Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

Хотілося послати його до біса, але я все ще боялася цієї блідої молі.

– До бібліотеки-музею, центральної.

Він широко посміхнувся.

– Так, це місце вам точно підійде, ви ж любите читати?

– Так.

– А чого ж не взяли щось із собою, путь не близька, вам стане нудно.

Мені було пречудово, поки я думала, що їду сама!

Знизила плечима у відповідь і демонстративно втупилася у вікно.

Бальмон мовчав, та я відчувала, що він роздивляється мене й рефлекторно стиснула кулаки.

За вікном краєвид пустелі час від часу змінювала повна темрява, коли потяг пірнав у бархан. Дивно, та я не відчувала стрибків, здавалося, що ми їдемо звичайною дорогою, тільки дуже хорошій, нас навіть не трясло.

Поступово мені ставало нудно, треба було дійсно книгу взяти.

Я заставила себе розслабити руки та поклала їх на підлокітник, випадково торкнувшись долоні ельфа. Мене неначе током прошило, я сіпнулася й попала ліктем у якусь кнопку на панелі біля вікна.

Переді мною з'явився екран, дуже схожий на той що є у кристалі зв'язку тільки значно більше.

Я й гадки не мала що це, до того ж, не розуміла як його прибрати.

– О, Імеджинаріум. Це гарна ідея,– Бальмон замовчав.

Не маючи вибору, спитала:

– А що це таке?

– Ммм, це наче театр, тільки на екрані. Працює з кожним індивідуально, налаштовується на ментальні хвилі глядача й показує те, що буде йому цікаво. Алеж, ви не ельфійка, тож можуть виникнути труднощі. Та все одно спробуйте, це захоплююче, – він кивнув на червону кнопку під екраном.

Хотіла фиркнути та попросити його прибрати цей Імеджинаріум, втім стало цікаво. Я клацнула кнопку, й на екрані з'явилася сцена палкого поцілунку світловолосої ельфійки й високого рудого мага.

Коли нарешті, вони відірвалися один від одного, то почали щось торочити, а я ані слова не розуміла.

– Як інтересно, – хмикнув ельф поряд.

– Що саме? – роздратовано спитала.

– Не думав, що ви така романтична натура, – він не посміхався, та його очі просто іскрилися сміхом.

Я насупилася.

– Ця ваша штука якось не так працює, до того ж, я нічого не розумію.

– Можливо ви праві, проте з розумінням можу допомогти. Він каже їй, що вони втечуть сьогодні вночі разом, він врятує її від весілля зі старим, пихатим мішком з грошима. Дівчина погоджується. А зараз…

На екрані розгорталась зовсім не дитяча сцена, закохані перемістилися до спальні й почали скидати одяг. В мене навіть вуха стали червоними. Я замахала руками сподіваючись, що попаду на кнопку яка припинить цей цирк.

– Пані Флоро, можна поцікавитись, що це ви робите?

– Намагаюсь відключити цей клятий агрегат!

В нього сіпнулася кутки губ.

Не кажучи ані слова він простягнув руку й надавив на якусь кнопку поряд зі мною. Його нагла кінцівка зависла так близько від моїх грудей, що довелося відклонитися. Екран, на якому вже творилося справжнісіньке неподобство нарешті зник.

– Дякую, – сказала відчуваючи, як горять щоки.

Я знов відвернулася до вікна, намагаючись вирівняти дихання. Який сором! Звичайно, я не побачила там нічого нового, та все ж!

– Хочете навчу вас користуватися панеллю управління – його голос прозвучав так близько, що я підскочила. Не очікуючи на мою відповідь ельф нахилився ще ближче до мене і почав по одній натискати різні кнопки.

– Оце для керування кріслом, його можна розкладати, між іншим. Ця кнопка подає напої і їжу, тільки треба уявити, що ви хочете, перш ніж натискати, чорна, якщо вам стало зле…

Блідий ще щось говорив, одначе, я не слухала. Показуючи всі ці чудові пристрої він сидів так, що практично обіймав мене. Від нього приємно пахло, морем й квітами. Серце жбурнуло кудись униз. Це ще що за таке?

– Спасибі, пане Бальмон, та, не думаю, що все це мені стане в пригоді. Я не збираюся їздити до Ольфіру й назад кожного дня! – я набрала повітря у легені й випулила – І приберіть вже нарешті свої руки від мене, так не годиться!

Замість того, щоб зробити те, про що я його досить не ввічливо попросила, він схилився до мого вуха й низьким шепотом проговорив:

– Правда? І що ж ви зробите, Флоро?

В мене сироти пробігли по шкірі.

– Для вас пані Кіллі, – зашипіла я і вдарила його по руках магією, не сильно, втім ельф випустив мене і дихати стало легше.

– А ви відчайдушна. Знаєте, що можу вас заарештувати за напад на головного слідчого Ольфіра?

– Помираю від страху просто, тільки прошу, виділіть мені камеру подалі від вашої персони!

Він нічого не відповів, дістав із кишені піджака якісь папери й заглибився у читання.

Головний слідчий Ольфіра! Ну, чому це саме він! Цього тільки мені не вистачало! Сподіваюсь ніколи більше його не побачити.

Столиця ельфів просто величезна. Однак, він знає де я буду. От бісів блідолиций! Чи краще сказати, блідоокий? Чорти б його гребали!

Не знаю скільки пройшло часу та непомітно для себе я заснула.

Прокинулась від того, що хтось тихо кличе мене й торкається моєї щоки прохолодними пальцями.

– Пані Флоро – ну ж бо, прокидайтесь!

Відкривши очі побачила лице ельфа зовсім близько й ледь не заверещала, в голові мимоволі промайнули спогади допитів.

– Шшш, не треба так лякатись, ми вже приїхали. Давайте я допоможу вам з валізами. Хочете підвезу вас куди треба?

– Ні! – майже закричала  – Не треба, мене повинні зустріти на вокзалі.

Він відсторонився уважно роздивляючись моє обличчя.

– Впевнені?

– Так! – я підскочила на ноги й помітила, що більшість магів вже покинула вагон.

Звичним жестом махнула рукою, щоб спустити чемодан, однак, нічого не вийшло. Спробувала ще раз і ще раз. Що за чортівня?

– Знаєте, пані Кіллі іноді непогано просто попросити про допомогу.

Ельф простягнув руку і спустив непокірну валізу, але не віддав.