Читати книгу - "Телефонна пригода"

— Грудень теж має свої принади, дорогий.

— Тільки лютий! — затявся Остап.

— У лютому фрукти, — згадав Іраклій.

— Навіть сухофрукти, — сказав Остап.

— Саме їх я мав на увазі, дорогий.

— А лютневі дощі?

— Чудові дощі!

— Вони назавжди залишаться у моєму серці!

— І в попереку, дорогий.

— Чудовий сезон!

— Сезон для селян.

— Все чудове — селянам, — сказав Остап.

— Що будемо? — перебив бармен.

— Що будемо? — повернувся Остап до Іраклія.

— Що будемо? — повернувся Іраклій до бармена.

— Коньяк, шампанське, «Гурджаані», — повідомив бармен. — Горілки нема.

— Нема горілки, Остапе!

— Горілка є в їдальні, — сказав бармен.

— Чудова їдальня! — сказав Іраклій.

— Чудові мухи, — сказав Остап.

— Чудова горілка, — сказав Іраклій — Чому ти не любиш горілку, Остапе?

— Люди кажуть, що коньяк корисніший.

— Вір людям, Остапе!

— Я вірю їм, Іраклію!

— Правда?

— Свята правда, друже.

— Ти віриш, що я теж їм вірю, Остапе?

— Я вірю тобі, як собі, Іраклію.

— Добре вірити людям, дорогий! Візьмемо коньяк.

— І шампанське. — сказав Остап.

— Як? Хіба я не замовив шампанське?

— Ти замовив, але подумки, Іраклію.

— Бармен має вгадувати думки клієнтів, Остапе.

— Якщо він справжній бармен, — сказав русяво-сивий.

Бармен позеленів.

— Важко вивчитися на справжнього бармена, Остапе.

— Важко, але вивчаються.

— Вивчаються робити коньяк із портвейну за горілки.

— Приємно чути.

— Але не пити.

Бармен зашарівся,

— Коньяк, шампанське, «Гурджаані», — замовив чорняво-сивий.

— Чи не забагато? — спитав бармен.

— Ми візьмемо ще, — заспокоїв русяво-сивий.

— Між іншим, — заявив бармен, відкорковуючи пляшки, — за навантаженням наша професія прирівнюється до металургів.

— Жаль барменів, — сказав Остап.

— Жаль до сліз, — ствердив Іраклій.

— Допоможемо людині? — спитав русяво-сивий.

— Влаштуй, влаштуй його на мартен! — попросив чорняво-сивий.

— Я влаштую його на конвертор.

— Влаштуй, влаштуй його на конвертор, він із дитинства марив конверторами!

— Я використаю свої парламентські зв’язки, — сказав Остап. — Де телефон?

— Не треба, — зблід бармен.

— Жаль, — зітхнув Остап.

— Жаль до сліз чорну металургію, — схлипнув Іраклій.

Бармен одсунувся у темний закуток.

Теленькнули чарки, задзвеніли келихи, грюкнули стакани.

— Твоє здоров’я, Іраклію!

— Твоє здоров’я, Остапе!

— Не залишай старих друзів і стару дорогу!

— Будь квітучий, як весна, багатий, як земля, здоровий, як вода!

— За Миргород!

— За Сурамі!

— Гамарджос!

— Будьмо!

Поступово дійшли до Владивостока.

— Тут тихо, — схвалив Остап.

— Післяобідній час, — пояснив бармен.

— Мертва година, — сказав Остап.

— Сієста, — додав Іраклій.

— Зараз прийдуть, — повідомив бармен. — У вечірніх туалетах.

— У тебе є вечірній туалет, Остапе? — спитав чорняво-сивий.

— Є. Він же ранковий і полуденний, нужник називається.

— Я не про ті туалети, — сказав бармен.

— Ми бережемо вечірні туалети, — повідомив чорняво-сивий.

— Ми люди дипломатичного протоколу, — сказав Остап.

— Мені приємно потвердити цей симпатичний факт, — сказав Іраклій.

— Дипломатичний протокол вимагає вечірню кану, Іраклію!

— Ти читаєш мої дипломатичні думки, Остапе. Дні чашечки і пляшечку!

— Сто грамів в одні руки! — пішов нa принцип бармен.

— Поскільки у нас чотири руки… — почав Остап.

— Залишимо в пляшці сто грамів, — закінчив Іраклій.

— Спочатку розплатіться!

— Ти завжди розплачуєшся, Остапе? — поцікавився чорняво-сивий.

— Це наріжний принцип мого існування, — сказав русяво-сивий, простягаючи сотенну асигнацію.

— Наші кредо збігаються, — сказав чорняво-сивий, простягаючи купюру ідентичного достоїнства.

— Прошу на місця для почесних гостей! — розцвів бармен.

— Почесні гості ніколи не розплачуються, — зауважив Остап.

— Я теж помітив таку тенденцію, — підтримав Іраклій.

Бар пансіонату колгоспників олюднів. Переважали глибокі декольте, час від часу спалахували діаманти чистої води, але траплялися і джинси з маловідомими символами віддалених артілей.

— Землелюбці, — сказав Іраклій.

— Хлібодари, — сказав Остап.

Стойку атакувала галаслива череда техаської породи. Чередою верховодили емоційна юнка і юний обормот, облагороджений прищами.

— Якісь зайди вперлися на наші місця! — пищала емоційна юнка.

— Піджаки! — висловився юний обормот.

— Чортили! — шуміла юна череда.

— Наша зміна, — зазначив русяво-сивий.

— Юні колгоспники, — розчулився чорняво-сивий.

— Ці дітки нам насіють, Іраклію.

— І головне — нажнуть, Остапе.

— Оголена пищалка, напевне, доярка, — показав русяво-сивий на емоційну юнку.

— А юний прищ, напевне, технік штучного запліднення, — показав чорняво-сивий на обормота.

— Ви знаєте, хто мій папа?! — зойкнув прищ. — Він вам покаже!

— І мій папа вам покаже! — пищала пищалка.

— Як думаєш, Остапе, чий папа вище — оголеної Махи чи папиного синка?

— Гадаю, папа папиного синка вище, Іраклію,

— Чому так думаєш, Остапе?

— Бо оголена махом, хоч нахабна, але красива, і навряд чи упадала б біля юного прища, коли б її папа був вище.

— Тут є резон, Остапе, бо коли зніматимуть її папу, допоможе його папа.

— Такі браки нині популярні, Остапе. Надзвичайно популярні, Іраклію.

— Ви багато собі дозволяєте! — галасувала юна череда.