Читати книгу - "Мій хрест"

class="v">Шведські чи фінські – бо саме там

У котрійсь з цих північних країн

Відбувалось це мистецьке дійство

Вони мали справжніх собак-вівчарок

На повідках і в намордниках

Тоді людина-собака Олєг Кулік

Почав гавкати на собак

Він дзеленчав своїм ланцюгом

Робив різкі рухи в їхній бік

Нібито атакуючи

А собаки (справжні собаки) нічого не розуміли

Вони скавучали підібгавши хвости

І притискались до ніг поліціянтів

Зрештою цей перформенс російського митця

Як і більшість попередніх

Здобувся на прихильні відгуки рецензентів

Провідних оглядачів-мистецтвознавців

Серед яких останнім часом явно переважають жінки

у модельному взутті

І все-таки шкода що собаки (справжні собаки)

Були того разу в намордниках

Ага зовсім забув зазначити

Що цей перформенс Олєга Куліка

Носить назву

«Я хочу Європу, але Європа не хоче мене»

Вересень 2008 р.

2009

На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий,

І немає іншого, вибачте, де взяти.

Рік ішов за роком, пресувався щільно

І не так, щоб швидко, і не щоб повільно,

Доки запитання в небі не зависло:

Що ж це вже за цифри?

Що ж це вже за числа?

Піни у шампані нам не бракувало.

Вирувала молодість, корки виривала.

Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята.

Та й тобі минає вже сорок дев’ятий.

Вже твої дівчата няньчать онучата.

А у тебе смутку чара непочата,

Тільки ледь надпита – боляче ковтати.

Та тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти крокуєш світом радісним і світлим,

Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям.

Онде на горбочку хтось висить розп’ятий.

А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Це число вражає, хоч і не впирає.

До горбочка черга ззаду підпирає,

Дихає у спину, наступа на п’яти.

А тобі минає вже сорок дев’ятий.

Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш,

Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш:

«Буду воза перти, волочити й пхати!

В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий».

Ница малодушність ця, ница і ганебна.

Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба:

«На горбочку місця для хрестів багато.

Так що десь поміститься й твій…»

14 березня 2009 р.

«Це навіть вже не мрія, а мана…»

Це навіть вже не мрія, а мана.

Чомусь тобі нав’язливо імкнеться,

Як, розгорнувши книжку навмання,

Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться.

Та це – колись.

А доки ти не звів

До неба зір, благальний і пропащий, —

Ти вільний звір.

Свавільний, сильний звір,

Що зачаївся нерухомо в хащі.

Ген розбрелися широко ловці,

Та їх тобі обходити не вперше.

Поет боїться смерті, як усі.

Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше…

Квітень 2009 р.

Пізньорадянський диптих

Спроба віршів для дітей

І

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку,

Плямистий костюм і саперну лопатку.

І щоб не влаштовував я вам істерик,

Купіть ще й маленький бронетранспортерик.

А потім в коробці такій, у картонці —

Маленьких литовців, маленьких естонців,

Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів,

Якщо вам не шкода, купіть ви для мене.

А потім, до всього – ото буду радий! —

Купіть мені дядю з Верховної Ради,

Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув,

А він би слухняно на кнопочку тиснув.

І все це до решти, усе без остатку

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!

ІІ

Бабуся з дідусем впадають в прострацію,

Так ревно збираються на демонстрацію.

Так само збираються на демонстрацію.

І старша сестра, попри менструацію,

Так само збирається на демонстрацію.

А я бультер’єра веду на кастрацію,

І через це пропущу демонстрацію.

1990 р.

Ще два вірші для дітей

Дорожньо-транспортна пригода

Раз в автобусі

Старенькій бабусі

Не поступився місцем Петро,

І у стрімкім каратистському русі

Бабуся Петрові

Зламала ребро.

– К’я!

Новорічне

Мама і тато

Маленьку Оленку

Звечора густо

Вмочали в зеленку.

Зранку, в садочок

Відведена бабою,

Буде Оленка

Царівною-жабою.

1992 р.

П’ять копійок дрібними

Добірка політичних сатиресок

Інтеграційне

Місто Ялта відоме, аякже.

Тільки чим це місто відоме?

Тим, що в ньому чудові пляжі,

Чи що там проводять кордони?

Ми старе життя не хвалили,

Щойно вилізши із халепи,

Та Європу без нас ділили

На ЄСи і на ЄЕПи.

Ми хвилюємося страшенно.

Ми завмерли в чекальнім поклоні:

«Добры дзень, спадар Лукашенка!

Buona sera, segnior Berlusconi!»

Те, що нас у тім’я довбає

До Європи жага нездоланна,

Знають Путін і Назарбаєв,

Знає Проді і знає Солана.

Та сказати не це хотів я,

І сказав не зовсім у лад.

Та жага нас довбає у тім’я.

Але що ж нас довбає… там?

Листопад 2003 р.

Політично-еротична пісня про Тузлу

Дві сестри ще за Союзу

Ділились бідою.

Старша сестра свою тузлу

Пустила з водою.

Простяга тепер безчесно

Лапу заскорузлу

«Віддай, – каже, – менша сестро,

Мені свою тузлу!»

Ні моралі, ані глузду

Ви тут не впіймаєте.

БЕРЕЖІТЬ, ДІВЧАТА, ТУЗЛУ,

ДОКИ ЇЇ МАЄТЕ!

Листопад 2003 р.

Сон новорічної ночі

Не Яга, і навіть не Телесик,

Що Ягу у казці намахав, —

Уві сні приходить білий песик,

Що з телеекрана позіхав.

Недаремно тему я беру цю.

Бач – не про мишей, не про котів.

Що ж ти означаєш, білий цюцю?

Що ж то ти сказати нам хотів?

Не страшний тобі ніякий гицель,

Ані чумка, ані навіть сказ.

На вечерю маєш добрий шніцель,

Як і кожен (чи не кожен?) з нас.

Ми собі шампани полизали,

Ти з екрана мирно так моргав,

Бо за тебе інші вже сказали

Спершу «гр-р-р-р», а потім «гав-гав-гав».

На очах у цілої держави

В ніч, що відкривала майбуття,

Нам так делікатно побажали

Гарного собачого життя.

1 січня 2004 р.

Великоднє-2005

Колись же воно мусило співпасти,

Як співпадало вже багато що у нас!

День солідарності і день святої Паски

Ми відзначаєм цього року водночас.

Хтось цілу ніч моливсь в чеканні дзвонів,

А хтось проспав до пізньої пори.

Несе хтось з церкви крашанки червоні,

А хтось несе червоні прапори.

Нарешті і