Читати книгу - "Тайм-Аут, Емілія Гайне"

В магазинах, вперше за час її роботи в цій мережі, змінився час доставки товару. Замість звичного раннього часу, сьогодні заміна асортименту назначена на другу дня. В зв’язку з цим Ксенії довелося перенести свій обід на годину раніше. 

Сидячи за столиком невеликої столової, яка обслуговувала декілька найближчих фірм, дівчина спостерігала за проїжджаючими повз автомобілями і задавалась питанням: «Що не так?» Чоловік поряд, життя у них без скандвлів, сварок і тому подібного, тихі вечори за розмовами. Тут вона хмикнула. От що що, а це не змінилося. Говорить здебільшого Ксенія. Іван приймає участь в розмовах, але скупо, більше слухає, або літає десь в своїх думках. Вона вже й не знає. 

- Доброго дня, красуне, – вириває Ксенію із роздумів чоловічий голос.

- Доброго, – відповідає дівчина, спостерігаючи як незнайомий їй чоловік підсідає за її столик, навпроти неї. 

- Я Вас раніше тут не зустрічав.

- А мали? – сухо запитує Ксенія. Вона не може зрозуміти, що йому від неї потрібно. І досить напрягає той факт, що він ось так безцеремонно вторгається в її особистий простір. 

Напевно її думки відобразилися на обличчі, так як чоловік вирішив уточнити: 

- Біля Вас же не зайнято?

- Ні. Я зараз йду, тому столик Ваш, – Ксенія вже майже піднялася, коли незнайомець продовжив розмову, ніби не помічає, що в неї немає ніякого бажання вести з ним діалог.

- Мене звати Олег, – посміхаючись відрекомендувався незнайомець Олег.

Ксенія тільки здивовано поглянула на нього. Знайомитися вона точно не хоче, не той настрій. Ще й цей Олег… Так відкрито посміхається, дивиться на неї, розглядає, і це все в купі викликає якесь незрозуміле відчуття. Воно хвилююче і від цього їй не по собі. 

- Може принцеса назве своє ім’я? – не відступає Олег.

- Навіщо воно Вам? – бажаючи поскоріше піти, все ж задає питання Ксенія.

- Хочу познайомитися, – як ні в чому не бувало відповідає співрозмовник, знизуючи плечима, – Ти мені сподобалася. 

Ксенія почервоніла від такого прямого зізнання, але швидко взяла себе в руки.

- А тобі личить легке збентеження. Така мила, – не вгамовується Олег і, склавши руки в благаючому жесті, повторює своє прохання, – Скажи своє ім’я, прошу.

Ксюша не могла пригадати, коли останнього разу чула щось подібне в свою адресу. Звісно, колеги та знайомі говорять їй компліменти, але то більше через прийняті норми поведінки в суспільстві. А щоб ось так, з неприкритою зацікавленістю, щоб слово викликало збентеження і бурління якихось незрозумілих почуттів всередині… Ні, такого не може згадати.

- Я заміжня, – все ж відповідає вона і піднімається із-за столу. 

- До зустрічі, загадкова леді, – не зупиняє її Олег, але й дає зрозуміти, що вони ще зустрінуться. А Ксенія чомусь в це вірить. Не хоче, але вірить. 

- Навряд чи, – замість прощання відповідає і йде зі столової. 

«Красуня», «принцеса», «мила», «загадкова леді» – ці слова викликали неконтрольовану посмішку на обличчі і відчуття ніби за спиною розправляються крила. Але усвідомлення того факту, що такі почуття викликав абсолютний незнайомець, а від свого рідного чоловіка вона таких слів взагалі ніколи не чула, псували весь піднесений настрій. 

***

- Ти чого така кисла сидиш? – запитує Света сідаючи за їхній столик, – Невже над вашою тихою гаванню нависають грозові хмари? 

- Сплюнь! – прокричала у відповідь Ліка, перекрикуючи музику, яка б’є по вухах, а потім мрійливо продовжує, – У них еталонні стосунки: втомилася – відпочинь, я сам можу і прибратись, і вечерю приготувати. Хочеш кіно подивитись – добре, зараз щось виберемо. І секс у них регулярний! А не ось це все, – різко змінює інтонацію, – Ліка, де мої штани? Та не ці, ті, інші! Я екстрасенс, чи шо? Ліка, є шо пожрать? Зараз моя мама прийде, а у нас срач в квартирі! І це при тому, що я півгодини тому закінчила драяти цю саму квартиру, а його кіт якусь штуку встиг перевернути за ці тридцять хвилин і підстилку розкидати із лотка, а малий влаштував конний забіг на ліжку. Мені в цьому дурдомі тільки його матері бракує. Фільм? Який фільм? Ти про що? В мене матч! Ніби він особисто в ньому участь приймає… А ще ось: Ліка, ну не приставай, я заморився сьогодні, цього тижня, цього місяця. І так далі по списку. 

- Але ж ви чомусь живете до сих пір, – констатує Світлана..

- Тому що, не зважаючи на весь ось цей побутовий треш, нам добре разом. 

Ксенія слухала подруг і думала про своє життя з Іваном: до весілля вони сварились, звичайно, але тоді вона могла хоча б якийсь емоційний стан бачити у чоловіка. А зараз… Ліка права, як би міг, Іван пилинки з неї здував би, ніби з старого монументу. Хоча можно сказати, що здуває. До весілля іхні відносини були живішими, а зараз він як робот. Турботливий робот. 

- Я була б не проти ось таких побутових дрібниць, як у тебе, – незрозуміло навіщо, тихо проговорила Ксенія.

Подруги на неї мовчки витріщілися. Ліка навіть застигла з піднесеним до рота коктейлем.

- Я про ось ці побутові претензії, – вирішила пояснити дівчина. 

- Здуріла? З таких претензій рано чи пізно трапиться скандал, повір, – винесла свій вердикт Ліка, так само нерозуміючи дивлячись на подругу.

- Ні, Ліко, ні, - Ксенія аж головою замотала, – Хоча б якась встряска, – зітхнула.

- Ксю, що у вас трапилось? – занепокоєно запитала подруга.

- Нічого, розумієш, ні-чо-го! 

- В якому сенсі? – уточнила Света.

- Лік, ось скажи, як часто твій Макс говорить тобі компліменти? А що кохає? Дарує квіти?

- Нууу… – протянула Ліка, – Навіть не знаю. Не замислювалась якось. Точно скажу, що квіти тільки на день народження і восьме березня. А до чого це? 

- А до того! Я тут задумалась і порахувала, із банальних проявів почуттів, за шість років, я отримала: один поцілунок в висок, два букета квітів, три зізнання в коханні і ні одного компліменту!