Читати книгу - "Пісок у склянці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пане Нетке, — почув він слова лікаря, який тепер старанно протирав свої окуляри носовичком. — Зробіть ласку, їдьте додому і добряче виспіться. А наступного разу, перш ніж накидатися на людей, подумайте, чи є у вас для цього хоч якісь підстави.
— Ну добре! Скажімо, ви маєте рацію і мені все наснилося, — вирішив піти іншим шляхом Віктор, починаючи розуміти, що докопатися до істини буде дуже непросто. Лікар був непохитний у своєму переконанні, що не існувало ніякої дівчинки, і цьому не знаходилося жодного логічного пояснення. — Тоді я хочу знати, як звали того чоловіка, якого я привіз сюди. Ви можете назвати його ім'я?
— Звісно, — спокійно відповів лікар, наче заздалегідь був готовий до такого питання. — Його звали Едуард Бове.
— Як?!! Як ви сказали?
Віктор очікував всього чого завгодно, але тільки не цього. Він відчув, як в голові його щось вибухнуло, а серце вистрибнуло з грудей, намагаючись знайти більш спокійне місце. За останні декілька хвилин це був уже другий підступний удар.
— Едуард Бове, — повторив лікар трохи роздратовано. Судячи з усього, ситуація починала діяти йому на нерви. — А тепер, якщо я відповів на всі ваші питання, прошу вас залишити лікарню.
— Не хвилюйтеся, я зараз піду, — зробив останню спробу Віктор. — Але б не міг я поглянути на тіло пана Бове?
На обличчі лікаря з'явилася неприємна посмішка.
— А ким ви йому доводитесь, родичем?
— Ну скажімо так, добрим знайомим.
— У такому випадку вам потрібно звернутися до його родичів. А я, на жаль, нічим вам допомогти не можу, — холодно відповів лікар.
— І як мені зв'язатися з ними?
— Гадки не маю!
Віктор зрозумів, що продовжувати розмову далі геть безглуздо, тому розвернувся і швидко попрямував до дверей. Йому хотілося опинитися десь в іншому місці, щоб клятий вірус божевілля не зміг заволодіти ним, як заволодів деякими мешканцями цього закладу.
Надворі панувала чудова сонячна погода, а його автівка все ще стояла біля входу — саме там, де Віктор залишив її вчора. На ній лежав тонкий шар висохлого бруду, але ніяких подряпин чи інших ушкоджень помітно не було, що трохи заспокоювало. Віктор відкрив дверцята, заліз всередину і, відкинувши голову на сидінні, спробував навести лад думкам.
Те, що сталося з ним за останні дев'ять-десять годин, не мало ніякого сенсу. Проміжок часу, наповнений абсурдними, безглуздими подіями, які можна було без жалю стерти з пам'яті та більше ніколи не згадувати. Проте внутрішній голос підказував — не все так просто. Невже, Віктор привіз до лікарні старого, а не дитину? Чому він сам цього не пам'ятав і куди подівся після аварії пан Бове? І нарешті, чи існувала насправді дівчинка, чий тендітний образ не виходив у Віктора з голови? Чи може вона була лише примарою, яка примушує серед ночі прокидатися в холодному поту?
Віктор вставив ключ у замок запалювання, та раптом всередині нього все похолоділо від поганого передчуття. Намагаючись не панікувати, він провів долонею по гладкій поверхні заднього сидіння, однак теки з рукописом там не було. Тоді він почав нишпорити під самим сидінням у сподіванні, що вона звалилася на підлогу, коли він різко загальмував, але і тут на нього чекала поразка. Рукопис безслідно зник, і це мимоволі повертало до думки про пана Бове. Старий антиквар одразу здався Віктору доволі дивною особою, якщо не сказати більше. І в словах його, і в манерах була присутня якась жалюгідна театральність, немов він зійшов зі сторінок роману написаного в ті часи, коли подібна поведінка вважалася нормою. А ця його дивна фраза про таємницю, яка повинна залишатися прихованою від сторонніх очей! Що він взагалі мав на увазі?
Раптом Віктор зрозумів, що робитиме далі. Розповідаючи про себе, пан Бове згадав про населений пункт під назвою Чорнолісся, де він начебто мешкав. І хоча Віктор не уявляв, де розташоване це місце, за винятком того, в якому напрямку їхати, рішення ним було прийнято без тривалих роздумів. Він запустив двигун і розвернув машину, від чого пролунав пронизливий вереск шин, а зграя горобців неподалік кинулися врізнобіч. Наступної миті автівка зірвалася з місця та зникла вдалині, і тільки неприємний сморід від паленої гуми ще деякий час відчувався у повітрі.
Глава 3Траса у ці ранкові години виглядала безлюдною. За ніч асфальт повністю просохнув, і важко було уявити, що зовсім недавно по ній мчав бурхливий водний потік, викликаний найсильнішою за останні місяці зливою. Єдине, що нагадувало про вчорашню негоду, це величезні калюжі з обох боків від шосе, які виблискували бездоганною гладдю своїх поверхонь, та декілька пошматованих хмарин біля самого небосхилу. Щоб не пропустити потрібний поворот, Віктору довелося останні кілометри майже плентатися. Він видивлявся знак з написом «Чорнолісся», бо без нього відшукати сам населений пункт виявилося б неможливим. На щастя, дороговказ знайшовся легко, хоча і був частково прихований високими кущами. Фарба на ньому давно зблякла та вицвіла, а в окремих місцях і зовсім злиняла, оголивши невеличкі ділянки напівгнилої фанери. Але навіть у такому стані старий дерев'яний щит чудово виконував свої функції. Віктор звернув з траси, проїхав по вузькому путівцю вглиб лісу, де здолав декілька великих калюж з водою, вискочив до залізних воріт і нарешті зупинився перед двоповерховим кам'яним будинком.
Попри чудовий безхмарний день, сонячне світло не доходило сюди, бо губилося
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісок у склянці», після закриття браузера.