Читати книгу - "Містер Мерседес"

Хтось тут наспівує.

Це він.

6

Щойно посуд опиняється в мийці, він іде до кабінету, щоб попатрати листа.

Це те, що він робив і раніше щонайменше десятки зо два разів, але ще

ніколи сам-один; коли він ще працював детективом, йому допомагав Піт

Гантлі, а до Піта два попередні напарники. Більшість тих листів були

погрозливими посланнями від колишніх чоловіків (а один чи два від

колишніх дружин). Невелике діло. Деякі з них були написані шантажистами з

метою здирництва. Один був від кіднепера, який вимагав жалюгідно

невигадливий викуп. А три чи чотири — включно з цим, що від Містера

Мерседеса — були одкровеннями від убивць. Два з них були чистими

фантазіями. Один міг бути (або й не міг) від серійного вбивці, якого вони

називали Шляховим Джо.

А як щодо цього листа? Правдивий він чи фальшивий? Реальний чи

сфантазований?

Ходжес відкриває в столі шухляду, виймає жовтий блокнот[46] і вириває з

нього верхній аркуш із тижневої давнини списком того, що потрібно було

купити в бакалії. Потім він дістає зі стакана поряд із комп’ютером одну з

авторучок «Юні-Бол»[47]. Спершу він міркує про ту деталь, де йдеться про

кондом. Якщо той дійсно був на парубку, він забрав його з собою… але ж це

має сенс, хіба не так? Окрім сперми, кондоми можуть зберігати також

відбитки пальців. Ходжес розмірковує про інші деталі: як заклинило ремінь

безпеки, коли цей парубок увігнався в натовп, як колихався «мерседес», коли переїжджав людські тіла. Деталі, яких не могло бути в жодній з

газет, але які той міг вигадати сам. Він навіть написав…

Ходжес пробігає очима лист, так, ось воно: «Уява у мене дуже потужна».

Проте є там дві деталі, які він вигадати не міг. Дві деталі, які вони

тоді залишили невідомими для журналістів.

Під заголовком ЧИ ЦЕ СПРАВЖНЄ? Ходжес пише в своєму блокноті: СІТОЧКА ДЛЯ

ВОЛОССЯ. ДЕЗІНФЕКТАНТ.

Містер Мерседес забрав сіточку для волосся з собою, так само як забрав і

кондом (імовірно, все ще звисаючий у нього з прутня — це якщо припустити, що він його взагалі одягав), але Ґібсон з криміналістичної лабораторії

був упевнений, що дезінфектант було застосовано, бо клоунську маску

Містер Мерседес залишив, проте в ній не знайшлося жодної прилиплої до

гуми волосини. А сумнівів щодо якогось убивчого для ДНК розчину не

залишав запах плавального басейну. Парубок мусив щедро ним скористатися.

Але не тільки ці подробиці — тут усе таке. Оця його самовпевненість. У

листі нема нічого уявного.

Ходжес вагається, потім пише: ЦЕ САМЕ ТОЙ ПАРУБОК.

Знову вагається. Закреслює ПАРУБОК і вписує: ГАД.

7

Минув уже якийсь час відтоді, як він мислив, як коп, і ще більше часу, як

він займався такого роду роботою — особливого роду криміналістикою, яка

не потребує камер, мікроскопів чи спеціальних хімікатів, — але щойно він

серйозно взявся до цього діла, щойно розігрівся, як справа пішла швидше.

Він започатковує серію заголовків.

АБЗАЦИ З ОДНОГО РЕЧЕННЯ.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ З ВЕЛИКИХ ЛІТЕР.

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ, ЗАБРАНІ В ЛАПКИ.

ДИВНІ ФРАЗИ.

НЕЗВИЧНІ СЛОВА.

ЗНАКИ ОКЛИКУ.

Тут він зупиняється, постукуючи авторучкою собі по нижній губі й знову

перечитуючи лист від: #«Шановний Детективе Ходжес»# до «#Сподіваюсь, цей

лист вас підбадьорив».# Після цього він додає ще два заголовки, і на його

аркуші стає тісно.

ВИКОРИСТОВУЄ БЕЙСБОЛЬНУ МЕТАФОРУ, МОЖЛИВО, ВБОЛІВАЛЬНИК.

ЗНАЄТЬСЯ НА КОМП’ЮТЕРАХ (МОЛОДШИЙ ЗА 50?)

Він далебі не певен щодо двох останніх. Спортивні метафори стали

загальними, особливо серед політичних гуру, а в теперішні часи й

вісімдесятилітніх старих знайдеш на «Фейсбуку» і «Твітері». Сам Ходжес зі

свого «Мака» виклацує хіба що якихось дванадцять відсотків (так запевняє

Джером), але це не робить його частиною більшості. Як там не є, а з

чогось мусиш починати і, крім того, цей лист вчувався молодіжним.

Ходжес завжди мав хист до такого роду роботи, і набагато більше за

дванадцять відсотків цього хисту становила інтуїція.

Під заголовком НЕЗВИЧНІ СЛОВА він перелічив понад дві дюжини прикладів і

тепер обкреслює два з них: «компатріоти» і «Спонтанна Еякуляція». Поряд

із ними додає прізвище Вомбо. Містер Мерседес гівнюк, але кмітливий, той, що читає книжки, гівнюк. Він має добрий словниковий запас і не робить

граматичних помилок. Ходжес може собі уявити, як Джером Робінсон каже:

«Чоловіче, то компутерна програма перевірки правопису. Точно-точно, шонеяно?»

Звичайно, звісно, такі зараз часи, що будь-хто з електронним редактором

може виглядати чемпіоном правопису, але Містер Мерседес написав Wambaugh, а не Wombough, і навіть не Wombow, як воно насправді звучить. Сам той

факт, що він не забув поставити в кінці оте німе «gh» дозволяє припустити

доволі високий розумовий рівень. Може, літературний стиль Містера

Мерседеса й не належить до найвищого ґатунку, але його письмо набагато

краще за ті діалоги, які звучать у серіалах «Морська поліція: Спецвідділ»

або «Кістки»[48].

Домашня освіта, загальна шкільна чи самоук? А чи це важливо? Імовірно, ні, але можливо, й так.

Ходжесу не віриться, що самоук, ні. Стиль занадто… який?

— Експансивний, — промовляє він до порожньої кімнати, але є в ньому ще

щось понад те. «Хизування». Цей парубок пише й хизується. Він навчався

разом з іншими. І писав для інших.

Хисткий умовивід, але на його користь кажуть певні кучерявості — оті

ДИВНІ ФРАЗИ. Він записує: «мушу розпочати з повіншування вас». Він

записує: «буквально сотні справ». І ще двічі: «Чи думалося вам про мене».

Сам Ходжес отримував у старших класах «А» з англійської мови, а коледж

закінчив з оцінкою «B», тож він пам’ятає, що така річ називається

«прирощуваним повторенням». Чи не уявляв собі Містер Мерседес, що його

лист буде опубліковано в газеті, поширено в інтернеті, цитовано (з деякою

вимушеною повагою) на «Четвертому каналі» в «Програмі новин о шостій»?

— Звісно, ти про це мріяв, — мовить Ходжес. — Колись ти читав уголос свої

твори перед шкільним класом. Тобі це також подобалося. Подобалося

перебувати в центрі уваги. А чи не так? Коли я тебе знайду — якщо я тебе

знайду — я дізнаюся, що ти був успішним учнем з англійської мови й

літератури, так само як і я.

Либонь, навіть кращим. Ходжес не може пригадати, щоб він бодай колись сам

уживав «прирощуване повторення», хіба що випадково.

От тільки в місті є чотири державних школи й бозна-скільки приватних. Не

кажучи вже про підготовчі академії[49], коледжі з дворічним терміном

навчання, повний Міський коледж та Католицький університет Святого

Юди[50]. Забагато тут сінників, де