай гаряченькою. Ренарт мав рацію. Ця справа могла викликати справжній політичний скандал. Якщо завдати влучного удару. І зберігати слідство в таємниці. Жанна добре пам’ятала історію з Аленом Жюппе, коли в нантеррських суддів, які розглядали його справу 2004 року, обшукували кабінети, перевіряли комп’ютери, прослуховували телефонні лінії, не кажучи вже про тиск, погрози й інші анонімки…

Проте тут бракувало головного. Доказів. Якщо Жанна збиралася взятися за цю марудну працю, їй доведеться викрити роль Хіменеса як співробітника Міністерства оборони у вивезенні зброї. Довести, що рахунки, виставлені компанією RAS, не мають підґрунтя у вигляді наданих послуг. Відстежити ці гроші на балансі фірми, а тоді у фондах РПС. А також, імовірно, в кишені Бернара Хіменеса. Для цього доведеться розплутати клубок із підставних фірм, пересилання коштів на анонімні рахунки у швейцарських банках, виведення фондів в офшори. Іншими словами, провести титанічну працю, на яку підуть роки без жодної гарантії результату.

Жанна почувалася готовою у це вв’язатися. Навіть якщо не була налаштована оптимістично. У Франції такі справи ні до чого не вели. Ще зі студентських років Жанна слідкувала за славнозвісними «республіканськими скандалами». Підроблені рахунки, фальсифіковані тендери, таємні фонди, розкрадені кошти, мутні призначення, фіктивні посади… Жодного разу суддя не виграв у політиків. Жодного разу. Розгорався скандал, так. Якийсь час газети тільки про це й писали. А тоді всі забували. Коли починався судовий процес – у найкращому разі через кілька років, – судді й політики вмикали свої махінації. І кожен виходив сухим із води. Як співав Ален Сушон: «Ватажки завжди лишаються на нагрітих місцях, просто клас…»

Жанна підняла слухавку телефона й набрала восьмий кабінет судового управління, який мав повноваження у справах із фальшивими рахунками. Вона була знайома з одним їхнім співробітником, капітаном Еріком Атцелем, якого кликали Брецелем або інколи Фактуратором – за його здатність розшифровувати рахунки, у яких ніхто нічого не тямив.

– Брецель? Коровська.

– Як справи, Коровська?

– Непогано. У мене є дещо цікавеньке. Зараз надішлю тобі факсом ПО, а ти скажеш, що ти про це думаєш.

– Жанно, клянусь тобі, у нас тут повний завал…

– Спочатку прочитай.

– А про що мова?

– Це не телефонна розмова. Прочитай і передзвони.

– І з чого ти хотіла б почати?

– Із прослуховувань. Комплексних.

– Тим більше! У нас зараз немає вільних рук, та й…

– Прочитай факс. Тоді подивись електронку. Відправляю тобі список людей, яких треба «слухати». Я пошукаю їхні контакти. А з іншим ти впораєшся.

Жанна поклала слухавку. Вона не звикла мати справу з прослуховуванням. Це була складна процедура. Слід було добитися від операторів стаціонарних ліній під’єднання до каналу зв’язку. Порозумітися з мобільними операторами. А Жанна хотіла більшого. Мікрофонів у кабінетах. Апаратури для прослуховування у квартирах. Вона збиралася доручити це МСТЗ, Міжміністерській службі технічного забезпечення. Жменьці людей, яка по-тихому встановлювала «жучки». Тоді естафету переймали поліцейські, які розшифровували найцікавіші уривки записів і передавали їх судді у формі протоколу.

І все це часто заводило в глухий кут. Або ж процедуру визнавали нечинною через втручання у приватне життя. Це було перше, про що клопоталася сторона захисту. Легко було довести, що мікрофон у квартирі дозволив дізнатися з особистого життя набагато більше, аніж про одну-дві підозрілі розмови. І слідчий суддя раптом опинявся поза законом. Бо перейшов межі службових повноважень. Справу закрито. Жанна була готова піти на цей ризик. У кожному разі, вона не бачила, з якого ще боку тут можна було зайти.

Чекаючи, доки передзвонить Брецель, вона зайшла в мережу й пошукала контактні дані осіб для прослуховування. Робочі. Особисті. Мимохідь перевірила ще одну деталь. Деталь, яка від початку крутилась у неї в голові. Жанна написала листа й знову занурилася в матеріали.

Через пів години задзвонив телефон. Стаціонарний. 19:30. Один дзвінок. Хвилинна пауза. Ще один дзвінок. Жанна підняла слухавку: це точно був Брецель. Вони домовилися про цей код, щоб уникати небажаних розмов. Журналісти завели моду телефонувати суддям після сьомої вечора, щоб точно натрапити на них, а не на секретарів.

– Це бомба, – сказав Брецель. – Я в ділі.

Його голос аж дрижав від захоплення.

– У понеділок заїду по судові доручення. Уже сьогодні запущу прослуховування мобільних і стаціонарних ліній. Завтра встановимо обладнання в офісах. Субота, ніхто нас не займатиме. Також відправлю хлопців у По, щоб подбали про приміщення фірм.

Жанна здригнулася. Її також захоплювала вся ця «воєнна машина». А цей раптовий поспіх Брецеля підтвердив те, що вона і так знала. Цей чоловік не був боягузом. Він не думав про кар’єрне зростання чи пенсію. Цей чувак був на її боці.

– Але є один нюанс, – мовив він. – Останнє ім’я в списку, Антуан Феро. Яким хріном він стосується цієї історії?

Жанна чекала на це запитаня.

– Не хвилюйся. Я розберусь.

– Це психоаналітик чи психіатр?

– І те, і те.

– Ти поставила до відома раду медиків?

– Кажу ж тобі, я розберусь.

– Це порушення лікарської таємниці. Це стовідсоткова лажа, красуне.

– Це моя справа, гаразд? Ці записи розшифровувати не треба. Відправлятимеш їх просто мені. У вигляді цифрових копій. Із запечатаними оригіналами. Щовечора. Окей?

– Що за мутки?

– Ти мені довіряєш чи ні?

– Обладнаємо його кабінет завтра після обіду.

Жанна повісила слухавку. У роті пересохло. Вона щойно вчинила найсерйозніше з усіх порушень професійної етики. Смертний гріх для суддів.

Вона додала до списку людей, яких слід було прослуховувати, психоаналітика Тома.

Вона знала його ім’я.

Знайшла адресу його кабінету в довіднику.

Вона прослухає записи Тома й дізнається.

Минуло шість днів. Усе пішло не так, як очікувалося.

Тридцять першого травня, в суботу, Брецель надіслав запити на прослуховування мобільних до операторів «Orange» і «France Télécom». Хлопці з МСТЗ встановили жучки в кабінеті Бернара Хіменеса в штабі РПС: політик склав повноваження в Міністерстві оборони в 2007 році й обійняв посаду скарбника партії. Також вони обладнали офіс Жана-П’єра Ґріссана, генерального секретаря, і Сімона Матюрі, гендиректора компанії RAS. Що ж до прослуховування EDS та «Noron», Атцель відправив людей до По ще в п’ятницю ввечері. Згідно з пунктом 4 статті 18 Карного кодексу, слідчий суддя може відправляти фліків у будь-яку точку Франції, якщо це сприятиме «виявленню правди». Кабінети Жана-Луї Деммара, керівника «Noron», та Патріка Леша, директора EDS, обладнали мікрофонами впродовж вихідних. Стаціонарні лінії переадресували. Мобільні під’єднали до серверів.

У вівторок, 3 червня, Жанна отримала перші розшифровки. Кілька аркушів. Без результатів. Ні підозрілих розмов. Ні натяків