Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Прокураторові накази було виконано; швидко й чітко, і сонце, що з якоюсь незвичайною шаленістю палило в ці дні Єршалаїм, не встигло наблизитись до зеніту, коли на верхній терасі саду біля двох мармурових левів, які сторожували сходи, зустрілися прокуратор і виконувач обов’язків голови Синедріону первосвященик іудейський Йосиф Каїфа.

У саду було тихо; Але прокуратор, вийшовши з-під колонади на залитий сонцем верхній сад а пальмами на страхітливих слонячих ногах, звідки перед ним стелився весь осоружний йому Єршалаїм з висячими мостами, фортецями і, найголовніше, з неймовірною брилою мармуру під золотою драконячою лускою замість даху — храмом єршалаїмським, — гострим слухом ухопив далеко внизу, там, де кам’яний мур відокремлював нижні тераси палацового саду від міського майдану, глухий гомін, над яким вряди-годи сплескували слабенькі й тонкі чи то стогони, чи то зойки.

Прокуратор зрозумів, що там, на майдані, вже зібралася тьма-тьменна розбурканих останніми заворушеннями єршалаїмців, що це стовпище нетерпеливиться в чеканні вироку і що серед нього кричать невгомонні продавці води.

Прокуратор почав з того, що запросив первосвященика на балкон, аби сховатись від немилосердної спеки, але Каїфа чемно вибачився і пояснив, що зробити цього напередодні свята не може. Пілат накинув каптур на свою вже ледь лисувату голову і почав розмову. Говорили вони по-грецькому.

Пілат сказав, що він розглянув справу Ієшуа Га-Ноцрі й затвердив смертний вирок.

Таким чином, на страту, яка має бути доконана сьогодні, засуджено трьох розбійників: Дісмаса, Гестаса, Вар-раввана та ще цього, Ієшуа Га-Ноцрі. Перших двох, які намислили підбивати народ на бунт проти кесаря, захоплено з боєм римськими властями, вони значаться за прокуратором і тому про них тут не йтиме. Решту ж, Вар-раввана та Га-Ноцрі, захопили місцеві власті, і засудив їх Синедріон. Згідно з законом та звичаєм, одного з цих двох злочинців треба буде звільнити на честь великого свята Пасхи, яке настає сьогодні.

Отож прокуратор жадає знати, кого з двох злочинців наміряється пустити на волю Синедріон: Вар-раввана чи Га-Ноцрі?

Каїфа схилив голову на знак того, що питання йому зрозуміле, і відповів:

— Синедріон просить відпустити Вар-раввана.

Прокуратор добре знав, що саме так і відповість первосвященик, але йому належало показати, що така відповідь викликає у нього подив.

Пілат це й зробив, і то вельми вправно. Брови на гоноровитому обличчі звелися, і він зчудовано глянув первосвященикові просто у вічі.

— Як на правду, то ця відповідь мене дивує, — м’яко заговорив прокуратор, — боюсь, чи немає тут непорозуміння.

Пілат пояснив свою думку. Римські власті анітрохи не важать на права місцевої духовної влади, первосвященикові це добре відомо, але тут вочевидь зайшла помилка. І у виправленні цієї помилки римські власті, ясна річ, зацікавлені.

Бо й справді: злочини Вар-раввана і Га-Нонрі непорівнянні за ваготою. Якщо другий з них, чоловік виразно несповна розуму, винен у виголошенні безглуздих промов у Єршалаїмі та ще подекуди, то першого обтяжено набагато поважніше. Мало того, що він припустився відвертих закликів до бунту, але він ще й убив охоронця при спробах узяти його. Вар-равван багато небезпечніший за Га-Ноцрі.

З огляду на все сказане прокуратор просить первосвященика переглянути ухвалу і залишати на волі того з двох засуджених, від якого буде менше шкоди, а таким, поза сумнівом, є Га-Ноцрі. Отже?

Каїфа сказав тихим, але твердим голосом, що Синедріон уважно розглянув справу і вдруге дає до відома, що наміряється звільнити Вар-раввана.

— Як? Навіть після мого клопотання? Клопотання того, в особі якого промовляє римська влада? Первосвященику, повтори втретє.

— І втретє даю до відома, що ми звільняємо Вар-раввана, — тихо сказав Каїфа.

Все скінчилося, і більше вже не було про що говорити. Га-Ноцрі відходив назавжди, і страшних, лютих болей прокураторових нікому вгамувати, від них немає ліків, окрім смерті. Однак не ця думка вразила в ту ж мить Пілата. Усе та сама незбагненна туга, що вже приходила на балконі, прошила його єство. Він одразу ж спробував її пояснити, і пояснення те було якесь чудне: прокураторові невиразно здалося, що він чогось не договорив із засудженим, а може, — чогось і не дослухав.

Пілат відігнав цю думку, і вона відлетіла вмить, як і прилетіла. Вона відлетіла, а туга залишилася непоясненою, бо ж не могла її з’ясувати, змигнувши блискавкою і тут-такими загаснувши, якась, коротка інша думка: "Безсмертя... прийшло безсмертя..." Чиє безсмертя прийшло? Цього не. збагнув прокуратор, але думка про це загадкове безсмертя змусила його похолонути на палючому сонці.

— Гаразд, — сказав Пілат, — хай буде так.

Він роззирнувся, охопив поглядом видимий; йому світ і подивувався, яка зайшла зміна. Щез обтяжений трояндами кущ, пропали кипариси, що облямовували горішню терасу, і гранатове дерево; і-біла статуя серед зелені, та й сама зелень. Попливла замість усього цього якась багряна гуща, в ній захиталися водорості й рушили кудись, а разом з ними зрушивсь і сам Пілат. Тепер його підхопив; душачи та обпалюючи, найнестерпніший гнів — гнів безсилля.

— Тісно мені, — промовив Пілат, — тісно мені!

Він холодною вологою рукою смиконув пряжку з коміра плаща, і та впала на пісок.

— Сьогодні парко, заноситься на грозу, — озвався Каїфа, не відводячи очей від почервонілого обличчя прокуратора і прочуваючи всі муки, які були ще попереду. "О, який страшний місяць нісан цього року!"

— Ні, — сказав Пілат, — це не тому, що парко, а тісно мені стало з тобою, Каїфо. — Примруживши очі, Пілат посміхнувсь і додав: — Начувайся, первосвященику.

Темні очі первосвященика зблиснули, і незгірше, аніж перед тим прокуратор, він виобразив на своєму обличчі подив.

— Що я чую, прокураторе? — гордо й спокійно відповів Каїфа. — Твою погрозу після ухваленого вироку, який ти сам і затвердив? Чи ж можливе таке? Ми звикли, що римський прокуратор добирає, слів перед тим, як, казати щось. Не. почув би нас хто, ігемоне?

Пілат мертвими очима подивився на співбесідника і, ощирившись, удав посмішку.