Читати книгу - "Лазарит"

Коли сицилійський берег уже подаленів, вона пошкодувала, що через їхнє з Річардом бурхливе розставання навіть не встигла благословити сина.

Непрохана сльозинка скотилася зморшкуватою щокою. Королева-мати перехрестила гавань, причал і гірські схили, що нависли над містом. Вона молила Пречисту Діву вберегти її хлопчика від вогню, заліза й людської злоби. Сльози набігли на очі, і вона вже не розрізняла нічого, крім багряної плямки його плаща, яка досі маячіла на причалі.

Розділ 2

У цей самий час…

Три вершники неквапно наближалися до Нікеї[25] старим купецьким шляхом.

Один із них був християнським лицарем у довгій, багато розшитій туніці, вдягнутій поверх кольчуги, другий – сарацин у темній чалмі й смугастому халаті, третій – високий міцний чоловік середніх років. Його широке веснянкувате обличчя облямовували пасма рудого волосся, що спадало до плечей. У всієї трійці були розкішні, хоч і страшенно втомлені, коні. Та й самі вершники задоволено позирали на мури, що виростали перед ними. Нікея – мета їхніх мандрів.

Сарацин кивнув у бік масивних міських укріплень, пофарбованих у темний багрянець промінням надвечірнього сонця.

– Я ж казав: ми ще завидна дістанемося Нікеї. Але суботнє сонце досі на небі, а наш друг і покровитель Ашер бен Соломон, нехай Аллах буде милостивий до нього, суворо дотримується звичаїв свого народу, тому навряд чи зможе прийняти гостей у день, коли юдеям належить відпочивати й поринати в благочестиві роздуми. Найімовірніше, нам доведеться шукати прихистку в одному з нікейських караван-сараїв.[26]

Він проказав усе це рівно, торкаючись пальцями до своєї пещеної, чорної, як воронове крило, бороди, а потім, наче шукаючи підтвердження власним словам, озирнувся на блакитноокого лицаря-християнина. Але відповів не лицар, а їхній рудоволосий попутник.

– Слухай-но, Сабіре, непогано було б провести вечір в одному з нікейських «веселих домів», що скажеш? – Він усміхнувся на все своє широке лице, руді вуса настовбурчилися, відкривши міцні білі зуби, а блакитно-сірі очі весело заіскрилися. – Присягаюся Одіном, мудрим богом моїх пращурів, життя занадто коротке, щоб безбарвно тягнути лямку, а ми й так засиділися в Константинополі. Це така ж правда, як і те, що мене звати Ейрік. Нові землі, сутички в дорозі, шалені перегони й радість перемоги мені більш до душі, ніж усі витончені ромейські насолоди. І ось, що я вам скажу: приймуть нас сьогодні чи ні, але я радий, що друзяка Ашер покликав нас, примусивши розтрусити грецьку нудьгу. Життя воїна, який зневажає небезпеку, хіба є щось краще? Так же, Мартіне? Що скажеш, Сабіре?

Рудий велетень аж ніяк не збентежився, не почувши відповіді. Він і далі розмірено погойдувався в сідлі з такою безтурботною усмішкою, немов усе довкола його невимовно тішило.

Вони проминули халупи передмістя, населені греками, вірменами, левантинцями-мусульманами. Нікея була схожа на Вавилон, недаремно за її стінами височіли не лише куполи базилік і башти дзвіниць, а й мінарети послідовників пророка Мухамеда. Тут осідало й багато євреїв, які мали в Нікеї значно більше привілеїв, ніж деінде, й отримували непоганий прибуток із торгівлі, адже в місті на перехресті караванних шляхів вона процвітала.

Вершників зупинила варта, вимагаючи подорожньої платні. Вони розрахувалися дрібними срібняками і ввійшли під потужну арку головних міських воріт. Вулиця, на ромейський лад викладена світлим каменем, простелялася вдалечінь. На вигляд місто було розкішне й переконливе, адже влада пильно стежила, щоб Нікея, оплот Константинополя в Малій Азії, який зазнав численних набігів і пережив низку землетрусів, не втрачала своєї величі. Могутні фортечні вежі, зубчасті стіни, рови та зміцнене передпілля – усе немов промовляло, що форпост імперії готовий дати відсіч кожному, хто ризикне на нього зазіхнути. Загони грецької варти патрулювали міські квартали, розганяючи місцевий набрід, який квапливо розбігався по своїх норах, перш ніж буде подано сигнал гасити вогні.

Та поки темрява ще не остаточно заполонила місто, крамарі настирно зазивали перехожих, водоноси пропонували свіжу джерельну воду з навколишніх пагорбів, а розмальовані шльондри залицялися до запізнілих гультіпак. Окликали вони й вершників, звертаючись переважно до Мартіна. З одягу, зброї та постави в ньому здалеку можна було впізнати шляхетного пана, до того ж він був привабливий: тонкі риси обличчя, блискуче світло-каштанове волосся, підстрижене трошки вище лінії плеча, яскраво-блакитні очі, що особливо вирізнялися в напівтемряві вузьких завулків. Він скидався на франка,[27] а ті при грошенятах і є ласими до смаглявих малазійських жриць кохання.

Але мандрівникам зараз було не до них.

Дорогою рудого Ейріка зацікавив майданчик для гімнастичних вправ, де ще юрмилися чоловіки. Одні виконували на дерев’яних брусах вигадливі трюки, інші кидали в ціль списи та дротики. Угледівши ці забави, нащадок вікінгів оголосив супутникам, що, поки не стемніло, збирається розім’яти здерев’янілі в сідлі м’язи, а потім пошукати місцину, де добра людина може перехилити чарку.

Він негайно розвернув коня, і невдовзі з майданчика вже лунав його потужний голос, що грецькою мовою радив якомусь новачку, як правильно піднімати лікоть, метаючи дротика. Потім він запропонував особисто показати що та як. Пролунав схвальний гомін, і рудий велетень першим же могутнім кидком розтрощив на друзки мішень та перекинув триногу, на якій її було встановлено.

– Схоже, сьогодні тут знайдеться чимало охочих пригостити нашого славного вікінга, – уперше відтоді, як вони проминули міські ворота, озвався Мартін. І його чітко окреслені вуста насмішкувато вигнулися.

Сабір і далі незворушно їхав поруч, не торкаючись до поводів і правлячи конем самими лише коліньми, як це заведено в природжених вершників сельджуків.[28]

– Присягаюся бородою Пророка, – перегодом зауважив сарацин, – весь розум нашого Ейріка зосередився в руках і ногах, забувши про те місце, яке призначив для нього Всевишній. Інакше навряд чи мудрий Ашер бен Соломон потребував би наших послуг. Адже Ейріка він знайшов значно раніше, ніж мене й тебе, і саме його призначав виконувати свої доручення.

– Ейрік таки чудовий воїн. Але, знаєш, друзяко, наш господар колись сказав, що є люди, які ведуть, а є такі, кого ведуть, і вони сприймають це як належне. Наш славний язичник саме такий. І в нього достатньо розуму, щоб того не заперечувати. Він легко виконує доручення, а платить йому Ашер аж ніяк не менше, ніж нам із тобою, можеш не сумніватися.

Мартін з усмішкою глянув на Сабіра. У напівтемряві смагляве лице сарацина здавалося геть темним, глибоко посаджені проникливі очі уважно дивилися з-під чалми. Чорні, мов смола, кучері й хвиляста ретельно