Читати книгу - "Мости округу Медісон"

Кілька секунд він мовчав. А тоді промовив:

– Якось я дещо начеркнув у своєму нотатнику на майбутнє. Просто їхав собі, і мені на розум спала думка. Зі мною це частенько трапляється. Вона, здається, звучить так: «Колишні мрії були добрі. Вони не здійснилися, та я радий, що мав їх». Не знаю, що та думка означає, проте десь використаю її. Мабуть, я трохи розумію, як ви почуваєтеся.

І тоді Франческа всміхнулася до нього. Уперше за багато років вона всміхалася так тепло і щиро. Інстинкти азартного гравця взяли гору над обережністю, і вона промовила:

– Чи не хочете залишитися на вечерю? Моя родина у від’їзді, тож удома не так багато їжі, але я щось зготую.

– Узагалі я добряче втомився від бакалійних крамниць і ресторанів. Це правда. І якщо це не завдасть вам великого клопоту, то я згоден.

– Ви любите свинячі відбивні? Я швидко приготую їх зі своєю городиною.

– З мене було б досить і самої городини. Я не їм м’яса. Уже дуже давно. Без ніяких причин. Просто так я почуваюся краще.

Франческа знову всміхнулася.

– У цих краях така позиція не надто популярна. Річард зі своїми друзями сказали б, що ви намагаєтеся позбавити їх засобів на прожиття. Я сама не їм багато м’яса – не знаю чому, просто байдужа до нього. Та щоразу, як я намагаюсь нагодувати родину пісною вечерею, чую гучний протест. Тож я подалась. А тепер приємно буде зготувати щось інше, для різноманіття.

– Гаразд, але не турбуйтеся так. До речі, в мене плівка лежить у холодильнику. Мушу вилити звідти талу воду й упорядкувати речі. Це забере в мене трохи часу. – Він підвівся і допив залишки чаю.

Франческа дивилася йому вслід. Гість вийшов з кухні на ґанок і спустився на подвір’я. Він не хряснув дверима з москітною сіткою, як робив усяк до нього, а причинив їх дуже м’яко. Проходячи коло собаки, Роберт присів, щоб погладити його. Той поблажливо прийняв цей знак уваги, кілька разів недбало лизнувши Кінкейдові руки.

Нагорі Франческа нашвидку прийняла ванну і, поки обсихала, дивилася поверх фіранки на подвір’я. Його валіза була відкрита, і він мився, користуючись старим ручним насосом. «Треба було сказати йому, що він може прийняти душ у будинку, якщо забажає», – подумала жінка. Адже вона хотіла це зробити, та думка про не надто близьке знайомство спинила її. А тоді, остаточно збентежившись і заплутавшись, узагалі забула щось сказати.

Однак Робертові Кінкейду доводилося митися й у гірших умовах. Поливаючись затхлою водою з цебра в непролазних хащах чи з фляги в пустелі. Тут, на подвір’ї, він роздягся до пояса, вимився й витерся, скориставшись замість мийки та рушника брудною сорочкою.

«Рушник, – дорікнула вона собі. – Рушника ж я могла йому дати».

Сонячне світло зблиснуло на його бритві, покладеній на цементну долівку позаду насоса. Жінка дивилася, як він милить і голить обличчя. І їй знову подумалося, що він таки дужий. Його не можна було назвати кремезним. Він був лише трохи вищий за метр вісімдесят і, мабуть, худий. Але, як на свій зріст, він мав великі плечові м’язи, а його живіт був плаский, мов лезо ножа. Хоч скільки років йому було, він однаково видавався молодшим і зовсім не скидався на тутешніх чоловіків, які зранку їдять печиво з великою кількістю підливи.

Під час останньої поїздки на закупи до Де-Мойна вона придбала нові парфуми «Пісня вітру» і тепер змоченим ними пальцем обережно провела по шиї. Що вдягти? Занадто чепуритись не годиться, бо він усе одно буде у своїй робочій одежі. Краще, певно, так: біла сорочка з довгими рукавами, закачаними до ліктів, чисті джинси й сандалії. На ній будуть золоті сережки у формі кілець, в яких, за Річардовими словами, вона схожа на хвойду, і золотий браслет. Волосся вона стягне на потилиці й розпустить по плечах. Отак буде добре.

Коли Франческа зайшла до кухні, Кінкейд сидів там зі своїми рюкзаками й переносним холодильником. На ньому була чиста сорочка кольору хакі, поверх якої красувалися помаранчеві шлейки. На столі лежали три фотокамери, п’ять об’єктивів і свіжа пачка цигарок. На кожній камері була наклейка «Нікон». Так само й на чорних об’єктивах – коротких, середніх і одному довгому. Обладнання було подряпане й де-не-де побите. Проте він поводився з ним обережно, хоч і по-буденному, – протирав, змахував пил, продував.

Він несміливо звів на неї очі. Його обличчя мало незмінно серйозний вираз.

– У мене в холодильнику є кілька пляшок пива. Бажаєте?

– Так, це було б чудово.

Він дістав дві пляшки пива «Будвайзер». У холодильнику вона помітила чисті пластикові коробочки з котками плівки і ще чотири пляшки пива, крім тих двох, що він вийняв.

Франческа висунула шухляду, шукаючи ключа для відкривання пляшок. Але чоловік сказав:

– Я маю свій.

Він витяг з чохла на поясі армійський ніж і випустив умонтований ключ, майстерно ним орудуючи.

Роберт простяг їй відкорковану пляшку й підняв свою, виголошуючи тост:

– За криті мости ранніми вечорами, а ще краще – за мости теплими рум’яними ранками.

Він усміхнувся.

Франческа нічого не відповіла – лише з м’якою усмішкою піднесла свою пляшку, вагаючись та ніяковіючи. Дивний незнайомець, квіти, парфуми, пиво і тост у спекотний понеділок наприкінці літа. Для неї це було вже занадто.

– Колись дуже давно одного серпневого дня люди на землі знемагали від спраги. А хтось, надивившись на їхні страждання, роздобув трохи солоду й винайшов пиво. От звідки воно пішло, і відтоді проблеми нема.

Він заходився коло камери, підкручуючи на її верхній частині якогось гвинтика за допомогою ювелірної викрутки. Здавалося, що й розмовляє він з фотокамерою, а не з Франческою.

– Мені треба на хвилинку вийти в садок. Я зараз повернуся.

Він звів очі:

– Моя допомога потрібна?

Вона похитала головою й пройшла повз нього, відчуваючи його погляд на своїх стегнах. Франческа намагалася вгадати, чи він весь час стежив за нею, поки вона йшла до ґанку, і дійшла висновку: мабуть, таки стежив.

І жінка не помилилася. Він справді проводжав її очима, хитав головою і знову дивився їй услід. Спостерігаючи за її рухами, він думав про її розум, у якому був упевнений, і про інші риси, що їх відчував у ній. Його вабило до цієї жінки, і він силкувався перебороти цей потяг.

На городі вже панував затінок. Франческа ступала по землі з потрісканою білою емальованою мискою в руках. Вона зібрала моркву й петрушку, трохи пастернаку,