Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

— Що ж поробиш, праця космонавта нелегка, пов'язана з багатьма. небезпеками… Усяке може статися і в космосі, і на Землі.

Батько дістав вуглинку з багаття і припалив цигарку.

Якийсь час мовчали.

— А правда, тату, космонавти чимось схожі на Колумба і Магеллана? — мовив Федя. — Так само першими прокладають шляхи… Може б, і мені стати космонавтом? Тільки ні,— хлопчик рішуче труснув головою. — Я твердо вирішив стати моряком. Щоправда, плавання тепер такі…

— Які?

— Ну як тобі сказати? Пливеш і все наперед знаєш, ось тут тобі, будь ласка, мис Горн, а тут ревучі сорокові… Тут течія Куросіво… Там дмуть мусони, а там пасати… Ось Гавайські острови, Маршаллові, Каролінські, Маріанські або Фолклендські… Словом, усі материки давно відкрито, нема незвіданих морів, кожен острівець… та що острівець! Атол і той нанесений на карту, має свою назву. Вся Земля сходжена-переходжена, досліджена вздовж і впоперек… Інша річ — Місяць, туди б махнути! Відкрити щось цікаве, невідоме. Здорово! Уявляєш, як звучить: кратер Федора Кудряша, хребет Кудряша… — розмріявся Федя. — Е-ех, не поталанило мені! Доки я виросту, люди побувають і на Марсі, її до Венери злітають. Може, й усю Галактику облетять!

— А ти уявляєш собі, що таке Галактика? — глянув на Федю батько. — Це щонайменше сто п'ятдесят мільярдів зірок. Щоб перелетіти Галактику з краю в край, світловому променеві потрібно сто тисяч років. А ти знаєш, яка. швидкість світла — триста тисяч кілометрів за секунду! Тисячоліття минуть, доки люди дослідять Галактику… Я в твої роки теж мріяв стати знаменитим мандрівником — моряком або пілотом…

— Невже? — здивовано подивився на батька Федя. — Чому ж ти не став?

— Захопився іспанською мовою. Але любов до подорожей, до зміни місць залишилась, напевно, на все життя… А книжок про мандри скільки я перечитав! І про Амундсена, і про Сєдова, і про Шмідта, і про Пржевальського, Арсеньєва, Семенова-Тянь-Шаньського…. І теж мені здавалося в юні роки, що надто пізно я народився і на мою частку нічого не залишилось… А ти поглянь, що робиться зараз навкруги. Люди штурмують атомне ядро, розбивають його на скалки, вивчають елементарні частинки. Люди здійснюють грандіозне будівництво, змінюють до невпізнанності Сибір, Далекий Схід. Вічна мерзлота, тріскучі морози, а люди добувають нафту, газ, проводять високовольтні лінії, кладуть нафто-й газопроводи. Скільки завдань і проблем, ставить перед нами буквально кожен день! Ось ми з тобою говорили про космос. Там на нас чекають нечувані відкриття, про які ми зараз навіть уявлення не маємо…

Євген Михайлович підкинув сушняку в багаття. Яскраве полум'я метнулось догори, застрибало, бухаючи білим димом та розсипаючи червоні іскри.

— Ти, мабуть, чув про академіка Володимира Опанасовича Обручева?

— Так, — жваво відгукнувся Федя, — я читав його «Плутонію» і «Землю Санникова».

— Так от академік Обручев, надзвичайно енергійна людина, славетний геолог і мандрівник, вже незадовго до своєї смерті звернувся до молоді з листом-заповітом. В ньому він писав про проблеми, які треба розв'язати людству в третьому тисячолітті. Він казав, що людина мусить жити довго, щонайменше сто п'ятдесят — двісті років, природа дала їй на це повне право. Але для цього треба ліквідувати всі хвороби, винищити мікробів, які передчасно зводять у могилу мільйони й мільйони людей. Це — грандіозне завдання для медицини. Наступна проблема — приборкання сил природи, енергії сонця, вітру, підземного тепла, треба примусити їх служити людям… Знешкодити остаточно й назавжди стихійні лиха: урагани, повені, вибухи вулканів, землетруси… А які чудові перспективи відкрилися б перед людством, коли б навчились ми, як радив покійний Обручев, керувати погодою і кліматом! Сидить собі оператор за пультом і регулює вітри. Де треба, створює ясну погоду, а куди треба, насилає дощ або сніг.

— А навіщо сніг? — спитав Федя.

— Буває і в ньому потреба. От кілька років тому в французькому місті Греноблі відбувались зимові Олімпійські ігри, а тут — на тобі, снігу зовсім нема. Довелося машинами привозити сніг із гір… Та це, зрештою, дрібниця: ігри можна перенести і в інше місце чи па інший час. Візьми, наприклад, наші північні райони — Якутію, Таймир, Чукотку, пониззя Обі, Єнісею… Тундра, болота. Спробуй, доберись туди влітку, коли все розгасне. А в надрах же сховані незліченні багатства — алмази, золото, рідкісні кольорові метали, нафта, вугілля… Тільки взимку й можуть туди ходити автомашини. їм то й потрібен холод, щоб заморозити траси.

— Еге ж, — додав Федя, — он навіть метробудівці заморожують грунт, коли, прокладаючи тунелі, зустрічають по дорозі плавуни…

— А так… Тепер візьмемо хімію. Ми вже вміємо виготовляти нові матеріали, яких не піала природа. Та цього мало. Треба навчитись, як писав Володимир Опанасович, виготовляти в штучний спосіб усі відомі на Землі речовини, аж до білків. А поряд з цим освоїти і пристосувати для життя всі незручні райони — гори, пустелі, болота, тайгу, можливо, навіть морське дно… Ти розумієш, як багато потрібно зробити? От хоч би Світовий океан. Чи багато ми знаємо про нього? Дуже й дуже мало. На сьогодні астрономи мають карту зворотного боку Місяця, а от у моряків досі нема детальної карти дна Світового океану. І нині ще величезні простори морського дна лишаються загадкою для вчених. По-суті, людина ще не проникла в глибини океанів. Та ти й сам це добре знаєш: атомний підводний човен занурюється всього на п'ятсот метрів, а середня глибина океану…

— Три тисячі вісімсот метрів, — сказав Федя.

— От-от. Хіба ж нецікаво дослідити морські глибини?

— Доки я виросту, — похмуро потяг своє Федя, — і там побувають…

— Ах, облиш, — махнув рукою Євген Михайлович, — вистачить на твій вік і романтики, і відкриттів — була б охота. Гадаю, на сьогодні досить розмов. Погасимо вогонь і спати.

Ранок був напрочуд гарний. Ажурні мереживні хмари ліниво, мов нехотя, повзли по небу.