Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

наміри генерала Скоропадського, розпочало з ним переговори і оголосило йому про свій нейтралітет з цього приводу. 29 квітня 1918 р. Всеукраїнський з'їзд хліборобів у складі 6432 повноважних депутатів від восьми губерній одностайно проголосив гетьманом України Павла Скоропадського. В ніч на ЗО квітня гетьманські офіцери зайняли всі найважливіші установи міста. Одразу ж було проголошено про утворення «Української Держави» на чолі з Гетьманом, який тимчасово взяв на себе надзвичайно великі повноваження по осібному управлінню краєм. Було відновлено право на приватну власність. Сім з половиною місяців Гетьманщини, як свідчать спогади сучасників, відзначалися відносним спокоєм і підновленням господарства.

Проте, гетьманові не вдалося об'єднати навколо себе різні кола громадянства, до чого значною мірою спричинилася безкомпромісна антиурядова діяльність соціалістичних партій і агітація більшовиків. Невирішеність аграрного питання разом із загальною політичної напругою призвела, врешті, до антигетьманського повстання. Окупаційні війська, здеморалізовані невдачами на західному фронті і листопадовою революцією в Німеччині, зайняли нейтральну позицію. Збройні сили гетьманського уряду, які щойно почали організовуватися, не змогли стримати розростання і посилення повстанської війни, яку очолила Директорія. 14 грудня 1918 р. війська Директорії увійшли до Києва Докладніше про період Гетьманщини та іруднощі, які спіткали П. Скоропадського у державницьких справах, читач зможе дізнатися із його спогадів.

Короткий час після повалення гетьманської влади, П. Скоропадський переховувався в Києві, а потім перебрався до Берліна, де одразу ж розпочав працювати над першою редакцією своїх спогадів. Після народження там молодшої дочки Олени Павло Петрович з дружиною в липні 1919 року від'їжджають до Швейцарії, щоб зустрітися там з іншими членами сім'ї, які також покинули Україну, але раніше і іншим шляхом. Через два роки вся родина повертається до Німеччини і оселяється у м. Вапзеє поблизу Берліна.

Вже 1920 року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, які на чолі з В. Липиіюьким та С. Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолює новий гетьманський рух, а В. Липинський стає його теоретиком. Проте на початку 30-х років між практиком Скоропадським і теоретиком Липинським виникли певні чвари і розбіжності щодо існування руху, і єдиний «Союз» розколюється. Прибічники гетьмана об'єдналися у «Союз гетьманців-державників». Завдяки зусиллям П. Скоропадського філії гетьманського руху з'являються не лише в Австрії та Німеччині, але й у Чехословаччині, Америці, Канаді, Франції, на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі, і навіть на Далекому Сході — у Манчжурії та Китаї. Крім того, заходами П. Скоропадського, 1925 року у Німеччині засновується Український науковий інститут при Берлінському університеті, який зіграв велику роль у розвитку української науки і культури на еміграції.

З приходом до влади націонал-соціалістів життя П. Скоропадського ускладнилось. Доводилося докладати чималих зусиль і використовувати власний авторитет та зв'язки, щоб зробити можливим подальше існування і діяльність «Союзу гетьманців-державників» та «Української Громади» в цій країні. Разом з тим, передбачаючи неминучу війну у Європі, П. Скоропадський 1939 року відправляє свого сина Данила до Англії, з метою гарантування продовження існування гетьманського руху на випадок перемоги антигітлерівської коаліції. І хоча гетьман не підтримував фашизм, він змушений був «лояльно» ставитися до нього. Але, незважаючи ні ігащо, П. Скоропадський завжди відстоював перед офіційними колами Рейха і серед громадськості інтереси українців. Так, наприклад, коли угорські війська, зі згоди Німеччини, окупували у 1939 році Карпатську Україну, гетьман виступив в оборону її незалежності. Заходам Павла Скоропадського завдячують своє звільнення з німецьких концтаборів і деякі українські політичні діячі, зокрема, С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько та інші. Протягом 1938–1941 рр. Скоропадський намагався згуртувати всі українські сили в діаспорі. Він не поділяв надій деяких емігрантських угруповань, що німці відновлять україїгську державність.

Павло Скоропадський не встиг у мирний час завершити організаційне та ідеологічне сформування як «Союзу гетьманців-державників», так і загальної політичної спілки українських емігрантських кіл. Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування станції Платлінг, що поблизу Мюнхена у Баварії, його було смертельно поранено. П. Скоропадський помер 26 квітня в шпиталі монастиря Меттен. Пізніше його прах було перевезено родиною до Оберстсдорфа, де знаходяться всі поховання родини Скоропадських, яка перебувала на еміграції, крім могили Данила Скоропадського у Лондоні[51].

Олена Отт-Скоропадська, Павло Гай-Нижник

Лінгвістичні засади опрацювання тексту

«Спогади» П. Скоропадського написані типовою для першої чверті XX ст. російською літературною мовою, для якої характерні певні часові, стилістичні та авторські особливості. У виданні повністю збережено ці особливості, як і лексику та синтаксис твору. Окремі виправлення зроблено лише в орфографії та пунктації, які, проте, не порушують фонетику, морфологію, інтонаційну і синтаксичну структуру авторського тексту. Зокрема:

1. За нормами сучасної російської орфографії пишуться слова разом, окремо або через дефіс.

2. За сучасними правилами вживається велика літера. Зроблено, проте, деякі відступи на користь оригіналу.

3. Літеру і замінено літерою е.

4. Літеру і замінено літерою п.

5. Літеру ъ збережено лише в тих випадках, коли її вживання відповідає нормам сучасної російської орфографії.

6. Літеру θ замінено літерою ф.

7. За сучасними правилами передано випадки асиміляції приголосних, здебільшого на межі префексів і коренів: рассыпать замість разсыпать тощо.

8. За сучасними правилами передано випадки подвоєння приголосних.

9. Збережено деякі застарілі слова, вживані в тогочасній літературній мові: заарестовать.

10. За сучасними вимогами подаються форми родового відмінку однини прикметників чоловічого роду: доброю, твою замість добраю, товаго.

11. За сучасними вимогами подаються форми родового відмінку деяких займенників: ее, те замість ея, шя.

12. Повністю збережено інтонаційну та синтаксичну структуру авторського тексту.

13. У вживанні знаків пунктуації усунено лише звичайні описки та окремі помилки.

Віталій Передрієнко

Павел Скоропадский

ВОСПОМИНАНИЯ

Конец 1917 года по декабрь 1918 года

[Мои Воспоминания]

Записывая свои впечатления, я не особенно считался с тем, как будут судить меня мои современники, и делаю это не для того, чтобы входить с ними в полемику. Я нахожу необходимым правдиво записать все, что касается моей деятельности за период с конца 1917 года по январь 1919 года. Лично не чувствую пи охоты, ни способности создавать интересные мемуары, но события, центром которых мне пришлось быть за этот период времени, сложность только что пережитой мною политической обстановки заставляют меня записать то, что не изгладилось из моей памяти.

Может быть, будущим историкам революции мои записки пригодятся. Прошу их верить, что все мною записанное будет верно, т. е. что я буду заносить так, как мне казалось положение в данное время, а там правильно ли я мыслил или неправильно, в этом поможет разобраться будущее. Жаль, конечно, что у меня нет под рукой необходимых документальных справок, по