Читати книгу - "Осінній сезон смертей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Знову пауза, важка й неприємна.
— Для чого тобі все це? Ти хотів, щоб мама розповіла про Славу, так?
— Для статті, — збрехав я і не зрозумів — їй чи собі. Адже я й сам не знав, що змусило мене після зустрічі з Аллою Стороженко і одкровень Юри почати збирати хоч якісь дані про другу жертву.
Як не дивно, моя відповідь задовольнила її.
— Вона любила з кольоровими гуляти. Не те щоб зовсім із неграми, а з цими, ну знаєш, — арабами, турками, латиноамериканцями… А що? Не скупі, ввічливі, без комплексів — не те що наше жлобйо. Жінок поважають, для них просто поряд із моєю Славкою постояти — свято. Вона призналася мені, від кого залетіла, а я уявила мамуню, яка побачила чорну дитину, — і сміх, і гріх! Тому вона й аборт зробила, хоча Бенджі не дозволяв, одружитися хотів, наївний! Тільки вона його відшила — потрібен він! Молодець дівка, крутила ними, як циган сонцем.
— Проблеми були?
— То із шльондрами проблеми, котрі на чорних заради ганчір’я чіпляються, а Славка чисто з азарту, що хотіла з ними, те й робила. Якось один п’яний бангладешець для неї на столі двадцять разів прогавкав — на поцілунок заробляв. Весь «Зодіак» качався з реготу, аплодисменти перейшли в овацію. Він на «біс» повторював…
— Зі слідчим ти про це говорила?
— А зі мною взагалі ніхто не розмовляв. Звичайно, про це не треба писати… Не знаю навіть, для чого я все це розповідаю… Тільки думаю, що тут причину вбивства шукати треба. Тобі ж це потрібно?
Я сам собі задаю таке питання. Чого я взагалі домагаюся? Роблю ім’я на скандальній темі? Хочу (абсурд який!) знайти (от маразм!) убивцю? Як у поганому детективі… Але молода мама має глузд, і погляд у неї цілком дорослий. Мусить бути поштовх до вбивства, і дала його жертва. Однозначно.
Підійшов автобус, ущерть переповнений, вона кивнула на прощання і повільно пішла, штовхаючи перед себе коляску із немовлям, яке солодко спало. Пропхавшись усередину, я раптом згадав, що не спитав, як її звати.
Товкотнеча в автобусі не сприяла роботі думки. Адже майнуло щось під час розмови, намітився якийсь логічний ланцюжок…
ЗАГАЛЬНИЙ ЗОШИТ«Ніщо так сильно не діє на живих істот, як страх смерті. Особливо страшний невидимий ворог, саме тому людство боїться змій. Хижак страшний, але від нього можна втекти, якщо ти беззбройний, або дати йому бій, якщо озброєний, бо ти бачиш його. Змія ж скрадається непомітно, атакує стрімко і не знає перешкод, які можуть її зупинити. Плазуни взагалі бридкі, а оскільки ставлення до смерті в людей часто романтичне, то вони хочуть померти гідно й красиво. Отож загибель від укусу бридкої зміюки змушує всіх тремтіти.
Тільки страх жахливої смерті в змозі вилікувати наше хворе суспільство. Якщо одна з отих негідних помре, і всі навколо зрозуміють, чому з нею це, вони злякаються і вдаватимуться до стриму, щоб не стати наступною жертвою. Отож — рецепт простий.
Я нічого не сказав дружині, вона не повинна боятися за мене, жінки слабші за чоловіків. Як я вибирав жертви? Це — залишу при собі. Бо доведеться назвати імена людей, які мимоволі допомогли мені. Я не хочу, щоб вони постраждали.
Отже, свій перший вирок я виніс після тривалих вагань. Тетяна, судячи з моїх відомостей, котрі підтвердилися після спостережень, поводила себе негідно. Зловживала косметикою, виклично вдягалася, вживала алкоголь, займалася розпустою. Її не примушували до цього — їй подобався такий спосіб життя. Хай її доля стане уроком для їй подібних.
Необхідно було обрати спосіб страти. Простіше за все — підстерегти пізно вночі на одній із неосвітлених алей. Але виникла проблема — Тетяна повертається додому за північ, і непомітно вийти з дому я не зможу, у моєї дружини безсоння, і вона змушена до другої ночі дивитися телевізор. Як я поясню необхідність відлучитися?
Але несподівано посміхнулася фортуна. Наші сусіди зібралися на місяць відпочити на морі і попросили мене доглянути за собакою, симпатичним різеншнауцером Чарою. Залишили гроші на харчі для нього та інструкції, коли годувати, коли купати і коли гуляти. Навіть, трохи ніяковіючи, тицьнули мені двадцять доларів „за турботи".
Отак я щовечора після одинадцятої, коли содом у притоні „Зодіак“ наближався до кульмінації, збирався на прогулянку із собакою. У мене з’явилася можливість стежити за своєю жертвою, я міг повертатися додому навіть після години ночі.
Хитромудрих планів я не будував — просто чекав зручного моменту. І таки дочекався. Із „Зодіаку" Тетяна пішла в гуртожиток з якимись хлопцями, але довго там не затрималася, — я спочатку почув крики і брутальну лайку, а потім із дверей вибігла Тетяна. За нею хтось погнався, але вона зупинилася, щось крикнула і тупнула ногою. Вона була п’яна, навіть у темряві я це помітив.
Наближалася перша ночі. Гульки з вулиці перекинулися до кімнат, ближче до розхитаних ліжок. Собака давно звикла до мене, я припнув її за повідок до стовбура.
Тетяна йшла швидко, я крадькував непомітно. Несподівано вона зупинилася, а я за інерцією наскочив на неї майже впритул. Підвівши голову, спокійно запитала: „Сигарета є, хлопче?" У мене перехопило подих, окрім невиразного мукання вичавити із себе нічого не міг. „Чого мукаєш? Злякався? Нема цигарки — паняй далі!" — грубо гукнула вона.
І цей голос, і нахабний тон, і особливо те, що я зніяковів, — все це підстьобнуло мою рішучість. Я, не давши їй опам’ятатися, щосили ударив її по голові. На фізичну силу я ніколи не скаржився, а злість і ненависть подесятерили її.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінній сезон смертей», після закриття браузера.