read-books.club » Пригодницькі книги » Двоє над прірвою 📚 - Українською

Читати книгу - "Двоє над прірвою"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Двоє над прірвою" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 9 10 11 ... 57
Перейти на сторінку:
лейтенантом Бережною. Веденим. Завдання — розвідка. У штаб армії надійшли відомості, що німці перекинули на нашу ділянку свіжу танкову бригаду. Відомості є, а бригада зникла. Мов крізь землю провалилася!.. Тож виявити її за всяку ціну! Шукати ось у цьому квадраті! — Він підійшов до карти, що висіла на стіні, і окреслив чималу територію в тилу ворожої лінії оборони. — У бої не встрявати! Зрозуміло?

— Зрозуміло, товаришу майор. Можна виконувати?

— Виконуйте!

Ми рушили до дверей — попереду Ніна, позаду я. І тут майор раптом гукнув мене:

— Лейтенант Булатович, залишся на хвилину!

Ніна вийшла. Я знову став перед командиром полку.

Він підвівся з-за столу, підійшов до мене майже впритул і пильно глянув у вічі, ніби зважував — чого я вартий. Потім тихо сказав:

— Ніночку ми всі любимо. Весь полк у неї закоханий… Якщо з нею щось трапиться… Розумієш? Кажу це не для того, щоб налякати тебе або що люблю її більше, ніж хлопці, а для того, щоб ти зрозумів: сам погибай, а Ніночку виручай! На війні, звичайно, всяке буває, та все ж…

— Ясно, товаришу майор! — твердо сказав я.

— Ну, коли ясно, тоді йди!

3

День стояв безхмарний. Видимість була добра. Два винищувачі перетнули фронт і полетіли на захід.

Ось і заданий квадрат. Внизу пропливали сірі, принишклі села, зелені соснові і пожовклі листяні ліси, опустілі поля, холодні олов’яні ріки. Видно, здається, все — дерева, підводи, навіть людей, а от танкової бригади, як ми не дивилися, не побачили. Мов у воду впала.

— Що за чортівня! — пролунав у шоломофоні Нінин голос. — Не могла ж вона зникнути безслідно! Як ти гадаєш, Володю? Га?

— Треба розширити квадрат пошуку, — відповів я. — Розвідувальні дані, мабуть, запізнилися, і танки ворога за цей час могли значно переміститися на південь або на північ.

— Ти так гадаєш? Напевно, ти маєш рацію… Тоді зробимо так: я полечу на південь, а ти повертай на північ. Прочешемо ще кілометрів сто по фронту? Згода?

— Ні, ми полетимо разом, товаришу ведучий, — відповів я. — Тільки разом!

— Але ж ми втратимо багато часу! Я наказую!

Я пригадав розмову з майором і сказав рішуче:

— Ви не можете віддавати такий наказ, товаришу лейтенант, бо він суперечить наказові командира полку! Сам я не полечу, бо не обізнаний з місцевістю і навіть не знаю, чи зможу потрапити на наш аеродром, і вас одну не залишу, як собі хочете!

Ніна вилаялась, але якось по-жіночому, не образливо. Та й голос у неї був якийсь особливий — приємний, мелодійний.

— Чортів ти син, Володю! Хитрун! Дипломат! Крутій!.. Повернемося додому — намну я тобі вуха! Начувайся!.. А зараз, — так тому і бути, — лети за мною!

Ми повернули на південь, де менше лісів і де танкам більший простір, перетнули залізницю, річку, що ясніла між низькими берегами, і буквально через п’ять хвилин знайшли те, що шукали. По лісовій дорозі, дотримуючись суворого інтервалу, рухалися танки.

— Ось вона, танкова бригада, хай їм дідько! — радісно вигукнула Ніна. — Знайшли-таки! Тепер — додому!

Вона зробила крутий віраж — і ми повернули на схід.

І тут зовсім несподівано нас атакували чотири “Месершміти”. Чи вони наткнулися на нас випадково, а чи ми намозолили німцям очі — не знаю. Та так чи інакше — факт був неприємний.

Ніна пірнула майже до самої землі. Я повторив її маневр. Та втекти, відірватися не пощастило. “Месери” напосіли на нас з усіх боків. Вогненні списи перетнули нам шлях. Залишалося одно — приймати бій.

— Атакую! Прикрий! — почувся у шоломофоні дівочий голос.

Серце моє стиснулося. Хоч Архипенко й казав, що Ніна — льотчиця досвідчена, але було мені якось не по собі від думки, що ведучий — дівчина.

Тим часом Ніна свічкою пішла вгору і там, круто змінивши напрям, схопилася з одним із ворогів, якому на допомогу вже мчав другий.

“Месери” мали подвійну перевагу і були впевнені в легкій перемозі. Один із ворожих пілотів показав мені жестом, що я зараз буду збитий і піду штопором. Мені навіть здалося, що він вигукнув:

— Капут!

Мене охопила злість. Я давно не був у повітрі, і тепер все моє єство бажало перемоги за будь-яку ціну! Звичайно, тут грало роль також те, що я повинен був захистити Ніну. Повинен!

Набравши висоту, я оглянувся. Два “Месери”, мов люті пси, закружляли навколо Ніни у смертельній каруселі. Я кинувся їй на допомогу. В моєму прицілі з’явилося темне “пузо” ворожого літака. Я натиснув на гашетку — із нього бризнули цівки вогню. Потім вогонь охопив крила, кабіну, — і вже далеко внизу було видно, як той палаючий клубок врізався в землю.

В цей час і Ніна прошила кулеметною чергою “свого” супротивника. Він задимів і, кинувши машину в піке, швидко пішов на захід.

— Молодець, Володю! — почувся в навушниках радісний дівочий голос. — Тепер їх залишилося тільки двоє! Бий їх, гадів!

Я згадав про наказ командира полку і крикнув у мікрофон:

— Ніночко, виходь з бою! Я прикрию! Затримаю їх! Виходь негайно!

Та дівчина не відповіла.

Я оглянувся — і похолов від жаху. Її літак раптом перехилився на ліве крило і якось поволі, мовби нехотя, почав падати. “Месер”, що підкрався і збив її, робив унизу розворот.

“Ах ти ж гад! Фашистська нечисть! Ти таки підстеріг дівчину!.. Ну, від мене не втечеш! Сам загину — а тебе знищу!” — промайнула думка.

Руки міцніше стиснули штурвал. Слухняний літак ніби відчув мій душевний стан і пішов у піке. Я зрісся з машиною і ні про що більше не думав — ні про Ніну, ні про себе. Прагнув одного — знищити ворога! Наздогнати убивцю, збити негідника!

Ось я ловлю його в приціл, наближаюся. Він помітив мене, намагається вивернутися, бере штурвал на себе, щоб круто піти вгору. Та я стежу за кожним його маневром і, коли він раптом потрапляє у саме перехрестя мого прицілу, б’ю одночасно з гармат і з кулемета. Сильна віддача, літак на якусь мить, здається, зупиняється, кров шугає мені в голову, аж тьмариться в очах, — але радість перемоги гарячою хвилею заливає груди, бо “Месер” вибухає і розлітається на шматки!

Я вирівнюю машину. Оглядаюся. Де ж четвертий? Підстерігає мене? Ні, вражений загибеллю товаришів, щосили тікає на захід. “Слабак! Нерви не витримали!” — думаю я.

І тут моє серце мало не вискочило від радощів із грудей: під білим куполом парашута побачив Ніну. Вона махала мені рукою. Підлетівши ближче, я зрозумів — наказує повертатися на аеродром, до своїх.

1 ... 9 10 11 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двоє над прірвою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двоє над прірвою"