Читати книгу - "Вкласти душу"

— Швидше, Патріку! — раптово захрипнуши, кинув керманичу негркерманичу.

Ялик мав протриматися на плаву ще хвилин зо п’ять — вони могли встигнути.

Але не встигли.

З шелестінням винирнув розрізавши хвилю надвоє, з води виринув трикутний акулячий плавник — і, немовби мов у відповідь, ворухнулось скривавлене тіло у тонучому човні, іграшці пінних гребенів.

Юнацька рука, на якій бракувало середнього пальця, що є сили учепилася за борт, болісно напружилася — і капрал побачив, як з човна піднімається Пол. Обличчя хлопця було напружене й зосереджене, ніби він чекав на щось неминуче, але потрібне і не таке вже й страшне. Подібні обличчя можна побачити у приймальні дантиста — пацієнт встав і ось-ось зникне за дверима кабінету… На катер Пол не звернув жодної уваги; очікувальний погляд його був прикутий до зловісного плавника, який розрізав воду вже зовсім поряд. Мокра сорочка Пола була вся в крові, і на мить Джейкобсу здалося, що він чітко бачить пропалені дірочки від заряду картечі, який увійшов хлопцеві у груди.

Напевно, цього не могло бути. Такий постріл мусив покласти хлопця на місці — а той був досі живий, хоч і тяжко поранений.

Наступної миті довге акуляче тіло зринуло біля самісінького човна. «Полонянка Мак-Евансів!» — устиг подумати капрал, сам не знаючи, звідки у нього така впевненість.

Пол посміхнувся, ніби побачив старого друга, простягнув вперед безпалу руку — так господар збирається приголубити вірного пса — і мішком перевалився через борт.

У капрала Джейкобса склалося враження, що хлопець зробив це цілком свідомо.

Море біля тонучого ялика пінилось, розпливалось багряним маревом; капрал безсило закричав, і наступної миті ялик з тихим плюскотом зник під водою. Якийсь час буруни ще гарчали й кидалися один на одного, марно борючись за кожен червоний струмінь, але незабаром вир ущух, і лише кривава пляма розповзалась все ширше й ширше, ніби прагнучи заповнити собою все море до самісінького горизонту…

— Це ви убили його, містере Мак-Еванс! — голос Емі задзвенів, як натягнута струна, і в кутку тривожно відгукнулася забута мексиканцем Пако гітара.

— Не мели дурниць, дівко, — без звичайного нахабства огризнувся Малий Лемб. — Твого Пола зжерла його улюблена тварюка! Ось, капрал свідок…

— Так, містере Мак-Еванс. Тільки капрал Джейкобс ще дещо зауважив! Що перед тим, як Пола з’їла акула, хтось стріляв у нього, тяжко поранив і, мабуть, продірявив його човна, щоб замести сліди, — слова Емі різали, наче бритви-кігті обожнюваного братами Мак-Евансами Фреді Крюгера; доктор Флаксман мимоволі зіщулився.

— Тобі б прокурором бути, Емі, — незграбно спробував звести все до жарту однорукий Кукер, але на репліку бармена ніхто не звернув уваги.

— Ну, Емі, під присягою я б не узявся звинувачувати будь-кого з присутніх, — протягнув Джейкобс. — Ти ж чула: я сказав, що мені так ЗДАЛОСЯ. У будь-якому разі, доказів тепер немає, так що кінці у воду, і…

— І вбивця залишиться безкарним? — дівчина на мить обернулася до капрала, і величезний негр знітився.

— Що ж, вітаю вас, містере Мак-Еванс! — крізь гіркий сарказм в голосі Емі проступали ледь стримувані сльози. — Ви все правильно розрахували! Жлуктіть джин собі на втіху — для правосуддя ви недосяжні, а совісті у вас зроду не було! Але пам’ятайте, — м’яке обличчя дівчини раптом страшно змінилося, заніміло, губи перестали тремтіти й вигнулися у страшнім осміху, подібному до акулячого вищира, — рано чи пізно Н’даку-ванга знайде вас! І ВІН не стане чекати вердикту присяжних! Пам’ятайте це, містере Мак-Еванс, коли виведете у море «Красунчика Фреді»; пам’ятайте і чекайте зустрічі на дні з покійним Х’ю!

— Ах ти ж сука!..

Ніхто не встиг спинити Малого Лемба. З несподіваним спритом огрядний рибалка опинився поруч з Емі і згріб дівчину в оберемок.

— Так я й тебе, стерву язикату, згодую цьому зубастому гаду, услід за твоїм дружком! — прошипів Ламберт, від якого тхнуло перегаром, їй в обличчя. — Тільки ще раз посмій… ще хоч раз…

Карбуючи слова, Ламберт раз у раз струшував дівчину так, що у неї клацали зуби, а голова теліпалася з одного боку на інший. Аж раптом важка лапа капрала Джейкобса схопила Малого за комір.

— Зі мною краще поговори, виродку, якщо зібрався розпускати руки! — прогарчав капрал Ламберту; щойно той обернувся до нього, як могутній удар відкинув рибалку в протилежний кінець бару.

Цей хук правою свого часу зробив Джейкобса знаним у певних колах під найменням «Ядерний Джі-Ай».

Ламберт пролетів спиною вперед футів десять, перекидаючи на своєму шляху стільці, і важко впав на стіл, за яким сидів, поклавши голову на руки, Гирявий Абрахам.

І тут Абрахам, який, здавалося, увесь цей час спав, поворухнувся. Причому ворухнувся зі швидкістю і цілеспрямованістю, якої годі було й чекати від сумирного п’янички.

Права рука Абрахама наче сама собою лягла на шийку пляшки з-під дешевого віскі; наступної миті та описала коротку дугу і дзенькнула, розлітаючись на друзки, від удару об шматок швелера з гачками для одягу. Батько загиблого Пола завис над Мак-Евансом, який поволі приходив до тями. У його правій руці зблиснула темно-зелена шийка пляшки з гострими скляними іклами по краях.

— Це ти вбив мого Пашку, гнида, — просто сказав Гирявий Абрахам і одним рухом перерізав Ламберту горло.

Втім, ніхто не зрозумів сказаного — тому що Гирявий Абрахам, Абраша Залецький з далекого Харкова, вимовив це російською.

Натомість усі побачили, як страшним другим ротом розкрилося горло Малого Лемба, як вдарив в’язкий струмінь, і як забулькав, засіпався на столі рибалка, повалився на підлогу і через декілька секунд затихнув.

Кривава калюжа поволі розповзалася баром.

— Шкода. Залегка смерть для покидька, — ледве чутно прошепотіла Емі, поправивши зім’яту сукню.

— Абрахаме… ти мене чуєш, Абрахаме?

Гирявий Абрам відірвав погляд від стихлого Ламберта і зиркнув на капрала. Темно-зелена шийка, яку він досі стискав в руці, зарум’янилася.

— Чуєш. Я бачу, що чуєш. А зараз