Читати книгу - "Будь мечем моїм, Олександр Олесь"

class="p1"> 

В квітках була душа моя,

І ось дивись,- палаю я,

Я запалив квітки мої:

Нехай горять у сизій млі.

Нехай горять, нехай горять…

Літа летять, літа летять.

 

В огні горить душа моя,

Згорю і сам я,- знаю я,

Бо весь палаю я в огні,-

Не жаль себе, не жаль мені.

Дивись, любуйся, не гаси,

І попіл вітру віднеси.

 

1908

 

«Пройшло багато чорних літ…»

 

 

Пройшло багато чорних літ,

І знов я в рідний край забився…

Мій степ пожовк і засмутився,

І світ поблід, щасливий світ.

 

Вклонивсь я друзям дорогим…

Вони ж мене не привітали,

І на слова мої мовчали,

І я здавався їм чужим.

 

1906

 

«Без щастя ми зустрілись…»

 

 

Без щастя ми зустрілись,

Без горя розійшлись,

Хоч, може, і про інше

Ми марили колись.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Ми стрілись, як два вітра…

Всміхнулися без слів

І любо понеслися

Над хвилями степів.

 

Схилялися нам трави,

Тремтів під нами став…

Ти весело горнулась,

Я міцно пригортав.

 

Зливалось твоє личко

З усмішками квіток,

І наші поцілунки

Спліталися в вінок.

 

І час настав розлуки…

І знов без дум і слів

Ми ще раз обнялися,

І кожний полетів.

 

1906

 

«Не цвітуть квітки зимою…»

 

 

Не цвітуть квітки зимою

І дерева не шумлять..

А обгорнені імлою,

Як мерці, вони стоять…

 

Як же ти, мій краю-квіте,

В час морозів вікових

Міг би квітнуть і шуміти

З-під наметів снігових?

 

Не кричать чайки зимою,

Не співають солов’ї…

Скуті кригою страшною,

Сплять озера і гаї.

 

Краю - чайко - соловію,

Як же міг би ти співать

І вперед іти в завію,

І других в дорогу звать?

 

Час мина… зима минає…

Все прокинеться від сну

І піснями привітає

Красне сонце і весну.

 

Як же ти, мій соловію,

Зможеш сонця не вітать?!

Як я можу, як я смію

В тебе, чулого, питать?

 

1909

 

«О правда! Мій народ смішний безкрає…»

 

 

О правда! Мій народ смішний безкрає…

Сліпий, горбатий і чудний,

Він старцем з лірою блукає

І навіть - хто він,- він не знає,

Такий… безпам’ятний такий!..

 

Але я всім вселюдно признаюся:

Я - син його, я - старців син…

За руку, гляньте, з ним беруся

І завжди з ним іти клянуся

Кудись на гори із долин.

 

Брати! ваш глум і дикий сміх лунає!..

Людці!.. Ні, той навік ганебний син,

Хто п’є, і їсть, і в злоті сяє,-

А батько руку простягає

І на ніч спати йде під тин.

 

1907

 

«На цвинтар сумно не ідіть…»

 

 

На цвинтар сумно не ідіть,

В жалобі не ридайте…

Погляньте вгору на блакить

І в ній весну познайте.

 

Весна летить,

Весна шумить…

Розвійте чорні думи,

Ловіть весняні шуми.

 

Народ не вмер, народ живе,

Хвилює по Руїні,

І мова плеще і пливе

Річками по Вкраїні.

 

Вона жива!

Вона співа,-

Чого ж ви всі в задумі?

Кохайтесь в ріднім шумі.

 

Кохайтесь в шумі чарівнім,

Душею розцвітайте,

Несіть квітки й любистки в дім

І лави застеляйте.

 

Розвійте сум,

І пийте шум,

І ждіть ясної долі,

Що рве колосся в полі.

 

1909

 

 

«Душа моя - країна Жалю…»

 

 

Душа моя - країна Жалю…

На землю впавши, плаче він,

Як бідний раб серед руїн,

Живим оставлений для шалу…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Все звірі знищили, розбили,-

Його ж не рушили й пустили.

 

1907

 

«Як прекрасна царівна у казці старій…»

 

 

Як прекрасна царівна у казці старій,

Заворожена відьмою злою,

Спить нетлінная роки в могилі сирій

І нетлінною сяє красою,-

 

Так і ти, Україно, лежиш у труні,

І заклята навік, і забута,

І за щось без жалю у кайдани страшні

Закула тебе мачуха люта.

 

Але явиться лицар колись молодий,

Вирве з рук тебе в мачухи злої,

І тебе поведе він у день золотий,

Як царівну, для долі ясної.

 

1908

 

«Хіба не бачите, що небо голубіє…»

 

 

Хіба не бачите, що небо голубіє,

Що сонце ранками всміхається ніжніш,

Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,

І легше дихає, і дивиться ясніш.

 

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть

І як з зітханнями зливається їх сміх…

Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,

Як краплі котяться і падають із стріх.

 

Хіба не вірите, що скоро день засвіте.

Що сонце наше вже з-за обрію встає,

Що хід його спинить ніщо не зможе в світі

І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

 

1908

 

 

 

 

 

________________

 

Олександр Олесь

 

БУДЬ МЕЧЕМ МОЇМ

 

книга II

 

301

 

 

 

Друкований текст для вичитування взято з:

Олександр Олесь. Твори в 2-х томах. Київ, «Дніпро», 1990.

 

т. 1: Поетичні твори. Лірика. Поза збірками. З неопублікованого. Сатира.

 

 

ISBN 5-308-00322-Х (т. 1)

ISBN 5-308-00537

 

 

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

 

 

© Вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2017

 

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

 

2017

1 - Лакей (діал.).