Читати книгу - "Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько"

— І справді, — погодився Муфтик, — привабливість іграшкового мишеняти саме в русі. Тому й коліщата до нього припасовано.

Які тільки міни не корчив Мохобородько, аби вони замовкли і не настрахали пташку своєю балаканиною! Але марно — Муфтик і Півчеревичок просто не звернули уваги на застережливі гримаси Мохобородька.

— До того ж, моє іграшкове мишеня взагалі не пахне мишею, — ще спало на думку Півчеревичкові. — А запахи у тваринному світі мають неабияке значення. Якщо котрась тварина пахне не так, як належить її видові, то вона ніби й не справжня.

— Я про це ніколи не думав, — зізнався Муфтик.

Тепер уже Мохобородько, який стеріг птаху, не витримав і сердито зашепотів:

— Принаймні міг би подумати про таку дрібничку, що біля пташки, яка висиджує пташенят, негоже отак горланити. Совісті у вас нема!

Лише тепер Муфтик із Півчеревичком помітили в Мохобородьковій бороді гніздечко і зачудовано дивилися на пташку в ньому.

— Господи! — прошепотів Муфтик. — Що б то значило?

— Власне, дивуватися нема чого, — ледь чутно промимрив Мохобородько. — Певне, пташка злякалася кішок і з гніздечком сховалася від них у моїй бороді.

— Триклятущі кішки! — прошепотів Півчеревичок. — Ми повинні знайти їх і як слід провчити!..

Муфтик кивнув.

— Нам треба діяти, — сказав він. — На жаль, нас дещо сковує це гніздо. Де ж ми його прилаштуємо?

Одначе Мохобородько несподівано мовив:

— Пташине кубельце лишиться тут. На мене поки що не розраховуйте. Я з місця не зрушу, поки вона не висидить пташат, а там буде видно.

— Ти ба! — пирхнув Півчеревичок. — Ти висиджуватимеш пташенят, а ми з Муфтиком вирішуватимемо всі інші світові проблеми. Чи не ліпше змайструвати ноші й тягати тебе за собою?!

— У такому разі до нош можна припасувати коліщата, — запропонував Муфтик, — і причепити ззаду до машини. З іграшкового мишеняти знімемо коліщата і прикріпимо до нош з боків.

У запалі він мимоволі знову підвищив голос, і пташка сполохано майнула з гнізда на гілку.

— Бачите, — сказав Мохобородько. — Вона лякається навіть гучної розмови, а ви патякаєте про ноші. Під час висиджування пташат ні про який транспорт не може бути й мови. Висиджування потребує тиші й спокою; птах повинен зосередитися.

Півчеревичкові ніскілечки не хотілося знімати коліщатка з іграшкового мишеняти і припасовувати до нош. Тому він досить легко погодився з Мохобородьком:

— А про мене, хай він зостається на місці, якщо це висиджування йому так до вподоби. Але ми з Муфтиком негайно рушаємо в дорогу.

Муфтик кивнув.

— Неодмінно, — випалив він. — Нам треба дізнатися, де ці кляті кішки, доки вони геть не здичавіли.

Щоб не марнувати часу, Муфтик пішов до машини і сів за кермо.

Півчеревичок і собі слідком, але раптом повернувся і забрав із пастки своє іграшкове мишеня.

— Невже так і зостанеться без приманки? — здивувався Мохобородько. — Невже наша ревна робота піде нанівець?

З найвищих міркувань він зараз силоміць утримав би Півчеревичка, але ж пташине гніздо… Півчеревичок це добре розумів і переможно осміхнувся.

— Не турбуйся, — підморгнув він, запихаючи за пазуху іграшкове мишеня. — Хто знає, для чого воно ще знадобиться.

За мить він уже сидів поруч Муфтика. Мотор загуркотів, і фургон покотив з галяви. Ще деякий час у лісі вчувалося його двигтіння, та незабаром все затихло і навколо запанувала цілковита тиша.

Тепер пташина без остраху пурхнула в гніздо і завмерла.

Принишк на своєму місці і Мохобородько. Лежав і дивився, як поодинокі сліпучо-білі хмарини плинуть у неозорому небесному бездонні і поволі змінюють свої обриси. Та що йому зоставалося робити — лиш споглядати хмаровиння. Яку іншу, цікавішу забавку він міг вигадати у своєму теперішньому становищі? Коли у тебе в бороді гніздо, не дуже розженешся на розваги. Хіба що просто лежати, втупившись у небо, блукати зором у високості. Це все, що ти можеш робити, і цим хіть-не-хіть мусиш вдовольнятися.

Але що довше Мохобородько дивився на хмари, то все більше нагадували вони йому кішок. Зрештою всі стали, як білі кішки — та сидить, інша ніби спить, а он та нагороїжилася. В однієї хмарини-кицьки був навіть довгий пухнастий хвіст.

Мохобородько зітхнув і на деякий час міцно заплющився. Зараз аж ніяк не хотілося думати про кішок. Інших клопотів по саме нікуди. Вже он розболівся поперек.

Добре, хоч хмари-кішки у піднебессі не турбували пташку. Мабуть, вона й не помічала їх — усе висиджувала старанно й зосереджено. Це майбутня мама, як Мохобородько скоро збагнув. Нарешті з’явився птах-тато: приніс своїй подрузі їсти.

Він трохи посидів віддалік на гілці, недовірливо косуючи на Мохобородька. Згодом посміливішав, підлетів до пташки-мами, ткнув їй у дзьоба якогось черев’ячка і хутко зник у лісі.

Мохобородька це, звичайно, втішило. Останнім часом він мало бував на природі і тепер залюбки спостерігав за птахами. Майбутній тато прилітав і зникав. І щоразу приносив у дзьобику то муху, то комаху, то черв’ячка. Невдовзі він звик до Мохобородька й ніскілечки не боявся його.

Але тут скоїлася нова біда. Якось, коли птах-тато знову підніс своїй подрузі комарика, Мохобородько теж мимоволі одкрив рота. Його мучив голод — що далі, то нестерпніше. Та це й природно, адже у нього в роті ще й рісочки не було. Його спільники так поспішали, що він не встиг попрохати у них собі харчу. Торішню брусницю, що росла в бороді, вискубав до останньої бубини. Мохобородько гірко подумав, що перші ягоди з’являться лиш через кілька тижнів.

Напевне птах-тато збагнув, у чому річ. Коли наступного разу прилетів із черв’ячком, то витягнув шию і хотів покласти свою здобич до рота Мохобородькові.

Але той швидко стулив губи.

— Дякую тобі, — мовив розчулено. — Я розумію, що ти бажаєш мені найкращого, та, як не прикро, не можу споживати ні черев’ячків, ні комах. Я не хочу тебе засмучувати, охоче проковтнув би навіть хруща. Та ба, не можу. Ліпше годуй матір, аби вона могла безклопітно висиджувати у моїй бороді пташат. Тоді вони вилупляться хутчіше.

Хтозна, чи збагнув щось із Мохобородькової оповіді птах-тато, але він пригостив черв’яком майбутню маму і знову майнув по здобич.

Мохобородько зітхнув, зірвав травинку і спробував потамувати нею голод. Безперечно, це не допомогло.

Неборака зітхнув і подумав, що він сам опинився у жахливій пастці.

ПІВЧЕРЕВИЧОК МРІЄ ПРО РОГАТКУ

Автомобіль неквапно котив вузьким лісовим путівцем, що вів усе далі од галявини. Муфтик зосереджено крутив кермо, пильнував, щоб не врізатися у якесь