Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"

Утік від сонної? Повірить годі!

Скоріш повірю, що до антиподів

Крізь землю можна продовбать віконце 40

І місяць прошмигне туди - до сонця.

Ні, ти його зарізав, далебі!

Що ти убивця - видно по тобі.

Деметрій

Ні, я убитий - ти мене убила!

Твоя жорстокість серце простромила.

Та ти, убивце, чиста й осяйна,

Немов зоря Венерина ясна.

Гермія

Де ж мій Лізандр? Чи він живий, чи ні?

Прошу тебе, верни його мені!

Деметрій

Волів би труп його віддати псам.

Гермія

Геть! Геть з очей! Скажений пес ти сам!

То справді ти його замордував?

О, щоб тебе ніхто вже не назвав

Людиною! Признайся: ти не смів

Йому і в очі глянути? Убив

Його ти сонним? Ох, який-бо подвиг!

Достойний гадів, плазунів холодних!

Та ні - такого, як твоє, жала

Таїть гадюка жодна б не змогла.

Деметрій

Не в той бік лють спрямована твоя:

В Лізандра смерті неповинний я,

І він живий, наскільки можу знати.

Гермія

То, може, скажеш, де його шукати?

Деметрій

А нагороду матиму велику?

Гермія

Так: більш не бачити мене довіку.

Однаково, живий Лізандр чи ні.

Самий твій вид ненависний мені.

(Виходить)

Деметрій

Не варто бігти за такою злою,

Побуду тут на самоті з собою.

Печалі нашій додають ваги

Банкрута-сну несплачені борги.

Ану ж, підстережу я боржника,

Хоча давно від мене сон тіка,

(Лягає й засинає)

Оберон

Що ти накоїв! Схибив ненароком

І не тому помазав очі соком.

Ти відданих коханців посварив,

Зате порізнених не помирив.

Пак

Такий у долі владної закон:

На вірного - зрадливих є мільйон.

Оберон

Прудкіше вітру облети весь гай,

Афінянку Гелену розшукай.

Вона бліда від марного кохання:

Спивають кров зі щік гіркі зітхання. 41

Йому пущу я в очі сік, а ти

Її на той час мусиш привести.

Пак

Лечу, лечу! Й татарина стріла 42

Прудкіше полетіти б не змогла.

(Зникає)

Оберон

Ти, мій квіте, став багряним,

Бо Ерот тебе поранив.

Сік пролий на ці зіниці.

(Вичавлює сік із квітки Деметрієві на повіки)

Хай-но вгледить білолицю,

І вона йому засяє,

Ніби зірка з небокраю.

Від недуги від своєї

Хай благає ліку в неї.

Входить Пак.

Пак

Мій владарю, я привів

Діву ту, як ти велів.

А за нею ув’язався

Той, що в неї закохався.

Подивімося на них,

На людей оцих дурних.

Оберон

Зараз гамір тут почнеться,

І Деметрій враз проснеться.

Пак

І тоді вже будуть двоє

Упадати за одною.

Від такої ось мороки

Справді можна рвати боки.

Входять Лізандр і Гелена.

Лізандр

Яка ж у цьому насмішка? Не знаю,

Чи глум коли родився у сльозах!

Ти ж бачиш - слізно я тебе благаю,

Брехні немає у моїх словах.

Як можна насмішку в тому вбачать,

Що носить правди чистої печать?

Гелена

Дияволе, ти мною так не бався.

Щоб правда правду вбила? І не жди!

Ти ж Гермії у вірності поклявся:

Обидві клятви на вагу клади -

Не перетягне, певно, жодна шалька,

Бо й там, і там - пуста, брехлива байка.

Лізандр

Я клявся їй, бо розуму позбувся!

Гелена

Він і тепер до тебе не вернувся.

Лізандр

Деметрій не тебе - її кохає.

Деметрій

(прокинувшись)

Гелена, німфо, осяйна богине!

З очей твоїх небесне світло плине!

Що, проти них кришталь? А губи пишні

Червоні та звабливі, наче вишні!

А білі руки! В горах Тавра 43 сніг,

Неначе сажа, чорний проти них!

О, дай же, дай поцілувати руку,

Цю квітку білу, щастя запоруку!

Гелена

О лихо! О ганьба! Чи вам не гріх

Так піднімати дівчину на сміх?

Якби пристойність ви хоч трохи знали,

Ніколи б так мене не ображали!

Чи вам не досить мною гидувати,

Що треба ще мене на кпини брати?

Якби не тільки з вигляду були

Чоловіками, ви б не завдали

Такої кривди жінці: не впадали

Й не присягались би, не заклинали,

Красу мою не вихваляли дружно,

Бо знаю: я обом вам осоружна!

За Гермію змагаєтесь шалено,

Та разом ви кепкуєте з Гелени.

Оце геройство, нічого й казати:

У сльози бідну дівчину ввігнати

Жорстоким глумом. Юнаки путящі,

Не стали б так поводитись нізащо

Для забавки, немов якесь ледащо.

Лізандр

Деметрію, негарно! Сам же знаєш:

Відомо, як ти Гермію кохаєш,

То самохіть, із щирою душею

Тепер тобі я поступаюсь нею,

Щоб ти мені Гелену відступив,

Бо я її навіки полюбив.

Гелена

Не чула зроду я пустіших слів.

Деметрій

Навіщо Гермія мені твоя?

Її вже зовсім не кохаю я.

То серце тільки гостювало в неї,

Та до Гелени любої моєї

Вернулося.

Лізандр

Неправда це, Гелено!

Деметрій

Хіба ти знаєш, що на серці в мене?

Пильнуй свого, а то перепаде!

Дивись - он Гермія твоя іде.

Входить Гермія.