Читати книгу - "Привид безрукого ката"

передбачав майбутнє. Першим ділом мені потрібне було тіло, — Лев кинув листа на стіл і завив, як поранений звір. Ось чому всі його біди! Через нього! Він рвав на собі волосся, ладен був розірвати цілий світ, але не знав, з кого і з чого почати. Радше треба було починати з себе. Знову вхопив листа. — Зразу хочу попередити, — прочитав Лев, — я на твою долю не впливав, вона була вже готовою, я тільки під неї підлаштувався. Чи міг ти бути, тобто народитися у цьому тілі і в цей час, якби не було мене? Не знаю. Зважаючи на те, що все у світі взаємопов'язано, і щось та з чогось випливає, зважаючи на мій досвід споглядання людських доль, думаю, що ні. Але це моя суб'єктивна думка.

Я часто роблю відступи, бо знаю, що людиною керують емоції, а не розум. Тому під твої емоції й намагаюсь підлаштовуватися.

Коли твоя душа тебе покинула, ти помер — в тебе вселився я. І фактично воскресив тебе. Ось де приховуються всі дива медицини. У мені. Але я не агресор. І я розумію, що без твоєї рідної душі я в твоєму тілі буду лишень мішенню для насмішок, божевільним, який думає, що він кат. Тому я негайно знайшов твою рідну душу і почав вести перемовини про дружнє, так би мовити, об'єднання в твоєму тілі. А оскільки обоє в силу певних фізичних законів ми у тобі не помістимося, я запропонував 50 на 50. Половину рідної душі — половину мене. Ми досягли згоди. Наші другі половини об'єдналися і подалися знову до ратуші. Чекати. Ось, фактично, на сьогодні й усе. Тепер справа за твоєю головою. Думаю, те, що ти щойно дізнався, має суттєво допомогти. Одразу попереджаю, що процес прийняття мозком нової душі довгий і болючий. Кожен атом (а він теж не найменша частинка) має пройти випробування на сумісність, фільтрацію та адаптацію. У всесвіті одиниці випадків, коли мозок прийняв нову душу. Сподіваюся, тобі буде трішки легше, бо в тебе залишається половина старої Вона має стати лабіринтом в майбутнє і водночас допомагати тобі не випасти зі звичного плину життя. Якщо все пройде успішно, я з тобою зв'яжуся. Щасти нам!

З повагою

Привид безрукого ката.

Р. S. Якщо ти дочитав до цього місця, то варто уточнити:

З повагою

Твоя душа.

(дату можеш поставити сам — для історії).

Лев встав з-за столу, до нього підступила нудота, закрутилися стіни, і він втратив свідомість. Падав уже не при пам'яті.

6

Лев прийшов до тями від впертого грюкоту в двері. У вікно заглядало свіже морозяне сонце. День прийшов не привітавшись. Безрукий безладно блукав кімнатою. Двері від впертих ударів кулаками тремтіли на старих завісах, ледь не вивалювались, але для Лева стукіт був далеким, у пелені часу, за тридев'ять земель. Наче сновида, він підійшов до вікна й розсунув штори. Сахнувся світла і з переляку закрився від нього обрубаною загіпсованою рукою. Так само механічно пішов і відімкнув двері, які увірвалися всередину, як спущені з ланцюга пси. Разом з чотирма темними типами.

Перед ним довго, плавно жестикулюючи, говорив рудий слідчий. У такт йому підмахували головами троє стандартних, знятих з конвеєра чоловіків у темних костюмах, з барсеткою.

Лев порожніми очима дивився на слідчого і думав про своє. Рудий у якусь мить вистрибнув з полону красномовства, яку демонстрував трьом однаковим типам, уловив Левову порожнечу, потрусив Безрукого за плече і запитав:

— Ви мене чуєте, Леве Львовичу? Я пропоную все зробити згідно з інструкціями. І закриємо це питання. Би нічого не втрачаєте, і в мене буде, так би мовити, показник...

Безрукий вийшов з порожнечі, глянув на рудого і суворо сказав:

— Ви мене з кимось сплутали, пане. Я — не Лев Львович. Вибачте...

Спантеличений слідчий вмить упрів, його волосся зразу ж негарно прилипло до чола.

— Ви що, з мене глузуєте? — запитав, махаючи руками, як млин вітряком.

— Я не маю часу на жарти, — сказав Лев Львович. — Мені треба погострити сокиру...

Штамповані типи переглянулись, пирснули смішком, але змовчали. Запитально поглянули на рудого, тим самим даючи йому зрозуміти, що всі карти в його руках: він тасував, він роздавав, йому й грати...

— То хто тоді ви? — запитав дуже ввічливо слідчий.

— Кат, —