Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Ріос перевів погляд на відповідального лейтенанта.

– Він каже правду? У вашому рапорті, Вренку, було зазначено, що ми не втратили жодної людини.

– На той момент жодної, – лейтенант говорив силувано і боязко, – це сталося пізніше, коли хотіли обшукати корабель, бо пішли чутки, що на борту є жінка. Натомість виявили багато інструментів невідомого призначення, про які ув’язнений сказав, що це його товар на продаж. Один з них спалахнув, коли його взяли до рук, і солдат, який його тримав, загинув.

Генерал повернувся до торгівця.

– Ви везете атомну вибухівку?

– О Галактико, ні. Навіщо це мені? Цей дурень схопив ядерний перфоратор, повернув його не тим кінцем і натиснув на кнопку максимальної потужності. Не можна було цього робити. Це все одно, що вистрілити собі в голову з нейтронної гармати. Я б зупинив його, якби на мені не сиділо п’ятеро чоловіків.

Ріос махнув охоронцю рукою:

– Можете йти. Скажіть, щоб захоплений корабель обпечатали і ніхто туди не ліз. Сідайте, Деверсе.

Торгівець сів туди, куди йому вказали, спокійно витримавши уважний позирк імперського генерала і допитливий погляд сивеннського патриція.

Ріос сказав:

– Ви розумна людина, Деверсе.

– Дякую. Я вас так вразив чи вам щось потрібно від мене? Ось що вам скажу: я хороший бізнесмен.

– Про це і йдеться. Ви здали свій корабель і не змушували нас вистріляти всі набої, тому не перетворилися на хмарку електронів. Якщо ви і далі дотримуватиметеся таких поглядів, до вас добре ставитимуться.

– Схвальне ставлення – це те, чого я найбільше прагну, начальнику.

– Чудово, а я найбільше прагну співпраці. – Ріос посміхнувся і прошепотів Дуцему Барру: – Сподіваюся, слово «прагнути» означає саме те, що я маю на увазі. Ви коли-небудь чули такий варварський жаргон?

Деверс люб’язно сказав:

– Добре. Я вам вірю. Але про яку співпрацю ви говорите, начальнику? Якщо відверто, я навіть не знаю, де я зараз перебуваю. – Він озирнувся навколо. – Що це, наприклад, за місце і про що взагалі йдеться?

– Ой, я ж вам не відрекомендувався. Перепрошую, – Ріос був у доброму гуморі, – оцей джентльмен – Дуцем Барр, патрицій Імперії. А я – Бел Ріос, пер Імперії та генерал третього класу Збройних Сил його імператорської величності.

Торгівець від подиву роззявив рота. Та згодом він спромігся на слово:

– Імперія? Тобто стара Імперія, про яку нам розповідали у школі? Ха! Кумедно! А я завжди думав, що її вже не існує.

– Озирніться. Вона існує, – похмуро відповів Ріос.

– Хоча мені слід було здогадатися, – і Латан Деверс вказав своєю борідкою на стелю. – Мою шлюпку захопили блискучі та могутні кораблі. Жодне королівство Периферії не змогло б таких зібрати. – Він підняв брову. – То яку гру ви ведете, начальнику? Чи мені називати вас генералом?

– Ця гра називається війною.

– Імперія проти Фундації, так?

– Саме так.

– Чому?

– Гадаю, ви розумієте, чому.

Торгівець здивовано глянув на нього і похитав головою.

Ріос дав йому час подумати, а потім м’яко сказав:

– Я впевнений, що ви розумієте чому.

Латан Деверс пробурмотів:

– Тепло тут у вас, – і підвівся, щоб зняти пальто. Потім знову сів і витягнув ноги.

– Знаєте, – сказав він, вмостившися зручніше, – ви, мабуть, думаєте, що я зараз зойкну і все про себе розповім. Я можу схопити вас, перш ніж ви ворухнетеся, якщо виберу слушний момент, і оцей старий, який мовчки сидить, нічого не вдіє.

– Але ви цього не зробите, – впевнено сказав Ріос.

– Не зроблю, – люб’язно погодився Деверс. – По-перше, я вважаю, що вбивши вас, війну не зупиню. Там, звідки ви родом, є й інші генерали.

– Напрочуд точний розрахунок.

– Крім того, щойно я розберуся з вами, мене миттєво схоплять і вб’ють – неквапом або швидко, вже як поведеться. Та вб’ють точно, що мене аж ніяк не тішить.

– Я вже казав, що ви розумна людина.

– Але є дещо, на що я розраховую, начальнику. Мені хотілося б, щоб ви сказали, що маєте на увазі, коли кажете, що я знаю, чому ви на нас нападаєте. Я не розумію цього і не люблю розгадувати загадки.

– Невже? Ви коли-небудь чули про Гарі Селдона?

– Ні. Я вже казав, що не люблю розгадувати загадки.

Ріос глянув краєчком ока на Дуцема Барра, який ввічливо усміхнувся і знову набрав задумливого вигляду.

Скривившись, Ріос сказав:

– Не грайтеся зі мною, Деверсе. Існує переказ, легенда або історія – мені все одно, як це називається – про вашу Фундацію, що ви зрештою створите Другу Імперію. Я знаю досить докладну версію психоісторичної дурниці Гарі Селдона і про ваші плани можливої агресії проти Імперії.

– Он як? – Деверс задумливо кивнув. – І хто вам все це розповів?

– Яке це має значення? – із загрозливим спокоєм вимовив Ріос. – Ви тут не для того, щоб мене розпитувати. Я хочу почути, що ви знаєте про цю легенду Селдона.

– Але якщо це легенда…

– Не жонглюйте словами, Деверсе.

– Я не жонглюю. Справді, я скажу вам відверто. Ви знаєте все, що знаю я. Це якась несусвітня дурниця. У кожному світі є свої казки; цьому не завадиш. Так, я чув ці розмови – про Селдона, Другу Імперію тощо. Такі дурниці розповідають дітям перед сном. Малеча скручується калачиком у себе в кімнаті і дивиться пригодницькі фільми про Селдона на кишенькових проекторах. Але це аж ніяк не стосується дорослих. Принаймні, розумних дорослих. – Торгівець похитав головою.

Очі імперського генерала стали грізніші.

– Та невже? Марно брешете, добродію. Я був на цій планеті, на Термінусі. Я знаю про вашу Фундацію. Я бачив її на власні очі.

– І ви мене питаєте? Мене, який за десять років не пробув там і двох місяців? Ви марнуєте свій час. Але можете продовжувати свою війну, якщо ви вже ганяєтеся за легендами.

Барр вперше заговорив, його голос був напрочуд м’який:

– Ви настільки впевнені в тому, що Фундація переможе?

Торгівець повернувся до нього. Він трохи почервонів, а на його скроні забілів шрам.

– О, мовчазний партнере! І як ви вичавили таку істину з того, що я сказав, доку?

Ріос злегка кивнув Барру, і сивеннець тихо продовжив:

– Інакше вас турбувала б думка, що ваш світ може програти війну і вам доведеться скуштувати гіркі плоди поразки. Я це знаю. Мій світ колись зазнав цього і страждає досі.

Латан Деверс пом’яв свою бороду, потім поглянув на співрозмовників по черзі і розсміявся.

– Він завжди так говорить, начальнику? Послухайте, – він став серйозним, – яка поразка? Я вже бачив і війни, і поразки. Що з того, що переможець дійсно захопить владу? Кого це турбує? Мене? Чи таких, як я? – він насмішкувато похитав головою.

– Послухайте, – переконливо сказав