Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона не відступала, і тепер Тоні мав сказати їй правду. Він знав, що Марія цього ніколи не зрозуміє, але брехати їй більше не хотів.
— Клуб «Афродіта» ми не закрили, а встановили за ним нагляд. Зрештою, так ми зможемо швидше вийти на спільника. Якщо він убив Маркуса Бергера з наміром заволодіти підприємством і далі вести справу самому, то одного дня він з'явиться, щоб узяти магнітофонні стрічки. Адже їх треба час від часу міняти. А крім того, він захоче забрати гроші.
Тоні повернувся спиною до вікна й подивився на Марію. Тієї ж миті вона вихлюпнула йому просто в обличчя вино із свого келиха. Тоні застиг, мов громом уражений. По його волоссю, по шиї краплинками повільно стікало липке вино й скапувало під сорочку.
— То ви не закрили клуб? От свині! Мерзенні свині! Виходить, жінки й досі не знають, що їхній мучитель уже мертвий. Вони, як і раніше, приходять туди й віддаються всяким типам тільки тому, що ви нічого їм не сказали! Тільки тому, що ви шукаєте свого клятого вбивцю! Ти мені огидний! Забирайся геть!
Останні слова вона промовила, вже гірко плачучи. Сльози котилися в неї по щоках. Не в змозі стримати ридання, Марія побігла до ванної і замкнулася там.
Тоні пішов на кухню й помив над раковиною обличчя. Потому втерся рушником, стяг із себе мокру сорочку й недбало кинув її в куток. Киплячи від злості, він рушив до спальні, щоб узяти з шафи свіжу сорочку.
Марія в цю мить відчинила двері ванної і хутко подалася з квартири на сходи. Вхідні двері вона лишила відчинені. Тоні кинувся услід за нею й також лишив двері відчинені. Марія бігла сходами вниз так швидко, що він почав побоюватися, щоб вона не поламала собі ноги. На другому поверсі він усе ж наздогнав її.
— Що з тобою? — крикнув він. — Що з тобою діється, куди ти біжиш?
— Пусти мене! — вигукнула вона. — Пусти мене, або я видряпаю тобі очі! Я піду до того вашого клубу «Афродіта»!
— Чого тобі там треба? З глузду з'їхала чи що?
— Я хочу розповісти жінкам про те, що сталося! Адже ви самі цього не зробите! Я хочу їм сказати, що їхні муки скінчилися! Пусти мене! Пусти, поки я не покликала на допомогу!
Тоні добре уявляв собі, що буде, коли в «Кельнер експресс» з'явиться заголовок великими літерами: «Комісар карної поліції Тоні Вуст б'є на сходах власну дружину!»
Він пустив Марію, але став на дорозі, не даючи їй пройти.
— Ти не розумієш, що робиш. Повір, найкраще зараз для тебе — піти нагору й лягти в ліжко.
— Лягти в ліжко?! Лягти спати? І це тоді, коли жінок і далі шантажує людина, яка давно вже мертва?! Бо карна поліція не здатна їх захистити? Ти при своєму розумі?
Раптом вона нахилилась і, вдаривши ліктем йому в бік, прошмигнула під його розпростертими руками. Перескочивши через кілька сходинок униз, Тоні схопив її за руку. Але Марія відкинула голову назад і закричала:
— Рятуйте! Рятуйте!
Тієї ж миті розчинились одні двері, і дорогу їм заступили кілька юнаків. Вони прибігли з першого поверху, де саме була вечірка. Підпилі старшокласники побачили у цій ситуації чудову нагоду довести своїм подругам, які вони герої. Цього Марія, звичайно, не сподівалась. Якусь мить вона ще розмірковувала, чи не стати поперед Тоні й захистити його. А втім, було вже надто пізно.
З вигуками: «Ми тебе навчимо добрих манер, нахабо!.. Більше не хапатимеш жінок!» — юнаки накинулися на нього.
Тоні непогано володів прийомами дзю-до, але кількісна перевага була на боці хлопців. І аж коли він упав на холодну кам'яну підлогу, вони дали йому спокій.
У Марії знову прокинулася любов до нього. Вона відвела його додому, примусила лягти в ліжко і обробила йому садна та синці. Потім поклала на чоло рушника з загорнутими в нього кубиками льоду й заліпила пластиром розбиту ліву брову.
Потім біля дверей подзвонили.
Марія боязко рушила до передпокою.
Тоні важко підвівся, тримаючи в руці рушника з кубиками льоду, немов зброю, й ступив до дверей, готовий захищати своє житло. За дверима стояли двоє приязних поліцейських.
Побивши Вуста, гості з вечірки викликали поліцію. Обидва поліцейські подумали, що йдеться про спробу зґвалтування. Проте один з них упізнав Тоні, й усім стало ніяково.
— Певна річ, ми негайно залишимо вас і підемо на службу. У нас справ і так удосталь. Але одне мені не зовсім зрозуміле, пане комісаре. Невже ті молоді люди вас не впізнали? Як могло таке статись? Хіба вони не знали, що ви — комісар карної поліції? Чи, може, вони хотіли вам дошкулити саме через те, що ви служите у поліції?
У Тоні набряк язик, і говорити йому було важко, тому Марія, що стояла позад нього, відповіла сама:
— Очевидно, вони переїхали сюди тільки недавно і саме справляють новосілля.
— Хочете заявити на них?
Тоні заперечливо похитав головою. Не чекаючи від поліцейських подальших запитань, він зачинив двері, повернувся до ліжка, відразу впав у нього й знову поклав на голову рушника з льодом.
— Ти завтра не підеш на службу. Може, в тебе навіть струс мозку. У кожному разі тебе спочатку має оглянути лікар. Чи, може, поїдемо до лікаря просто зараз?
Тоні заплющив очі. Обличчя боліло не дуже. Пошкоджене було, видно, тільки одне ребро, й тепер йому було важко дихати. Так, він не може йти на службу. І це саме тепер, коли з'явилася можливість заявити про себе! Саме тепер, коли він нарешті отримав серйозну справу! І що ж, віддати її Мюллеру? Тоді вже краще відразу передати йому всі свої обов'язки.
Ні. Тоні вирішив будь-що вийти на службу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.