Читати книгу - "Її сукня"

Ніла замислено набурмосилась.

— Але… якщо то була я… то чого мені від мене потрібно? Якась маячня виходить!

— Маячня, але раціональне зерно у ній є. Волосся — це аргумент! Та й попіл з тебе теж сипався, як і з тієї жінки. Щось поміж вами є спільне, це факт!

— Уявляєш, уві сні мені чомусь не видавався дивним малюк у киплячому казані. Та й йому було нівроку, навіть усміхався. Чого лише не наверзеться у снах… Але я впевнена: ця жінка хоче мені щось сказати. Як, як мені її почути?

— Слухай, сонечко, а може, це якась твоя прародичка?!

— Прародичка? Гм. Це слушна думка. Все може бути. Треба подумати про це… Ми пов’язані з цією жінкою, це однозначно, але як?

— Так! Уяви собі: страшна таємниця твоїх предків скоро розкриється у твоїх снах! — прийнявши спокусливу позу напівлежачого Аполлона, пафосно виголосив Денис і багатозначно зіщулив очі.

Ніла задумливо підійшла до вікна й розтулила гардини. Сонце золотавим маревом ковзнуло по оголених вигинах її тіла.

— Ти така чарівна у вранішніх променях, схожа на богиню. Ходи до мене!

— Що це?!! — озирнувшись, скрикнула.

На тумбочці, поряд з годинником, велично красувалася статуетка…

Підскочила й обережно доторкнулась холодної гладенької поверхні, на якій вигравав сонячний відблиск, ніби пересвідчуючись, що вона там дійсно є.

— Ти це бачиш?!! Це ж та сама богиня жіночої пристрасті, про яку я писала!!! Це точно вона!

Денис встав, відкинувши простирадло, і зацікавлено глянув на статуетку. Затим перевів не менш зацікавлений погляд на оголене Нілине тіло.

— Дуже красива штукенція! Тепер навіть не знаю, чия фігура викликає в мене більше захоплення — твоя чи її, — посміхнувся і провів рукою по Нілиній спині. — Жартую. Звісно, твоя мені більше до вподоби.

— Боже. Це ж ти… Це ти її сюди приніс!!!

Ціла приголомшено дивилась на Дениса. Посмішка на його обличчі змінилася здивуванням.

— Що ти маєш на увазі?

— Яка ж я дурна! Як я могла повірити тобі?!

Накинула на себе халат і вибігла на кухню.

— Що це ти таке кажеш, Ніло! — Денис рушив за нею. — Хіба вона не стояла там вчора вечором, коли ми прийшли?

— Все, все повторюється! І параліч, і статуетка, і покидьок з книги! Це ж ти! Як я могла довіритись тобі?!! — Ніла, здавалось, не чула зараз Дениса, розхристано металась кухнею. — Як я могла подумати, що в житті бувають якісь винятки?!!

— Досить мене звинувачувати, давай розберемося в ситуації! Ти кажеш…

— Що, що тобі від мене потрібно?! Я нічого не маю, я бідна! Ніякого спадку чи його перспективи й близько не намічається! З мене нічого взяти! Що тобі потрібно? Погратися?!!

— Та що ти таке верзеш? У тебе істерика, чи що?! — скрикнув Денис.

— Недовго ж ти протримався! Міг хоча би кілька днів поводити мене за носа! Це ж треба, після першої ж ночі! А нам так добре було!

— Ти помиляєшся, Ніло! Заспокойся, прошу тебе!

— Забирайся геть! І забирай свою довбану штукенцію!!!

— Ти робиш велику помилку зараз. Я не той, за кого ти мене сприймаєш, заспокойся!

— Все, з мене досить! — Ніла побігла назад до кімнати. Схопила статуетку і кинула її об стіну. — Забирайся!

Статуетка дзвінко брязнула й покотилась долівкою; шматок штукатурки відпав від стіни й беззвучно розкришився порохом.

Денис увійшов до кімнати з чашкою.

— Вибач, я змушений це зробити. Вибач.

Набрав у рот води і пирснув Нілі в обличчя. Та на мить завмерла й ошелешено витріщила очі.

— Ти що?!!

— Вибач, сонечко. Я мусив спинити твою істерику. Бо послухати тебе і піти я би міг, якби ти була мені байдужою. А тепер послухай: я справді хочу допомогти тобі, бо ти мені дорога. І я справді не причетний до появи