Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

молодий, з цього і треба б починати! — Схопив мене за руку й повів до своєї хатки: — Сядемо на цій призьбочці, звідки я в надвечір’я дивлюся на Дніпро і Задніпров’я та завдаю роботу власним мозковим звивинам. — Ми сіли. — Про Ірину я ладен розказувати і вдень, і вночі, бо думаю про неї і вдень, і вночі — ріднішої людини у мене немає. Потішив ти мене, старого. Якщо сьогодні молодий бевзь цікавиться Іриною Савенко, то світ ще не зовсім перевернувся. А тим, хто пасталакає, що буцімто старий Печеніг несповна розуму після польотів до Дракона, — не вір, туди й перегуди!.. Я такий же розумник, як і вони, бюрократи невмирущі!

Він схопився з призьби, зацибав переді мною, розмахуючи довгими руками, знову гепнувся на призьбу.

— Ірина Савенко, — почав я, — була…

— Чому — «була»? Вона є. Затям собі, молодику. Є! Навіть сьогодні.

— Даруйте, але ж в енциклопедії написано про її загадкове…

— Зникнення? Але чому загадкове? Хоча для когось це, може, й так, але тільки не для мене… Перш ніж говорити про мою Ірину, — коли він вимовив оте «мою Ірину», його очі з-під дідівських кошлатих брів глянули на мене майже молодо, тільки оповиті хмаркою суму, — треба сказати кілька слів про планету Р-004 в системі Жовтого карлика-2 у сузір’ї Дракона, де й спіткало мою дружину оте лихо. Жовтий карлик, як ти вже, мабуть, здогадався, тамтешнє сонце, навколо якого й обертається Р-004. Воно — аналог нашому Сонцю, такого ж спектрального класу, тож, як і наше, належить до жовтих карликів. У його системі — вісім планет. Р-004, вона ж Зелена, за всіма параметрами ідентична нашій Землі. Вважається загадковою — для них, невмирущих борзописців від бюрократії. Тільки не для мене. Зелена утворилася десь чотири-п’ять мільярдів років тому, обертається навколо своєї зорі-сонця по еліптичній орбіті, здійснюючи повний оберт за 370 днів, — це її тропічний рік.

Данило Печеніг в останні роки своєї роботи в Космосі працював у Міжгалактичній рятувальній службі на орбітальній станції «Дракон-3», а це постійні, здебільшого непередбачувані відрядження, тож дружина його бачила рідко (та й сама вона носилася з однієї експедиції в іншу), а все ж казала:

— Ми з чоловіком хоч і бачимось лише у свята, та я спокійна: коли що зі мною станеться, Данило виручить. Маю ж бо свого рятувальника…

Та Данило, коли сталася біда з дружиною, не порятував її. Він саме перебував у далекій експедиції і повернувся на орбітальну станцію лише рік з чимось по тому, коли вже й пошуки Ірини були припинені. І як Данило не намагався їх відновити — марно. Тоді він оголосив голодовку — нечуване явище в космічній службі! — вимагаючи, щоб негайно відрядили на Р-004 ще одну рятувальну експедицію і сам зголосився її очолити — відмовили. На тій підставі, що всі попередні пошуки виявилися безрезультатними.

— Бездушні істоти! — кричав Данило (він був справді надто емоційним і у висловах частенько не міг стриматися, що й шкодило йому, тож його тримали лише за високий професіоналізм). — Ви не люди, не земляни, а нове поріддя гомо — космічні ідіоти!..

Наполягав, аби послали його самого, бодай на старому, вже списаному розвідувальному модулі, якого не шкода. І тут відмовили. «Ірина Савенко загинула, і з цим вам треба змиритися. Нові пошуки — марна трата часу та ресурсів». Данило влаштував грандіозний скандал, обзиваючи всіх найкрутішими словами, запас яких у нього завжди був невичерпним і завжди своєчасно поповнювався, і почав — певно, з безвиході — погрожувати рознести на друзки усю базу.

Допоки астронавт вгамується, до його каюти приставили робота-охоронця. Але Данило так і не зміг охолонути, вивів з ладу робота, проник у стартовий відсік, захопив патрульний модуль, що саме був підготовлений для якогось польоту, і на свій страх і ризик стартував з бази…

— Я борсався у такому відчаї, що мені було все одно, що потім зі мною вчинять іменем закону. Із втратою Ірини я втратив смисл життя — то що мені якісь там покарання? Та й розумів: іншої можливості побувати на Зеленій у мене вже не буде…

Старий астронавт неспішно розповідав мені, як він дістався Зеленої викраденим з орбітальної станції модулем, як хвилювався, коли модуль пішов на зниження і в передньому оглядовому екрані попливло зелене море чужого світу.

— Р-004 — планета зеленого царства рослин, — сидячи на призьбі біля своєї хатинки над Дніпром, розповідав мені Печеніг. — Вона оголошена заповідно-резервною планетою для майбутнього заселення її колоністами із Землі, якій вже тоді загрожувало перенаселення. Виток за витком можна робити навколо планети, а внизу бачитимеш одне й те ж: зрідка водоймища й річки, а то все гаї, діброви, переліски сонячні, кожне дерево в такому гайку стоїть вільно, має вдосталь простору й сонця. Чому там не виник тваринний світ, а з ним і люди, — не знаю. Це планета рослин і тільки рослин. Вони там повні господарі, і всі володіють ремонтанністю — здатністю протягом вегетативного періоду цвісти й плодоносити по кілька разів, тож на Зеленій все буяє і квітне, та все росте й росте… На Землі рослини виникли близько трьох мільярдів років тому і пройшли шлях еволюційного розвитку від одноклітинних до високоорганізованих і спеціалізованих квіткових рослин. На цьому й зупинилися в своїй еволюції. На Зеленій же рослини у своїй еволюції пішли далі, але про це згодом. Гаї там усі — деревостани, себто ділянки дерев, однорідних за складом порід, віком, типом тощо. З висоти мені здавалося, що внизу кожен гай — як окреме поселення дерев однієї породи, по-нашому — наче село. Між гаями — степові простори. Бачив згори, як дерева ходили — є на Зеленій і такі. Витягають коріння з ґрунту і, спираючись ними, як кінцівками, пересуваються від одного гаю до іншого. Зустрінуться двоє дерев між двома гайками, зупиняться і шелестять одне до одного вітами. А «нагомонівшись», розходяться кожне до свого гаю… Отож опинився я на Зеленій, а там — лагідне сонце, білі хмарки на голубому небі, дерева шумлять — благодать. Рівень безпеки там надзвичайно високий, ніщо людині не загрожує, і я довго не міг збагнути: що