Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Нарешті зовсім несподівано в тяжкий момент відвороту наших військ за Дніпро, отаман Григор'їв, порозумівшися з большевиками, завдає сильний удар по нашому правому крилі і тилу в напрямку Знаменка-Єлисавет. Вся Херсонщина і частина Катеринославщини переходять до його рук. Ми відкидаємо наше праве крило фронтом на південний схід і зупиняємо дальший наступ Григор'єва (Н-ком його Штабу був відомий отаман Юрко Тютюнник).

На північному фронті (група Оскілко) небезпечний нагальний наступ червоних пощастило затримати і навіть дещо відкинути назад контрударом резервів, що були тут скеровані Штабом Армії з Дністровського фронту і вчасно наспіли. Хоч ворог і залишився в Сарнах та Коростені, але він знесилився і перейшов до оборони. Для зміцнення цієї групи Штаб Армії надіслав на становище Начальника Штабу колишнього генерала Генерального Штабу Агап'єва, бож отаман Оскілко не міг дати собі раду, хоч мав і великі амбіції, але малий досвід (прапорщик запасу).

Далеко гірша створилася ситуація в центрі (східній фронт). Кістяком оборони на важливому напрямкові Київ-Фастів-Козятин-Вінниця був Корпус Січових Стрільців. На жаль, перевтома від майже безпереривних 4-місячних боїв (повстання проти Гетьмана та оборона Києва проти большевиків), а головно моральна депресія від активної ворожости збольшевізованого населення до війська Директорії погрожувала при дальшій боротьбі на бойовому фронті можливою деморалізацією Січовиків – цієї дотепер найміцнішої та твердої в боях частини. Тому необхідно було хоч-не-хоч дати Січовикам принаймні короткий відпочинок для поповнення, і переорганізації. Конечність цього була категоричною вимогою От. Коновальця та його Штабу. (Нарада в Козятині 21-го лютого). Врешті Січові Стрільці відійшли в район Проскурова в резерву Штабу Армії. Ця обставина значно погіршила нашу відпорність на східньому фронті.

Правда, для оборони цього важливого напрямку були нами розгорнуті і скупчені вистарчаючі по кількості сили, 3 див. піхоти, багато окремих відділів і повстанчих загонів. Одначе значна їх частина була здеморалізовна (вони не виявляли охоти до боротьби на фронті, а іноді й переходили до ворога). Положення на Східньому фронті яскраво ілюструє звіт Начальника оперативного відділу полк. Решке. Наведу витяги з нього:

«З дня мого перебування в Штабі Східнього фронту (7. березня 1919 р.) частина цього фронту і всі органи керування переживали надзвичайно тяжкий час … Після того, як Корпус Січових Стрільців мав неуспіхи під Козятином… деморалізація війська набрала в той час таких розмірів, що порушення і невиконання бойових наказів з боку цілих частин було звичайним явищем. Так, наприклад: 5 березня частини 55. піш. полку розбіглися, а більша частина козаків перейшла до ворога, 60-ий і 53-ий полки за невиконання наказів були обезброєні. 59-ий полк по відомостям вирізав більш ніж 10 своїх старшин. 10-го березня легко-гарм. полк Сірожупанників самовільно вирушив до Новгороду-Волинського… 16-го березня гарматчики батареї 3-го Чорноморського полку перейшли на бік ворога. Теж зробила майже половина 58-го піш. полку. Кінний полк Козир-Зірки покинув своєвільно позицію… Постійна відсутність звязку з підгрупами й окремими частинами, що було наслідком роботи ворога, а також наслідком роботи місцевих большевиків серед селянства, яке вороже ставилося до нашої армії, разом з іншими, були загальними причинами, що змушували нашу армію до відвороту».

Всеж Штаб Східнього фронту та віддані справі частини продовжували і в цій атмосфері деморалізації мужно і самоофірно боротися й стримувати ворожу навалу.

Червонi тільки після сильних боїв здобули Житомир – Бердичів. Козятин – Цвіткове і погрожували Вінниці.

Головний Отаман С. Петлюра і Ш. Д. А. хоч розцінювали положення на фронтах тяжким і скомплікованим, але вважали його далеко не безнадійним і вживали заходів до зміни його на краще.

Українська Армія відступаючи з боями потроху впорядковується. Штаб Дієвої Армії поволі реорганізує свої частини, в той же час головно, поза своїм лівим крилом і центром скупчує резерви і підготовляє випадові становища для переходу в рішучий наступ. Наш контрманевр, широко і сміло закроєний, розпочався в першій половині березня. Його мета концентричним наступом Північної й Південної груп і армійської резерви (Січові Стрільці) відрізати, оточити і знищити велику групу большевиків, що прорвалася в районі Бердичів-Козятин і прямували на Вінницю-Жмеринку, і у висліді відкинути червоних геть за Дніпро і Припять. Сх. 3.

Наш наступ бурхливо розвивається. Бої точаться з великим напруженням з обох боків. Головний удар завдають Січовики і Північна група, до їх розпорядимости виряд, зброя й одяг з нашої бази в Рiвному-Бродах-Тарнополі. Група Оскілка для забезпечення з півночі своєї операційної лінії відкидає лівим крилом червоних в багна Припяті, б'є й деморалізує їх. У висліді в перших днях квітня в районі Мозиря на наш бік переходить в повному складі большевицька дивізія з 35 гарматами під командою Стренгiрова (робітники з Тули). Вона рішуче повертає свої багнети проти червоних і потім поруч з нашими частинами завзято бореться на фронтах.

Нажаль, дальший перехід окремих частин 1-ої совітської армії на наш бік до чого вони виявляли охоту, не відбувся з зайвої обережности та формалізму наших військовиків того відтинку перед можливою небезпекою бути поглинутими большевицькими частинами з їх непевними настроями, а теж і енергійними заходами Штабу 1-ої совітської армії.

Своїм центром Північна група наступає на Коростень-Житомир-Фастів. Під настирливим ударом Січовиків Бердичів декілька разів переходить з рук до рук. Большевики, щоб затримати грізний наступ Січових Стрільців, стягають, з Козятина майже всі свої частини і оголюють цей відтинок.

Січове військо несе великі втрати, але продовжує змагатися. Назагал у висліді бойових зусиль на прикінці березня большевиків відсунуто на напрямку Коростень-Київ далеко на схід і наші передові частини наблизилися на 25 км до Києва.

У Південій групі Запоріжці частиною своїх сил просовуються наперед в напрямку на Козятин через Таращу, де спалахнуло вже повстаиня проти большевиків.

Французьке керування в Одесі нарешті зрозуміло шкідливість своєї політики (хоч це було й пізно, як побачимо далі), обіцює забезпечити запілля нашої Південної групи, а при потребі навіть і допомогти.

Полк. Капустянський їде до