Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

„Любий Ноде у онучку мій! Сподіваюся у що доля принесла цей лист до твоїх рук! Один легендарний персонаж Більбо Торбінс із Ширу, про якого я читав колись у одній грубій книжці, казав, що „завше небезпечно виходити за поріг, бо ніколи не знаєш, куди приведе тебе дорога“. Та колись замолоду я таки рушив у невідомий край. Трапилось це тому у що з часу, коли ті бандити-дуумвіри разом зі своєю бандою „вільних трударів“ захопили владу у нашім краї, несила стало жити у Кунстаді. Не давали дуумвіри чесним рибалкам вільно ходити у море, вільно спродувати улов та вільно витрачати зароблені гроші — запровадили податки, трудодні, купу різних повинностей. За їх влади добре жилося лише їх посіпакам — активістам, горлохватам, що на усі заставки вихваляли дуумвірів та закликали ще більше працювати або готуватись ставати до війська, щоб воювати з усім світом „в ім'я і на благо партії і держави“.

Одному такому активістові я врізав по його товстій мордяці, бо залицялося воно до моєї кралі. І не без успіху залицялося — дівки частенько дають тому, хто при владі або при грошах. Hy, вибив я йому зуби і мусів тікати до Ланоду. Тоді ще Партія у Республіці не мала такої потуги, аби геть перекрити кордони, тож я вислизнув на своєму рибальському човні. Так тоді робили чимало молодих рибалок. Було у мене із собою трохи золотих дукатів — давній родинний спадок, ще з часів, коли ці гроші ходили і у нас. Завдяки їм облаштувався я на узбережжі. Розпочав, як там це зветься, бізнес. Ловив рибу, торгував нею на базарі, а гроші не пропивав — накопичував, щоб купити баркас, і то не вітрильний, а моторний. Я першим придбав таке судно на усьому узбережжі, тож і пішла за мене заміж донька заможного місцевого фермера. Вона була твоєю бабусею. З її посагу ми розжилися — придбали ще два баркаси, збудували коптильню і почали постачати копчену, в'ялену та солону рибу по усьому Ланоду. Ми першими почали пакували шматочки риби у вощений папір — щоб одного пакунку в акурат вистачало на один келих чи пляшку пива. Паби, а тоді й крамниці з руками відривали у нас цей товар.

От із цього ми й забагатіли. Тож коли народилася наша єдина донечка Тана — твоя мама, ми мали змогу і прислугу в дім узяти — няньку та куховарку, а пізніше і добру гувернантку для Тани. Коли донечка підросла, віддали ми її до пансіону у самісіньку королівську столицю Аріод. Дівчиною вона була гарною — чемною, працьовитою, розумною. А стан, а коса, а очі!.. І жартівливою та веселою була, але у етикеті обізнаною і тактовною. Чимало фермерських, рибальських і навіть купецьких родин прагнули її за невістку взяти. У мене відбою від сватів не було, але Тані до душі ніхто не припадав. Я її й не силував, бо бачив, що моя дитина тепер серед столичної „золотої молоді“ вже майже своя, то чи рівня їй рибальський син або фермерський? Та й купецький, коли не з першої гільдії.

Якось, коли Тана була на останньому курсі свого пансіону, гастролювала у Аріоді мандрівна циркова трупа з Султанату. У цирку донька й познайомилася з файним парубком на ім'я Брийом. Закохалися вони. Тана нам з дружиною довго нічого не казала. Милувалися вони собі, насолоджуючись щасливими днями, однак настав час ставати до шлюбу. Отут і з'ясувалося, що той Брийом не просто Брийом, а граф Брийом Азборан — молодший син герцога Азборана, найближчого родича Ланодської королівської династії Вепрів. Так високо у своїх подумах про добру партію для Тани я не залітав, аж лячно стало від такого. Однак діти на осуд великого світу не зважали і побралися потай від усіх. Наслідків у цього шлюбу було аж два! Перший — твоє народження, мій любий онучку. Другий — гордовита зневага родини Азборанів, а відтак і всієї ланодської аристократії, бо хоча Тана була майже своя поміж аристократичної ланодської молоді, коли вона „поцупила“ у великосвітських наречених такого завидного парубка, цього ні їй, ні йому не пробачили.

Молодим до того було байдуже. Вони оселилися на узбережжі, неподалік Тасава, у невеликому маєтку, який відписала Брийомові його покійна бабуся — мати герцога. Маєток був її особистою власністю і не належав до велетенського майорату Азборанів. Бабця дуже любила молодшого онука, тому хотіла, щоб і в нього збереглася добра пам'ять про неї. Спадок став у великій нагоді. Прибутків від цього господарства вистачило на те, щоб опорядити його відповідно до потреб молодої родини та збудувати астрономічну вежу — молодий граф захоплювався вивченням зірок. Ночі він ділив між зоряним небом і дружиною, а дні присвячував тобі. Ти так само рано став цікавитися зіркам та іншими науками. Твоє ім'я було додатковим каменем спотикання, бо Нодами у роду Азборанів називали лише старших синів від старших синів. Тому старшого брата Брийома — маркіза і спадкоємця герцогського титулу, теж звали Нодом, і він так само мав би назвати свого сина, але не народив його. Натомість Брийом, порушивши старовинну традицію, викликав ще більший батьків гнів.

У щасті та безтурботності твоя родина прожила дев'ять років (знаю, що ти пам'ятаєш ті роки). Та прийшла біда. І то — через політику. Тодішній король Горагн III раптом збожеволів. Позаяк у божевільного монарха не було ані дітей, ані братів чи сестер, у країні виникла династична криза. За законом у разі недієздатності короля Королівством мав правити найближчий родич, себто герцог Нод Азборан, а після смерті короля до герцога мала б перейти і сама корона. Однак Королівством стрімко поширилися чутки, що божевілля та бездітність короля спричинені отрутою, яку дав йому саме герцог Азборан, аби заволодіти короною. Чутки поширювала королева Сафітія — дружина Горанга, яка походила з імператорської родини Межимор'я. Її підтримували чимало впливових людей королівства — надто вже нетерпимим був старий герцог до корупції та невігластва високих чинуш.

На Азборанів почалося справжнє полювання. Однієї грозової ночі твого батька Брийома раптом розбудили (гадаю, що ти і цього не забув — як таке забути? Однак ми з Таною ніколи не переповідали тобі цих обставин — вважали, що так буде безпечніше). Виявилося, що до маєтку примчала карета герцогині, Брийомової матері — другої твоєї бабусі. Її самої у кареті не було — лише візник та вірна камеристка, з дитинства знана молодим графом. Вона повідомила, що у столичний палац