Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Термін роботи у межах місяця.

Без відриву від виробництва, без матеріальної відповідальності.

Консультантом до Філіпенко М. прикріпити співробітника з математики І. І. Кулібіна з половинною матеріальною відповідальністю.

Директор інституту професор Баринов».

… Тато Філіпенко прочитав наказ і запитав:

— Що таке матеріальна відповідальність?

— Відповідальність за матеріали, — відповіла Маша.

— Які матеріали в овочевому магазині?

— Мішки всякі, целофан. А є ще ящикова відповідальність, це за ящики. Чи бочкова — за бочки. А у директора магазину, напевно, є вже вагонна відповідальність.

— Дуже відповідальна у вас робота, — сказав тато.

І от після школи Маша попростувала на вулицю Гашека. У неї було таке відчуття, що їй не вельми зраділи. Продавщиця Зоя Абрикосова запитала:

— Ти що, розумово відстала, якщо тебе до нас прислали? Чому ти в школі не вчишся?

— Я розумово нормальна, — відповіла Маша. — Я до вас заробляти прийшла.

— Ой, — зареготала продавщиця Клава Абрикосова. — У нас тут заробиш!

Зоя і Клава були сестри.

Робота у них була тяжка і складна. Можливо, тому від них не віяло теплотою на покупців.

— Я навчу, тебе, як працювати, — сказала молодша Зоя. — Головне, щоб покупець не вередував. Його насамперед треба на місце поставити.

Маша запитально глянула на старшу сестру Клаву. Та у відповідь кивнула головою:

— Авжеж, на місце поставити і осмикнути. Принагідно можна й настрахати. Він попросить: «Дайте мені двісті грамів капусти». А ти йому у відповідь: «Двісті грамів! Буду я морочитись через якихось двісті грамів. Це капуста, а не шоколадні вироби! Я людям мішками зважую!» Якщо інший покупець прийде і скаже: «Дайте мішок капусти», — ти йому у відповідь спокійно так і з гідністю заявляєш: «Ти ба, розбестились! Людям на суп двісті грамів не вистачає, а тут мішками беруть! Це тобі капуста, а не залізобетонні вироби!»

— Він тоді ручним стає! — підхопила Зоя. — Ще йому можна сказати: «Ти ба, капелюха надів!.. Ви б тут у нас самі попрацювали!.. Я двадцять років за прилавком стою, а такого не бачила!»

Маша усе це з першого дня запам'ятала. І багато дечого у продавщиць навчилась.

— Отже, головне — настрахати і на місце поставити?

— Настрахати і на місце поставити.

Маша почала готуватись до самостійної роботи.

На складі вона знайшла старого гарбуза і всю середину з нього вирізала.

Прорізала в гарбузі очі, ніс, рот зубатий до вух. Зверху до хвостика мотузок прив'язала. І мотузок за трубу попід стелею закинула. Якщо мотузок потягти, усміхнений гарбуз угору виповзав.

До гарбуза Маша прив'язала старий мішок, як сукню, і хокейну ключку.

Вийшла смерть з косою. Така овочева смерть із спортивним ухилом.

Оту смерть Маша до пори до часу в кутку тримала у бойовій готовності.

Як за мотузок смикнеш, цей усміхнений виріб негайно під стелею піднімався, мов сонечко.

Ще один мотузок Маша до ручки дверей складу прив'язала. Двері рипіли жахливо, немовби асфальтовий каток по склу буксував. Таким чином Маша звуковий супровід наготувала.

А щоб довершити спектакль, наша учениця навчилась ляду погреба ногою штовхати. Погріб своєю лядою незгірше гармати гуркотів.

І стала Маша чекати, коли їй самостійну роботу довірять.

Якось продавщицям Зої і Клаві треба було на овочеву базу їхати товар відбирати. Бо туди ріпу завезли з Туреччини. Зоя каже Клаві:

— Давай ми магазин зачинимо. «Облік» вивісимо чи «Пішла на базу».

К лава відповідає Зої:

— У нас і так щодня «Облік» або «Пішла на базу». Треба щось інше придумати.

— Чого тут придумувати, — каже Зоя. — У нас практикантка є. Нехай попрацює. Чого вона без діла ізюм гризе.

Маша теж каже:

— Дайте мені самостійну роботу. Я у вас вже три дні сиджу, все умію.

Старша Клава глянула на неї і погодилась:

— Гаразд. Продаватимеш той товар, що не більше двадцяти копійок за кілограм. Дорожче щоб нічого не продавала. А то ти нам наторгуєш!

Продавщиці-сестри поїхали. Маша лишилась за головну. Тут покупець прийшов. Це був великий начальник з одного міністерства.

Маша цього не знала. Вона приготувалась покупця на місце ставити.

Він каже:

— Дайте мені двісті грамів ізюму.

Вона у відповідь:

— Ще чого! Буду я заради двохсот грамів морочитись. Люди мішками беруть.

Покупець із міністерства навіть підскочив од здивування:

— Мішками?!

— Авжеж! — бадьоро відповіла Маша. — Бач, а ще капелюха надів!

Покупець каже:

— Я капелюха не надів. Я, навпаки, зняв капелюха. Бо мені жарко стало.

А Маша далі кричить:

— Ви б у нас тут попрацювали! Я двадцять років за прилавком стою, а такого не бачила!

Покупець тихенько так запитує:

— Якого такого?

Маша не знала, що сказати, тому закричала вже басом:

— Такого, такого! Ти ба, чого хочуть! Це ізюм, а не залізнокапустяні вироби!

Вона так розходилась, що у неї із рота піна пішла. Покупець став її заспокоювати:

— Ви не хвилюйтесь. Може, справді, всі мішками