Читати книгу - "Гіркий сміх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Треба буде з'ясувати, — сказав Кольберг.
— Вона мешкала разом з іншою медсестрою із Сабатсберзької лікарні на Карлбергсвеген, вісімдесят сім. За словами тієї дівчини, яку звуть Мопіка Грангольм, вона верталася просто з лікарні. В неї влучила одна куля. В скроню. Вона єдина з усіх жертв, що дістала тільки одну кулю. В її сумочці знайдено тридцять вісім різних дрібничок. Треба їх перераховувати?
— На якого біса? — сказав Гунвальд Ларсон.
— Під четвертим номером у списку стоїть Альфонс Шверін, той, що лишився живий. Він лежав горілиць між задніми поздовжніми сидіннями. Ви вже знаєте, які в нього рани — постріл у живіт і куля поблизу серця. Відомо, що він самітний і мешкає на Норра Сташунсгатан, сто сімнадцять. Йому сорок три роки, а працює він в одній. дорожній конторі. До речі, як йому тепер?
— І досі не опритомнів, — сказав Мартін Бек. — Лікарі сподіваються, що він прийде до тями, але не впевнені, чи зможе говорити й чи щось пам'ятатиме.
— А хіба куля в грудях не дає говорити? — запитав Гунвальд Ларсон.
— Не куля, а шок, — відповів Мартін Бек.
Він відсунувся зі стільцем назад і потягнувся. Тоді закурив сигарету і знов схилився над схемою.
— Ну, а той у кутку? Номер п'ять? — запитав він і показав пальцем на заднє сидіння в правому кутку автобуса.
Ренн заглянув у свої нотатки.
— Той дістав вісім куль. У груди і в живіт. Він араб, на прізвище Мохамед Буссі, алжірський підданець, тридцяти шести років. У Швеції не має ніяких родичів. Він мешкав у своєрідному пансіонаті на Норра Сташунсгатан. Мабуть, їхав додому з роботи, з «Зигзага» — того чудернацького ресторанчика на Васагатан. Це поки що про нього все.
— Араб? — перепитав Гунвальд Ларсон. — Чи то не вони там у себе люблять влаштовувати стрілянину?
— Твоя політична освіта просто приголомшлива, — зауважив Кольберг. — Тобі треба перейти на службу в держбезпеку.
— Вона зветься державною поліцією з питань безпеки, — поправив його Гунвальд Ларсон.
Ренн устав, витяг з купи кілька фотографій, розіклав їх на столі й сказав:.
— Цього хлопця не впізнано. Номер шість. З крайнього сидіння зразу за середніми дверима. В нього попало шість куль. У кишенях він мав коробочку сірників, сигарети, автобусний квиток і тисячу вісімсот двадцять п'ять крон різними купюрами. Оце все.
— Багато грошей, — задумливо. сказав Меландер.
Вони схилились над столом, пильно розглядаючи фотографії незнайомого. Він зсунувся з сидіння і майже лежав, спираючись головою на спинку сидіння, звісивши додолу руки й простягнувши в прохід ліву ногу. Піджак спереду був залитий кров'ю. Обличчя не було.
— Хто б це в біса міг бути? — сказав Гунвальд Ларсон. — Та його і рідна мати не впізнала б.
Мартін Бек підійшов до схеми автобуса на стіні.
— Я оце міркую, чи не було їх двоє.
Всі зацікавлено глянули на нього.
— Кого двоє? — запитав Гунвальд Ларсон.
— Тих, що стріляли. Бо ж подивіться, як усі жертви чемно сидять на своїх місцях. Крім того, що залишився живий і міг уже потім упасти з сидіння.
— Двоє божевільних зразу? — недовірливо мовив Гунвальд Ларсон.
Кольберг підвівся і став біля Мартіна Бека.
— Ти думаєш, що хтось устиг би зреагувати, якби стріляв тільки один? Так, можливо. Але ж він просто скосив їх. За одну мить, а коли ще й уявити собі, ш і вони, мабуть, були приголомшені…
— Будемо далі читати список? Адже скоро ми однаково довідаємося, скільки там було знарядь убивства — одне чи більше.
— Авжеж, читай далі, Ейнаре, — сказав Мартін Бек.
— Під номером сьомим маємо Югана Чельстрема, ремісника. Він сидів біля того, який ще й досі невпізнаний. Йому п'ятдесят два роки, він одружений і жив на Карлбергсвеген, вісімдесят дев'ять. Дружина сказала, що він повертався з майстерні на Сібілегатан, де він працював понаднормово. Отже, звичайний собі пасажир.
— Якщо не рахувати того, що йому начинили живіт, оловом, коли він вертався з роботи, — зауважив Гунвальд Ларсон.
— Біля вікна перед середніми дверима сидів Єста Ассарсон, номер вісім. Сорока двох років. Йому відірвало півголови. Він мешкав на Тегнергатан, сорок, там міститься також його контора й підприємство — експортно-імпортна фірма, яку він очолював разом з братом. Дружина не знає, чого він опинився в тому автобусі. Каже, що він мав тоді вже бути на якихось зборах на Нарвавеген.
— Ага, — мовив Гунвальд Ларсон. — Ступив на заборонену стежку.
— Так, наче схоже на те. В портфелі в нього була пляшка віскі «Джонні Волкер, Блек Лейбл».
— Так, так, — сказав епікурієць Кольберг.
— А в кишені піджака — чекова книжка і більше як вісімсот крон готівкою.
Прочинились двері, і в них з'явився Ек:
— Гаммар просить, щоб за чверть години всі прийшли до нього. Обговорення справи. Отже, за чверть одинадцята.
Він зачинив двері.
— О'кей, ходімо далі, — сказав Мартін Бек.
— На чому ми спинилися?
— На пасажирові з чековою книжкою, — підказав Гунвальд Ларсон.
— А про нього ще щось відомо? — запитав Мартін Бек.
Ренн зазирнув у свій дрібно списаний аркуш.
— Мабуть, ні.
— Тоді давай далі, — сказав Мартін Бек і сів за письмовий стіл Гунвальда Ларсона.
— За два місця попереду сидів номер дев'ятий, пані Гіпьдур Югансон, шістдесяти восьми років, удова, що мешкала на Норра Сташунсгатан, сто дев'яносто. Постріл у плече й наскрізь у шию. Вона мала заміжню дочку на Вестманнагатан і гляділа там дитину. Автобусом верталася додому.
Рейн згорнув аркуш, сховав його в кишеню піджака і сказав:
— Оце все.
Гунвальд Ларсон зітхнув, склав фотографії на дев'ять рівненьких купок.
Меландер витяг з рота люльку, щось муркнув і пішов у туалет.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий сміх», після закриття браузера.