read-books.club » Фантастика » Ангел пригляду 📚 - Українською

Читати книгу - "Ангел пригляду"

214
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ангел пригляду" автора Олексій Юрійович Винокуров. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 83
Перейти на сторінку:
Але нічого цього не було — ні в дзеркалі, ні будь-де. А були огрядне тіло, сірувата фізіономія, гірка зморшка біля губ. Очі? Колись ясні, хоч дивись у них, а нині тьмяні, ніби попелом притрушені. Мабуть, волосся ще нічого — густе, темне, з ледь помітною сивиною. На решту й дивитися нема чого.

Але жінки все ще кохали його. За що? За те, що чоловіків набагато менше в наших краях, ніж жінок? Чи все-таки за талант, який іноді спалахував легким вогнем в очах? Але коли навіть так, вогонь цей приречений, скоро згасне, майже вже згас…

Субота став під душ, блаженно замружився. Гнів і обурення поступово відпускали, в очах прояснилось, але Бог усе не йшов з голови. Що він таке? Сказано ж — Бог є любов, він усім за все помститься, а потім усіх помилує…

Він витерся, одягнувся, прихопив пляшку, сів у кухні і став пити… І раптом зупинився — як блискавкою вдарило. З чого б це згадався йому Бог? Він же навіть до церкви не ходить, Субота, хоча хрестик, ясна річ, валяється десь — на згадку про стару няню, яка навіщось умовила його хреститися в зрілому вже віці. Грішний Субота, не носить хрестик. Та й як носити, якщо не сповідатись і не причащатись? Усім відомо — тоді хрестик пекти починає, на грудях розквітають червоні виразки. І алергія тут ні до чого, не дуріть голову…

Він хотів ковтнути ще, але, забувшись, промахнувся, боляче вдарив шийкою пляшки по яснах. У роті озвалося залізом, заболіли зуби, і він згадав усе — немов щойно прокинувся.

Юрій Олексійович вискочив з кухні, кинувся до комп’ютера, увімкнув, засмикав мишкою, пританцьовуючи з нетерплячки. Як же він міг забути?!

Комп’ютер, порохкуючи, завантажився, розлив монітором зелену хвилю робочого столу. Субота запустив «Експлорер», увійшов у «Фейсбук». Зітхнув глибоко, відмахнувся від вічного «Про що ви думаєте?», потім на секунду завис над клавіатурою, немов яструб над курчам, та й упав на неї зі всього розгону, всіма десятьма пальцями, що скажено застукотіли:

«І явився мені ангел з безодні, і був він величезний і страшний. Чорні крила його накрили половину землі, а решта перебувала в мороці й стражданні… Зійшов він з небесної тверді, щоб урятувати світ, який не можна було врятувати… І ось стояв він, як гора Морія, і вибухали над ним снаряди, ракети й міни…»

На мить Субота зупинив скажений перестук пальців, глянув на екран з подивом. Що таке — якісь снаряди, якісь міни? Ангелові належить бути у сяйві блискавиць, до чого тут цей військовий натуралізм… Він заплющив очі, і виник образ, бачений ним сьогодні вві сні — і так воно все й було. Ангел, безумовно, міцно стояв обома ногами в безодні, а ракети і снаряди, злітаючи, вражали його жовтим вогнем. Крила його потоншали, стали рябими від ран і кіптяви, на обличчі відбивався нелюдський смуток, і гнів, і лють…

Субота в тяжкій задумі опустив руки на клавіатуру, кілька секунд вони лежали — потворні, нерухомі, як мертві птахи. Випадково зачепив мізинцем «Enter», і недописаний шматок виник на екрані, вирушив у дорогу по нескінченних просторах світової мережі. Схаменувшись, хотів стерти готовий пост, але спізнився. Користувач Jivanich відреагував миттєво:

«Аффтар, випий йаду!»

Іншим разом він би за словом у кишеню не поліз, щонайменше запропонував би поділитися цією самою отрутою. Але зараз у ньому щось спинилося, немов програвач поставили на паузу…

А коменти вже посипалися, як котяхи з-під кози.

«Валяюсь!»

«Сам придумав?»

«Біблія?»

«Ацький сотона?»

На останній репліці пальці його, до того мертві й німі, невпевнено заворушилися, воскресаючи.

«Не думаю…» — набрав Субота.

«А хто?» — миттю запитали на тому боці, засмикалося тонке павутиння-.

Секунду він мовчав. Потім пальці заворушилися самі собою, і по екрану поповзли літери. Вони повзли, лякаючи, зростаючи на очах, заповнюючи весь видимий простір…

«І був він найвеличнішим з ненароджених, і ім’я йому було — архістратиг Михаїл…»

Субота дивився на екран, не розуміючи, чи він викликав до життя ці слова, чи вони виникли самі собою, вишикувалися в бойову лаву, а слідом за ними повинні були виникнути інші, нові фаланги й раті.

Як наяву, згадався тепер йому весь сон, побачений цієї ночі. І це був навіть не сон, а видіння на зразок тих, які бували святим і духовидцям. Жахлива фігура архангела, безмірна, неймовірна, височіла в неосяжній далині, розкинувши могутні чорні крила й затуляючи собою обрій. Натомість він, Субота, знав про архангела все: звідки той узявся, чого хоче і де саме перебуває в цей момент. Поряд із архангелом бачив він також жіночий силует — напівпрозорий, осяяний неяскравим світлом, від нього йшло відчуття надзвичайної давнини. І жінку він теж знав, невідомо звідки, але знав: свята Катерина Александрійська, колись замучена римським цезарем Максиміном.

Він дивився на все це, а пальці його рухалися самі, і на екрані поспіхом тіснилися все нові літери. Раптово комп’ютер пікнув і завис. Літери заворушились і обсипалися з екрана в темну купку, а потім зовсім зотліли, розтанули. Субота завмер — невже вірус? Він намацав пляшку, принесену з кухні, відпив трохи, в очах прояснилося. Ні, комп’ютер працював, але останній його пост кудись зник…

У чат до нього сухо постукав невідомий. Так і було позначено: «Невідомий», а на аватарці зяяла порожнеча.

«Доброго дня, Юрію Олексійовичу, — ввічливо писав Невідомий. — Ми б хотіли з вами поспілкуватися — для взаємної, сподіваюся, вигоди…»

«Яка ще вигода? — тут же нагрубив Субота, він не любив дешевої таємничості.— Кому? І що це за „ми“ такі?»

Відповідь з’явилася одразу.

«Ми — це рекламно-видавнича корпорація „Легіон“. Якщо вам зручно, під’їжджайте сьогодні на п’ятнадцяту нуль-нуль. Адреса: Цвітний бульвар, 21, будівля 2».

«Це де раніше Інститут практичного сходознавства був?» — виявив обізнаність Субота.

«Саме там», — відповіли йому.

Субота здивувався:

«Що це в біса? Будівлю ж зачинено, опечатано..»

Комп’ютер мовчав. Невідомий або думав, або відійшов, або просто помер, що теж не можна було виключити, з огляду на панування безладу в рекламно-видавничому бізнесі.

Раптово посеред суцільної тиші пронизливим тьохканням озвався телефон. Субота скинувся, взяв слухавку.

— Алло? — сказав він похмуро.

— Юрію Олексійовичу, це ми вас потурбували, корпорація «Легіон», — слухавка співала солодко, хоча й не без солідної басовитості. І, немовби випереджаючи запитання, квапливо додала: — Щодо телефончика не хвилюйтеся, ми його у вашого відповідсекра взяли, Алімова. Скажу по секрету: нездара й дурень, незрозуміло, куди дивиться начальство — його б звільнити, а не вас… Утім, зі звільненням

1 ... 9 10 11 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангел пригляду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ангел пригляду"