Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

— А хіба це велика проблема? Гадаю ти ще знайдеш своє ім’я…

— Це проблема: без ім’я я не існую. І хоча я є, я ніяк не зможу допомогти своїй сім’ї, не зможу щось змінити.

— Кожен зможе змінити усе, треба лише спробувати.

— Десь я вже сьогодні чув ці слова…

— Якби я могла тобі чимось допомогти… Хочеш я тебе назву Франком.

— А так можна?

— А у тебе є інший вихід?

— Ти права, — задумливо мовив Дракон, — чому саме Франком?

— Так звали мого батька, він завжди приходив мені на допомогу, як і ти сьогодні.

— Давай спробуємо… — невпевнено мовив безіменний.

— Вставай! — наказала дівчина. Вона виламала гіляку маслини, під якою сидів зажурений юнак, — я, людина Уляна, ділюсь з тобою, Драконом, правом мати ім’я. Віднині ти зватимешся Франком. Хай буде так! — промовила Уляна врочистим тоном, при цьому б’ючи тепер уже Франка по русявій голові.

— Це було боляче, — засміявся парубок, — ти впевнена, що це мало бути саме так.

— Не знаю, але у фільмах це відбувається приблизно таким чином, — усміхнулась Уляна.

— Франко міцно обійняв Уляну: — може це має бути по-іншому, але тепер я відчуваю себе справжнім Драконом, з іменем! — гордо промовив Франк, — дякую!

Ранкове світло знехотя входило у свої володінні, змушуючи ніч відступити до наступного вечора. Тінь від гір рятувала одні дерева від пекучого сонця, а інші, обминаючи своїм великодушністю, прирікала на гарячі промені. Яка необхідна річ, ця тінь. Вона рятує рослин, живих істот від надмірної любові сонця. Адже, світло, пробуджуючи усе, що тільки може жити, до нового дня, надмірною турботою може пошкодити, ба іноді знищити. Саме тінь, начебто вбиваючи це життєдайне світло, рятує від нього, коли це треба, і змушує більше цінувати світло, коли його не вистачає. Тінь і світло нерозлучні, так само як добре і лихе в людині. Лише врівноважуючись, вони можуть подарувати гармонію. Крайності це чудово, лише, коли тобі дев’ятнадцять. Життя ж потребує Гармонії, перш за все з самим собою. І Дракони це зрозуміли давно. Дракони не лише зуміли створити сприятливий мікроклімат в Анемі, а я намагаються врятувати Землю, від дисонансу та переважання негативної енергії, а разом із Землею — увесь простір. Дракони створили гармонію в Анемі, а може це Анема подарувала Драконам гармонію…

Уляна і Франк підіймались звивистою стежкою в горах. Ранок був сонячним, але прохолодним. Якби в Анемі були птахи, вони б обов’язково виспівували цього ранку. Та рідко те, що ми хочемо, стає правдою.

— Франк, я б залишилась тут назавжди, але ж моє життя там, мене шукатимуть. Як мені повернутися?

— Так само як ти і потрапила сюди, — загадково мовив Франк.

— Але я не маю жодного уявлення як яким чином я опинилася тут.

— Ну а я тоді звідки маю знати, якщо ти сама не можеш ручатися за свої переміщення, — пожартував хлопець, але Уляні вочевидь було не надто весело, — давай краще політаємо, — запропонував Дракон, щоб розважити її.

— Не хочу… — завагалася Уляна, — хоча, ні, насправді дуже хочу. Давай.

— От і я про те: хто знає, коли ти ще матимеш змогу політати на Драконі.

Небо Анеми цього ранку було світлим як ніколи. Тут воно зазвичай помаранчевих та фіолетових тонів, і на ньому видно зоряні стежки, планети, чорні діри.

Уляна залилась щирим сміхом, який виривається з грудей, лише при польоті, — О, як жаль, що люди не літають, — ззаду неї раптом опинився Франк, що спершу налякало дівчину.

— Ого, як це так? Ти сидиш поряд зі мною. І ми летимо на тобі… Ні, мабуть. Це все ж таки сон. Але який чудовий, який дивний сон!

Франк сміявся разом з Уляною. І хоча він також на древній землі менше доби, він розумів, що поряд з людиною він стає іншим. Люди дають Драконам змогу відчувати.

Старий чоловік з сивою довжелезною бородою нижче колін навколішки повзав по поверхні колись озера Асхеї. Раніше його дно всівали блакитні кристали, зараз же пустельна засуха вступила тут у свої права. Із ампулою у руках він панічно шукав щось. Його очі бігали, мов мурахи, відчайдушно намагаючись зачепитись хоч за якісь ознаки житті та поки що марно.

— Із вами все добре? Що це ви робите? — занепокоєно шалені оці старця втупились на Франка і Уляну, сухорляві, але повні сили руки намертво вчепились у плечі хлопця і почали трясти його, ніби у намаганні привести до тями.

— Заспокойтесь, прошу вас! — вгамувала старого Дракона Уляна.

— Людина… Зараз ти тут як ніколи доречна.

— Що ви тут робите?

— Що я тут роблю!? — обурився старий, — що за молодь пішла! Що я тут