Читати книгу - "Прогулянка пропащих, Томас Сандоз"

це лише погіршить ситуацію. Вона кілька разів кличе Б’єро, а потім іде й тягне його за руку. Підніжка мого візочка вже торкнула завісу при вході, коли лунає страшенний гуркіт. Гун щойно розтрощив табуретку об стіл наших сусідів. Троє бевзів раптом завмерли і зблідли, як мертвяки. А Гун собі пішов до ігрового автомата, і всі ми здогадалися, що птеродактилів він ловитиме зі значним гуркотом.

Заохочений ситуацією, Б’єро рвонув назад, спустив свої фланелеві штани й рушив за шинквас. Офіціантка випустила з рук кошика з келихами, який саме витягла з мийної машини. Вона задкує й забивається об вішалку, яка починає гойдатися. Амплітуда завелика. Декоративний неон відколюється і з хірургічною точністю б’ється об пляшку пива на вітрині, яка чіпляє сусідню, що далі поширює ударну хвилю. Я ще ніколи не бачив такої красивої та яскравої демонстрації ефекту доміно. Шкода, що ніхто цього не зафільмував.

Варто визнати, наш статус неповносправних іноді служить добру службу. На щастя, обійшлося без синців, бо громили не наважилися протестувати, і скарга про образу правил пристойності також не надійшла. І про пошкодження майна так само. Мсьє Зроблю не мав настрою сперечатися з нами. Він провів нас до паркування, і його ганчірка для столів біліла як прапор перемир’я, поки завівся наш мотор. У мене таке враження, що він підштовхнув наш мікроавтобус, аби той швидше вже спускався в долину. Я марю. То, певне, через висоту.

— Ні! — завила Юлія. — Не бери цього!

— Б’єро хоче пити.

— Постав цю банку на місце!— наказує Юлія, чітко вимовляючи кожен склад.

Запізно.

Б’єро просовує свій палець під пластинку й рішуче витягає звідтіля бляшанку. За чверть секунди всі ми відчуваємо на собі екзотичне газоване цунамі без консервантів і цукру. Вологі липкі часточки заповнюють увесь салон. Юлія несвідомо згинається на кермо. Транспортер відхиляється до краю дороги. Бризки починають стікати склом, поки мікроавтобус різко гальмує. Мене кидає вперед, я забиваюся чолом об скло біля сидіння. Ми всі кричимо, навіть Поліна.

Ми могли перекинутися в кювет і загинути, звільнивши відразу чотири цінних місця в інтернаті. Проте Бог нас уберіг. А значних ушкоджень зазнав лише наш транспортний засіб.

Тривале мовчання після вимушеної зупинки. Юлія виходить перша, за нею Гун, який у сповільненому темпі наспівує «Болеро» Равеля. Злетіло переднє ліве колесо.

— Ну що за капець, — каже наша вихователька, тупаючи ногою, як хлопчисько.

— Гууууу, гугугугу!

— Замовкни й нумо назад в автобус.

— Пити хочу, — скавучить Б’єро.

Решітка радіатора затуляє масивний кам’яний стовпчик, який нас заблокував. Юлія згинається й зазирає під машину, щоб оцінити збитки. По самому лише шуму я можу сказати, що все ясно.

Щойно спалахнули аварійні вогні, і Юлія встановила знак аварійної зупинки так, як її вчили в автошколі. Наша вихователька намагається зателефонувати в дорожню службу. Вона розмахує телефоном урізнобіч. Мережа не ловить. Ми зусібіч оточені горами з прямовисними схилами, до найближчого продавця кебаба тридцять кілометрів.

Солідарність уже не та, яка була раніше. Біля нас проноситься багато машин. Більшість водіїв гонорово не помічає нас. Інші сповільняють швидкість, поки розгледять, що наша команда зовсім не того роду, кому надають допомогу. Чи щось змінилося б, якби ми виконали розпорядження поліції й приліпити наклейку «Транспорт для інвалідів»?

Проте ж от хтось із них покаявся і прислав до нас жовтогарячий додж, який прибув з протилежного боку. Зробивши класичне розвертання, автомобіль служби допомоги зупинився за декілька сантиметрів від нашої пошкодженої кабіни. На водієві червоний комбінезон Ayrton Senna, полинялий, штопаний. Він приголомшує своєю худорлявістю людини, у якої за плечима якесь інше життя.

— Ми чекали на вас, — цвірінькає Юлія голосом вдячної вчительки.

Ремонтник знизує плечима і клацає дешевою запальничкою, розкурюючи сигарильйо. Потім обходить наш транспортний засіб, залазить через бічні дверцята, і, як нещодавно прислужник «Апалузи», розглядає кожного з нас по черзі. Юлія в нього за спиною розповідає про наші нещастя, але цілком зрозуміло, що майстра цікавить лише наша платіжна спроможність. Він присів біля розбитого колеса, вдарив кулаком по бамперу. Підводиться, шукає зв’язок між станом склоочищувачів і нашим інцидентом, кладе руки в кишені свого комбінезона.

— Це буде коштувати п’ять сотень. Як мінімум.

— Скільки це триватиме?

— Без роботи, — уточнює ремонтник.

— Нам зараз треба їхати.

— Половина наперед.

— Ви чули, що я сказала?

— За такі самі гроші я вас відтягну до селища.

Юлія хмурить брови і крутить головою, як сова.

— Селище? Навіщо? Це далеко від долини?

Ремонтник знову знизує плечима. Він спирається на свою машину й розмовляє сам із собою. Його сигарильйо мандрує від одного кута рота до іншого. Юлія хоче знати більше. Усе це доволі непросто. Викуривши, вихователька відразу запалює нову, що свідчить про справжній тютюновий рецидив. У процесі наполегливих перемовин було домовлено справдити дві поїздки. Ми з Поліною поїдемо перші, Б’єро, Гун і Юлія другими. А ввечері евакуатор відбуксує мікроавтобус.

— Коли це, ввечері?

Мій голос підвищується на високих частотах, але ніхто мене не чує. Я наполягаю, бо існує дієвіший спосіб якнайшвидше потрапити до Кастеля. Скористатися автобусним сполученням. Або спробувати зупинити авто на трасі. Мій голос губиться в порожнечі.

Попри свої габарити горобця ремонтник легко піднімає мене, ніби я важу не більше яйця. Носком черевика він відкидає в канаву труси Поліни, які злетіли на землю. Нарешті я чую, як наш рятівник безцеремонно закидає мої милиці в багажник. Чорт, а чи відомо йому, що ми муситимемо заповнити 600-сторінковий протокол, щоб регіональні органи охорони здоров’я відшкодували заміну бодай одного гумового наконечника? Поліну також катапультують до кабіни, і, як і мене, без права скаржитися. Наш механік залазить на своє місце, заводить мотор і чимдуж тисне на педаль газу. Додж підстрибує, а вже потім падає на асфальт. Через п’ять хвилин ми звертаємо на дорогу, схожу на велотрек, який заріс чагарником після шести місяців міжетнічної війни. Поліна дихає, наче астматичний кролик. Я ж зосереджуюсь на ментальному калейдоскопі, таємниці йоги, щоб забути, що ручне гальмо занадто тісно подружилося з моїм стегном.

Дорожнє радіо повідомляє світові новини — замах-­самогубство в якійсь із країн колишнього радянського блоку, розгромна відставка якогось обранця, про яку ніхто не шкодує, новий сингл співака, створений з нуля під лейб­лом EMI. Три речення резюмують обіцянку міністерства розвивати завдяки економії, що стала наслідком плану раціоналізації MediCare+, заходи на користь добробуту й елітних видів спорту.

Якщо феї, й забували схилятися над