Читати книгу - "Бій під Крутами"

й деяких критичних зауважень. Проголошуючи створення Української Народної Республіки з метою захисту українського народу від петро­градських путчистів, Центральна Рада одночасно прагнула «дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров’я, силу і нову будучність». Дивне формулювання, чи не так? Простіше кажучи, зваливши на власні плечі основний тягар перетворення Росії на федеративну республіку, Центральна Рада добровільно зобов’язувалася «силами нашими помогти Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів». Навряд чи буде помилкою стверджувати, що такі тези, включені до тексту Третього Універсалу, й були найбільшою помилкою УЦР. Одразу ж після проголошення Третього Універсалу з трибуни Центральної Ради УНР більшовики взялися розробляти план знищення УЦР як органу державної влади. Задля цього 17 грудня 1917 року було скликано Всеукраїнський з’їзд Рад. Скликаючи його, більшовики розраховували, що й в Україні у них піде все так само гладко, як це відбулось у Росії. Однак яким же було здивування представників нової петроградської влади, коли більшість із двох тисяч делегатів з’їзду підтримали Центральну Раду. На їхню вимогу керівництво з’їздом взяли на себе есери, обравши його головою Михайла Грушевського. У відповідь на такий крок члени РСДРП(б) на чолі з Володимиром Затонським, кількість яких налічувала 124 особи від 49 рад, переїхали до Харкова, де оголосили про проведення ІІІ з’їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів. І хоча легітимність такого зібрання була більш ніж сумнівною, позаяк у ньому брало участь усього близько двохсот делегатів, більшовики провели 24—25 грудня з’їзд Рад України. Не зважаючи ні на що, більшовицький з’їзд проголосив Україну Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і надав їй статус федеративної частини Російської Республіки.

Одразу ж після прийняття цього більшовицька влада у Петрограді визнала створення Української Республіки. Ще не висохло чорнило на гарячково підготованих донбаськими більшовиками документах, як Петроградська Рада Народних Комісарів надіслала Центральній Раді ультиматум, у якому більшовики, прикриваючись демагогічними гаслами, примушували її відректись від політичної влади в Україні. В ультиматумі йшлося про право нації на самовизначення, про демократичні цінності тощо. Насправді ж суть більшовицьких вимог була очевидною — вони позбавляли український народ права самостійно вирішувати свою долю, не визнаючи УЦР «представницею працюючих мас Української республіки». Безцеремонно втручаючись у внутрішні справи України, керівники більшовицької Росії вимагали від Центральної Ради негайно капітулювати і пропустити російські війська на Південний фронт, припинивши роззброєння червоної гвардії. Телеграма, що надійшла з Петрограда на адресу УЦР, закінчувалась словами: «у разі неприйняття цих вимог Раднарком вважатиме УЦР в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні».

Однак 20 грудня 1917 року з’їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів України відкинув умови ультиматуму. Очевидно, очікуючи саме на такий розвиток подій, Раднарком вирішив силою зброї встановити «революційний лад» в Україні.

Слід зауважити, що в Україні більшовики мали, крім прихильних їм військових загонів на Західному фронті, запасні полки, що розташовувались у деяких містах, а також частини червоної гвардії, які набиралися з робітників Харківщини і Донеччини. Однак головну їхню силу все ж становили загони російської червоної гвардії, що мали розпочати наступ з півночі. Цій більшовицькій армії протиставлялось військо Української Народної Республіки, що складалося з нечисленних добровольчих частин і куренів Вільного козацтва.

І початок відкритої агресії проти молодої Української Народної Республіки не забарився — 25 грудня 1917 року тридцятитисячна російська армія під проводом уже знайомого нам В. Антонова-Овсієнка чотирма групами вирушила з Гомеля і Брянська в Україну, обравши напрямки Чернігів—Бахмач, Глухів—Конотоп і Харків—Полтава—Лозова. Одночасно з цією інтервенцією у містах Лівобережної України було підготовлене повстання місцевих більшовицьких осередків, причому більшовицькою пропагандою було деморалізовано деякі українські гарнізони. 26 грудня більшовики зайняли Харків і, розвиваю­чи наступ, узяли під свій контроль Лозову. 9 січня 1918 року впав Катеринослав, 15 січня — Олександрівськ, а 20 січня було захоплено Полтаву. Одночасно з цим Брянська група захопила Глухів і Конотоп. Попереду був Київ.

Саме у такий тривожний момент і з’явився останній, Четвертий, Універсал УЦР, який відрізнявся від трьох попередніх рішучістю і остаточно визначав концепцію майбутнього розвитку України. На відміну від попередніх Універсалів це було сміливе звернення влади УНР до народу з закликом стати на боротьбу за свою країну. Четвертий Універсал став найвищим проявом сутності Центральної Ради як органу національної державної влади. Влади, яка понад усе ставить перед собою захист інтересів України і не йде на компроміс з ворогами заради можливості втриматись на політичному олімпі. І саме текст Четвертого Універсалу УЦР тримали у своїх руках юнаки, котрі усього за кілька днів вирушать під Крути, щоб сміливо зустріти ворога і загинути, захищаючи волю та незалежність своєї країни.

Четвертий Універсал У. Ц. Ради[1]

Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Та в трудну годину народилась воля України. Чотирі роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорґанізувати нове Правительство.

А тим часом петроградське Правительство Народніх Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Україн­­ську Республіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська — червону ґвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.

Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбийчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде дальше кріваву боротьбу з нашим народом