Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

не міг зберігатися довго. Каганат – це був колос на глиняних ногах. Переорієнтація чи переформатування торгових шляхів, які проходили через Хазарію, могли боляче вдарити по державній системі каганату. Адже це могло привести до скорочення доходів, а, відповідно, й до руйнації існуючої системи відносин. Можна погодитися з наступними міркуваннями щодо економіки цієї держави: «…посередницька роль отримала й негативне значення – економіка, в основному, почала спиратися на перепродаж, а держава ставала паразитуючим органом, котрий залежав не від внутрішніх, а від зовнішніх факторів»55.

Як уже говорилося, в 922 р. виникає мусульманська Волзька Булгарія, котра намагається контролювати волзький торговий шлях, що донедавна знаходився в сфері хозарського впливу. Подібні процеси відбуваються в Подніпров’ї, яке теж контролювали хозарські правителі. Тут виникає державне утворення русів, котре бере під свою опіку шлях «із варяг у греки». Принаймні можна говорити, що в другій половині ІХ ст. виникає Руська держава (точніше – протодержава). З часом вона набирає сили й стає суперником Хозарського каганату. Адже Русь «відібрала» в хозарських правителів не лише шлях із «варяг у греки», а й частину Великого шовкового шляху із Китаю до Європи.

Основним консолідуючим елементом у Хозарському каганаті були гроші. Каганат фактично став торговою корпорацією, яка частину своїх велетенських прибутків віддавала на армію. Саме завдяки армії й утримувалася стабільність і порядок.

У літературі поширена думка, що в кінці Х ст. Хозарська імперія перестала існувати, це, напевно, не зовсім так. Схоже, відбулася її значна трансформація. Хазарія перестала бути імперією, перетворившись у «етнічну державу». Її терени знаходилися в степовій зоні на північ від Кавказу. Принаймні згадки про хозар в «Повісті минулих літ» зустрічаються в ХІ—ХІІ ст.

Закономірно, хозари тривалий час контактували з русами-праукраїнцями. Їм доводилося чимало воювати. Правда, й було відносно мирне співіснування, торгові контакти і навіть контакти культурні. Ці стосунки знайшли відображення в «Повісті минулих літ». Хоча таке відображення помітно міфологізоване. Це можна зрозуміти. Адже події, пов’язані з хозарами, про які говориться в цьому літописному пам’ятнику, відносяться до ІХ—Х ст., коли літописання на Русі ще не було або воно робило перші кроки.

У кінці ІХ – на початку Х ст. Хозарська імперія починає розпадатися. На її околицях виникають конкуруючі з нею держави. Руйнування ж каганату відбулося в кінці Х ст. «Добили» цю державу руські князі, зокрема Святослав. Його син, Володимир, уже іменувався каганом. Руси ніби перейняли державну традицію Хозарської імперії.

Добре відомою є літописна легенда про данину хозарам. У «Повісті минулих літ» говориться, що слов’янські племена утискували різні іноплемінники – болгари, угорці, авари. Серед них називаються й хозари, котрі ніби хотіли підпорядкувати собі полян. Останні жили в Подніпров’ї, а їхнім стольним градом був Київ,заснований Києм, Щеком і Хоривом. «І знайшли їх, – говориться в «Повісті минулих літ», де йде мова про полян, – хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили вони не з своєї волі, а за божим повелінням»56.

Оповідь ця має суто легендарний характер і написана «заднім числом», тоді вже, коли Хозарський каганат зазнав поразок від руських князів. Щодо наведеної легенди, то з приводу цього Гумільов висловив цікаві міркування: «Данина мечами могла мати лише один смисл: у полян була забрана зброя. Для тих, хто володіє шаблею, мечі – металобрухт, оскільки шабля є легкою, не втомлює руку й прорізає кольчугу. Але шабля потребує спеціальної виучки бійця, непомірно більшої, аніж меч. У хозар у ІХ ст. шаблі справді були… Отже, не збагачення за рахунок полян було метою хозар, а руйнування їхнього військового потенціалу. Але така акція можлива лише в результаті переможної війни, про яку літописець не сказав і слова»57.

Наведені міркування Гумільова мають гіпотетичний характер. Однак літописна легенда про данину хозарам, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Імовірно, вони були роззброєні – аби не чинили завойовникам опору. Київ певний час був хозарською факторією на шляху «із варяг у греки». Про це є й інші свідчення на сторінках «Повісті минулих літ». Наприклад, говориться, що «хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці – стільки від диму»58. Якщо довіряти цій інформації, то виходить, що хозари встановили контроль над слов’янськими племенами, котрі проживали на теренах нинішньої Київщини, а також у басейнах рік Десна й Ока. Брали вони данину хутром, яке цінувалося на ринку. Обтяжливу данину, судячи з усього, вони не накладали. Для них більш важливими були торгові шляхи, які проходили Дніпром, Десною та Окою.

Про те, що Київ належав хозарам, говориться також у літописній розповіді про Аскольда і Діра. Там читаємо наступне: «Ідучи мимо, узріли вони (Аскольд і Дір. – П. К.) на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам»59. Судячи далі з контексту твору випливає, що саме ці можновладці, зібравши варягів, визволили полян від хозарської залежності й почали правити в полянській землі.

Більше джерел про те, як поляни