Читати книгу - "Золоте теля"

— Адаме! — гукнув він, намагаючись перекричати скрегіт мотора. — Як звати ваш тарантас?

— «Лорен-дітріх», — відповів Козлевич.

— Ну, що це за назва? Машина, як і військовий корабель, мусить мати власне ім'я. Ваш «лорен-дітріх» відзначається прекрасною швидкістю і благородною красою ліній. Отже, пропоную дати машині назву — «Антилопа-Гну». Хто проти? Одноголосно.

Зелена «Антилопа», поскрипуючи всіма своїми частинами, промчала зовнішним проїздом Бульвару Молодих Талантів і вигулькнула на базарну площу.

Екіпаж «Антилопи» вгледів там дивну картину: з площі, в напрямку до шосе, зігнувшись, біг суб'єкт з білою гускою під пахвою. Лівою рукою він притримував на голові твердий солом'яний бриль. За ним з криком бігла велика юрба людей. Утікач щоразу озирався і на його благовидому акторському обличчі можна було розгледіти вираз жаху.

— Паніковський біжить! — вигукнув Балаганов.

— Друга стадія крадіжки гуски, — холодно зауважив Остап. — Третя стадія почнеться після того, як винного спіймають. її супроводжуватимуть досить відчутні побої.

Паніковський, очевидно, догадувався про наближення цієї третьої стадії, бо біг щодуху. Од страху він не випускав з рук гуску і це викликало у переслідувачів ще більше роздратування.

— Сто шістнадцята стаття, — напам'ять сказав Козлевич. — Таємне, а так само і відкрите викрадення важкої рогатої худоби у трудового сільськогосподарського і скотарського населення.

Балаганов зареготав. Його тішила думка про законну кару, яку дістане порушник конвенції.

Машина вибралася на шосе, перепинивши галасливу юрбу.

— Рятуйте! — закричав Паніковський, коли «Антилопа» наблизилася до нього.

— Бог подасть, — відповів Балаганов, перехилившись через борт.

Машина зняла біля Паніковського клуби малинового пилу.

— Візьміть мене! — репетував що було сили Паніковський, тримаючись поруч з машиною. — Я хороший.

Голоси переслідувачів зливалися в один недоброзичливий гамір.

— Може, візьмемо гада? — запитав Остап.

— Не треба, — жорстоко відповів Балаганов, — хай ще раз узнає, як порушувати конвенції. Та Остап уже прийняв рішення.

— Кинь птаху! — крикнув він Паніковському і, звертаючись до шофера, додав: — Малий хід.

Паніковський негайно ж підкорився наказу. Гуска невдоволено підвелася з землі, почухалася і, наче нічого й не трапилося, пішла назад до міста.

— Залазьте, — запропонував Остап, — хай вам біс! Але більше не грішіть, бо вирву руки з корінням.

Паніковський, дрібочучи ногами, вхопився за кузов, потім наліг на борт черевом, перевалився в машину, наче з води в човен і, стукаючи манжетами, впав на дно.

— Повний вперед! — скомандував Остап. — Засідання продовжується.

Балаганов натис на грушу, і з мідного рожка раптом почулися старомодні, веселі, обривисті звуки:

Матчиш чудовий танець. Та-ра-та…

Матчиш чудовий танець. Та-ра-та…

І «Антилопа-Гну» виїхала в дике поле, назустріч бочці з авіабензином.

Розділ IV

ЗВИЧАЙНИЙ ЧЕМОДАНЧИК

Людина без капелюха, в сірих парусинових штанях, шкіряних сандаліях на босу ногу, як ходять ченці, в білій сорочці без комірця, нахиливши голову, вийшла з низенької хвіртки будинку номер шістнадцять. Опинившись на тротуарі, викладеному голубуватими камінними плитами, невідомий спинився і неголосно сказав:

— Сьогодні п'ятниця. Отже, знову треба йти на вокзал.

Промовивши ці слова, невідомий в сандаліях хутко озирнувся. Йому здалося, ніби за його спиною стоїть громадянин з цинковим обличчям шпигуна. Та на Малій Касательній вулиці не було ні душі.

Червневий ранок ще тільки-но починав формуватися. Акації легенько здригалися, роняючи на плоске каміння холодну олив'яну росу. Вуличні пташки віддзвонювали якусь веселу нісенітницю. В кінці вулиці, внизу за дахами будинків, палало важке, немов відлите море. Молоді собаки, журливо озираючись і пошкрібуючи кігтями, дерлися на ящики з сміттям. Година двірників вже минула, година молочниць ще не починалася.

Був той проміжок поміж п'ятою і шостою годинами, коли двірники, досхочу намахавшись колючими віниками, вже порозходилися по своїх закутках; у місті сонячно, чисто і тихо, мов у державному банку. В таку хвилину хочеться плакати й вірити, що кисляк корисніший і смачніший, аніж хлібне вино. Та вже чути далекий грім: то вивантажуються з дачних поїздів молочниці з бідонами. Зараз вони кинуться у місто і на майданчиках чорних сходів почнуть звичну сварку з домашніми господарками. На мить з'являться робітники з кошиками і зараз же зникнуть у заводських брамах. З фабричних труб завалує дим. А потім, підстрибуючи від люті, на нічних столиках заллються троїстим дзвоном міріади будильників фірми «Павел Буре» — тихіше; тресту точної механіки — голосніше. І щось замурмотять спросоння радянські службовці, випадаючи з своїх дівочих ліжок. Година молочниць закінчиться, настане година службового люду.

Але ще було рано, службовці ще спали під своїми фікусами. Людина в сандаліях пройшла через усе місто, майже нікого не зустрівши. Вона йшла в затінку акацій, які в Чорноморську виконували деякі громадські функції: на одних висіли сині поштові скриньки з відомчим гербом (конверт і блискавка), до інших були прикуті бляшані мисочки з водою для собак.

На Приморський вокзал невідомий в сандаліях прибув саме в ту хвилину, коли звідтіль виходили молочниці. Не раз до болю вдарившись об їхні залізні плечі, він підійшов до камери схову ручного багажу і пред'явив квитанцію. Багажний доглядач з неприродною суворістю, яку можна спостерігати лише на залізницях, глянув на квитанцію і одразу ж викинув пред'явникові його чемодан. Пред'явник в свою чергу розстебнув шкіряний гаманець, зітхнувши вийняв звідти монету вартістю в десять копійок і поклав її на багажний прилавок, зроблений з шести старих, відполірованих ліктями рейок.

Опинившись на привокзальній площі, невідомий в сандаліях поставив чемодан на брук, дбайливо оглянув його з усіх боків і навіть помацав рукою білий портфельний замочок. Це був звичайний чемоданчик, змайстрований з дерева і обклеєний штучною фіброю.

Саме в таких чемоданчиках пасажири, молодші, тримають нитяні шкарпетки «Скетч», дві зміни толстовок, один затискувач для волосся, трусики, брошурку «Завдання комсомолу на селі» і троє зварених вкруту і вже розчавлених яєць. Окрім того, в кутку чемодана обов'язково має бути жмут брудної білизни, загорнутої в газету «Экономическая жизнь». Пасажири літні в такому чемодані тримають костюм-трійку і до нього ще й окремі штани з клітчатого краму, відомого під назвою «Сторіччя Одеси», підтяжки на роликах, хатні туфлі з язичками, пляшечку потрійного одеколону і білу марселеву ковдру. Треба сказати, що і в цьому випадку в кутку є дещо, загорнуте в «Экономическую жизнь». Але це вже не брудна білизна, а бліда варена курка.

Задовольнившись цим побіжним оглядом, людина в сандаліях підхопила чемодан й влізла в білий тропічний вагон трамвая, який довіз його аж на другий кінець міста — до Східного вокзалу. Дії невідомого тут були зовсім протилежні тому, що він проробив щойно на Приморському вокзалі. Він здав овій чемодан в камеру