Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Протягом усієї ночі екіпаж був на ногах. Ніхто й не думав про сон. «Авраам Лінкольн», не маючи змоги суперничати з нарвалом у швидкості, зменшив хід. У свою чергу нарвал, наслідуючи фрегат, плавно погойдувався на хвилях і, здавалося, не думав покидати поле битви.

Однак близько півночі він зник, або, висловлюючись точніше, погас, як величезний світляк. Може, він утік? Цього слід було швидше боятися, ніж сподіватися. Але о першій годині без семи хвилин почувся оглушливий свист, схожий на шум води, яка з величезною силою виривається вверх.

Капітан Фарагут, Нед Ленд і я були в цей час на юті, жадібно вдивляючись у непроникну темряву ночі.

— Неде Ленд, — спитав капітан, — вам часто доводилося чути, як ревуть кити?

— Часто, капітане, але ще ніколи не бачив я таких китів, які приносили б мені дві тисячі доларів.

— Справді, ви маєте право на премію. Але скажіть мені, оцей шум схожий на той шум, який учиняють кити, викидаючи воду через ніздрі?

— Схожий, капітане, проте він незрівнянно сильніший. Тому сумніватися не доводиться: перед нами якась китоподібна тварина. З вашого дозволу, капітане, — додав гарпунник, — ми завтра на світанку скажемо їй пару слів.

— Якщо тільки вона захоче слухати вас, Неде, — додав я не дуже впевненим тоном.

— Нехай тільки мені пощастить підійти до неї на відстань, учетверо більшу за гарпун, то їй доведеться вислухати мене!

— Але щоб наблизитися, — заперечив капітан, — я повинен віддати у ваше розпорядження шлюпку?

— Безсумнівно, капітане.

— А це значить рискувати життям моїх людей?

— І моїм теж, — спокійно відповів гарпунник. Годині о другій ранку світлоносне вогнище, не менш яскраве, ніж до цього, знову з’явилося з підвітряного боку на відстані п’яти миль од «Авраама Лінкольна». Незважаючи на відстань, на шум вітру і моря, виразно було чути страшні удари хвоста тварини і навіть її уривчасте дихання. Здавалося, що тієї хвилини, коли величезний нарвал переводив подих на поверхні океану, повітря вривалося в його легені, як пара в широкі циліндри машини потужністю в дві тисячі кінських сил.

«Ну, — подумав я, — кит, що володіє силою цілого кавалерійського полку, має бути неабияким китом!»

Усі були на сторожі до самого ранку і готувалися до бою. Китоловні знаряддя були розставлені вздовж бортів палуби. Другий помічник капітана наказав приготувати гарпунні гармати, що кидають гарпуни на відстань милі, і зарядити карабіни розривними кулями, що ранять на смерть навіть найсильніших тварин. Нед Ленд задовольнився тим, що нагострив свій гарпун, страшну зброю в його руці.

О шостій годині почало світати, і з першим промінням світла зникло електричне сяйво нарвала. О сьомій годині уже настав день, але дуже густий ранковий туман, непроникний для найсильніших біноклів, оповивав обрій і зменшував видимість. Це викликало у нас прикрість і гнів.

Я забрався аж на перекладку бізані[29]. Деякі офіцери піднялися ще вище.

О восьмій годині туман важко поплив над хвилями і повільно, клаптями почав підніматися вгору. Обрій ставав ширшим і чистішим.

Раптом, як і напередодні, почувся голос Неда Ленда.

— Ця штука ліворуч, позаду корабля! — кричав гарпунник.

Усі подивилися в указаному напрямі.

Там, на відстані півтори милі од фрегата, виступало з води приблизно на метр довге чорнувате тіло. Його хвіст, шалено звиваючись, утворював за собою вир. Ніколи ще морська тварина не била воду з такою силою. Величезна смуга сліпучої білизни визначала шлях тварини і описувала довгасту вигнуту лінію.

Фрегат наблизився до кита, і я повністю міг розглянути його. Рапорти «Ханаана» і «Гельвеції» трохи перебільшували його розміри. Я визначив довжину нарвала всього в двісті п’ятдесят футів. Щодо товщини, то про неї важко мені було судити, але, на мою думку, тварина загалом мала чудові пропорції в усіх трьох вимірах.

Поки я роздивлявся цю незвичайну істоту, з її ніздрів вирвалися два стовпи пари і води, піднявшись на сорок метрів угору. Це дало мені можливість уявити спосіб її дихання. І я остаточно зробив висновок, що тварина належить до типу хребетних, до класу ссавців, до підкласу одноутробних, до групи рибоподібних, до ряду китоподібних, до родини… Але цього я ще не міг сказати. Ряд китоподібних включає в себе три родини: кити, кашалоти і дельфіни; до останніх належать і нарвали. Кожна з родин поділяється на кілька родів, кожний рід — на види, а види — на різновидності. Я ще не міг судити про різновидність, вид, рід і родину, але не сумнівався, що поповню класифікацію з допомогою Неда і капітана Фарагута.

Екіпаж нетерпляче чекав наказів свого начальника. А капітан, уважно подивившись на тварину, наказав покликати корабельного інженера. Той швидко з’явився.

— Чи достатній тиск пари? — спитав капітан.

— Так, капітане, — відповів інженер.

— Добре. Збільшіть вогонь і — на всіх парах!

Трикратне «ура» зустріло цей наказ. Час боротьби настав. За кілька хвилин з обох труб фрегата піднялися стовпи чорного диму, і палуба затремтіла від клекотіння в котлах…

Могутній гвинт «Авраама Лінкольна» потяг судно прямо на тварину. Вона байдуже дозволила наблизитися до себе на півкабельтова; потім, не занурюючись у воду, повільно попливла, тримаючись на попередній відстані од фрегата.

Це переслідування тривало приблизно протягом трьох чвертей години, але фрегатові не вдалося виграти жодного фута. Було очевидно, що з такою швидкістю ніколи не наздогнати тварини.

Капітан Фарагут люто куйовдив рукою свою густу бороду.

— Неде Ленд! — крикнув він. Канадець з’явився.

— Ну, містере Ленд, — спитав капітан, — чи радите ви спускати шлюпки на воду?

— Ні, капітане, — відповів Нед Ленд, — цього звіра не візьмеш, поки він сам не захоче цього.

— Що ж робити?

— Підняти тиск пари, якщо це можливо, капітане. А я, з вашого дозволу, влаштуюсь на носі і, як тільки ми наблизимося до нього на довжину гарпуна, кину гарпун.

— Гаразд, Неде, — сказав капітан і наказав інженерові підняти пари.

Нед Ленд вирушив на свій. пост. Вогонь у топках посилили. Гвинт робив сорок три оберти за хвилину, і пара ринула через клапани. Кинутий у воду лаг показав, що «Авраам Лінкольн» рухається із швидкістю вісімнадцять з половиною миль на годину.

Але клята тварина теж пливла із швидкістю вісімнадцять з половиною миль на годину.

Протягом години фрегат ішов таким ходом і все ж не виграв жодного фута! Це було принизливо для одного з найшвидкохідніших суден американського флоту. Прихований гнів оволодівав екіпажем. Матроси відчайдушно лаяли чудовисько, а воно не вважало за потрібне відповідати. Капітан